Ухвала суду № 71877398, 30.01.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/265/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53 Мазай Н. В. Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у складі: Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В., Ювшина В.І.

секретар Торопенко Н.М.

представника позивача ОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Мазай Н.В., по справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо - впроваджувальна фірма «Енергетик» про стягнення середнього заробітку, повний текст рішення складено 11.12.2017 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Монастирищенська виробничо - впроваджувальна фірма «Енергетик» про стягнення середнього заробітку, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.08.2014 року відповідно до строкового трудового договору № 3 його було прийнято на роботу в ТОВ «Монастирищенська виробничо - впроваджувальна фірма «Енергетик» на посаду заступника директора із загальних питань. 19.07.2016 року наказом № 48 його було звільнено із займаної посади без законної підстави.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12.12.2016 року було, скасовано наказ № 48 від 19.07.2016 року та поновлено ОСОБА_6 на посаду з якої його було звільнено. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.07.2016 року до 12.12.2016 року включно.

21.12.2016 року наказом № 85 було скасовано наказ № 48 від 19.07.2016 року про звільнення ОСОБА_6 та поновлено на попередній посаді заступника директора із загальних питань.

Позивач стверджує, що 31.07.2017 року його було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору № 3 від 01.08.2014 року. Однак, в день звільнення не було проведено повного розрахунку з ним за період з 13.12.2016 року до 31.07.2017 року.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток з 13.12.2016 року до 31.07.2017 року в сумі 732 974,24 грн.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права і просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши сторону, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 до ТОВ «Монастирищенська виробничо - впроваджувальна фірма «Енергетик» про стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів суду, що після поновлення його на роботі за рішенням суду, він з'являвся на роботу, виконував роботу, або не приступив до роботи з вини роботодавця.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що наказом № 48 від 19.07.2016 року по ТОВ «МВВФ «Енергетик» ОСОБА_6 звільнений з роботи з посади заступника директора з загальних питань за порушення трудових обов'язків. Наказом №56 від 17.08.2016 року по ТОВ «Монастирищенська виробничо - впроваджувальна фірма «Енергетик» заборонено вхід та в'їзд на територію підприємства працівнику ОСОБА_6 у зв'язку з його звільненням 19.07.2016 року.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12.12.2016 року скасовано наказ № 48 від 19.07.2016 року та поновлено ОСОБА_6 на посаду з якої його було звільнено. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.07.2016 року до 12.12.2016 року включно.

21.12.2016 року наказом № 85 було скасовано наказ № 48 від 19.07.2016 року про звільнення ОСОБА_6 та поновлено на попередній посаді заступника директора із загальних питань. Рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повністю виконане.

Однак ОСОБА_7 після поновлення на роботі на посаді заступника директора із загальних питань до роботи не приступив, на роботі не з'являвся без повідомлення причин своєї неявки і 31.07.2017 року наказом по ТОВ «Монастирищенська виробничо - впроваджувальна фірма «Енергетик» позивача було звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору. 03.08.2017 року на картковий рахунок ОСОБА_6 відповідач перерахував 40710 грн., розрахунок при звільненні.

Звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку, ОСОБА_6 зазначив, що в день звільнення не було проведено повного розрахунку з ним за період його роботи з 13.12.2016 року до 31.07.2017 року, так як за вказаний період йому не виплачувався ні аванс ні заробітна платаю хоча ст. 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівнику регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць. З 13.12.2016 року по 31.07.2017 року він відпрацював Сіма місяців та 14 робочих днів, тому він повинен отримати за відпрацьований період 732974 гривни 24 коп.

Статями 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.49 р. N 95, ратифікованої Україною 04.08.61 р., ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 в період з 13.12.2016 року по 31.07.2017 року був відсутній на роботі без поважних причин в ТОВ «Монастирищенська виробничо - впроваджувальна фірма «Енергетик», відповідну роботу не виконував, що підтверджується актами та службовими записками, складеними працівниками товариства. Зазначені обставини позивачем не спростовані.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову дав належну оцінку доказам, що з 13.12.2016 року по 31.07.2017 року позивач не був на роботі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову, оскільки заробітна плата виплачується тільки за виконану працівником роботу. За таких обставин апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі про те, що він з поважних причин був відсутній на роботі, оскільки директором ТОВ МВВФ «Енергетик» 17.08.2016 року було видано наказ «Про заборону допуску (входу/в»їзду) ОСОБА_6 на територію підприємства та заборону передачі документів фінансової, бухгалтерської, комерційної, конфіденційної та облікової звітності, є безпідставним, так як він розповсюджувався лише на звільненого працівника, а рішенням Монастирищенського районного суду від 12.12.2016 року ОСОБА_6 був поновлений на роботі і дане рішення було виконане відповідачем шляхом виданням наказу про скасування наказу про звільнення ОСОБА_6 з роботи та поновлення його на роботі. Крім того, ОСОБА_6 наказ від 17.08.2016 року, яким було заборонено пропускати на територію підприємства звільненого працівника, ОСОБА_6 не оскаржувався до суду чи відповідних органів, до компетенції яких віднесено вирішення трудових спорів. Тому колегія суддів погоджується з безпідставністю тверджень позивача про перешкоджання його допуску адміністрацією підприємства на роботу після його поновлення на роботі.

На неодноразові письмові звернення адміністрації ТОВ МВВФ «Енергетик» до ОСОБА_6 пояснити причини свого невиходу на роботу позивачем не було надано жодних пояснень, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність перешкод для виконання своїх трудових обов'язків ОСОБА_6 після поновлення його на роботі.

Інші доводи апелянта також перевірені судом першої інстанції та визнані безпідставними.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року відхилити, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

В.В. Пономаренко

Ю.В. Сіренко

В.І.Ювшин

Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2018 року.