Ухвала суду № 71866962, 23.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Присяжнюка О.Б.

суддів Масенка Д.Є., Паленика І.Г.

при секретарі Зайчишиній Т.В.

за участю прокурора Бурдейна М.В.

представника Шемідька Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційні скарги представника МПП «Ларго» та ТОВ «ТЕХУНІВЕРСАЛ-ІНДУСТРІЯ», адвоката Шемідька Г.В., на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Бурдейна М.В. та накладено арешт на майно вилучене під час обшуку 27 вересня 2017 року, на підставі ухвал слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1, перелік якого зазначено в клопотанні прокурора.

Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором доведена наявність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.

В апеляційних скаргах представник просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити. Так, на думку апелянта, ухвала слідчого судді є незаконною і необґрунтованою, оскільки постановлена без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи. Зокрема, представник вказує на відсутність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, посилаючись на відсутність у вилученого майна ознак відповідності критеріям ст. 98 КПК України, а також на несвоєчасне звернення прокурора до суду з клопотанням про арешт майна. Крім того, апелянт зазначає, що судом було задоволено частково їх скарги на бездіяльність слідчого та зобов'язано повернути частину вилученого майна. Однак, слідчим було проігноровано вказані рішення суду.

Також, в поданих апеляційних скаргах зазначається про своєчасність оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на ті обставини, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без повідомлення його власників, а копію постановленого судом рішення ними було отримано 11 грудня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, який підтримав подані апеляційні скарги і просив їх задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся без повідомлення особи яка подала скарги, а копію постановленого судом рішення останній отримав 11 грудня 2017 року, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо своєчасності оскарження ухвали слідчого судді.

Що стосується посилань апелянта про відсутність підстав для накладення арешту на майно, то колегія суддів, дослідивши надані їй матеріали, вважає їх безпідставними з огляду на такі обставини.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з наданих суду матеріалів, Генеральною прокуратурою України здійснюється процесуальне керівництво досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32017000000000016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 212 КК України, в тому числі за фактом фіктивного підприємства ТОВ «Бахча.С» та інших, а також за фактом закінченого замаху на заволодіння чужим майно в особливо великих розмірах особами ДП з ІІ «Сантрейд» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191 КК України.

Відповідно до доводів клопотання, в ході досудового розслідування було встановлено, що учасниками організованої групи, дані про яких встановлюються, впродовж 2015-2016 років на території Київської та Дніпропетровської областей створено та придбано ряд суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані на підставних осіб для здійснення можливості керування підприємствами, розпорядження банківськими рахунками, подання податкової звітності.

У вказаний період, від імені зазначених підприємств, невстановлені особи документально оформляли неіснуючі фінансово-господарські операції, які нібито свідчили про реалізацію товарів (робіт, послуг) на адресу підприємств реально діючого сектору економіки. У подальшому, учасниками організованої групи підроблені документи передавались службовим особам суб'єктів господарювання реального сектору економіки, з метою їх відображення в бухгалтерському обліку та податковій звітності з метою незаконного зменшення податкових зобов'язань перед бюджетом.

Відповідно до висновків ГДРІ УВБ ГУ ДФС у Київській області щодо можливих порушень діючого законодавства суб'єктами підприємницької діяльності встановлено, що на протязі 2016 року ДПІІ «Сантрейд» при взаємовідносинах з ТОВ «Агротрейдінг.С», ТОВ «Бахча.С» ухилилось від сплати податку на додану вартість в сумі 54 571 083, 72 грн.

Згідно акту документальної позапланової виїзної перевірки № 18/28-10-14-06/25394566 від 16 листопада 2017 року проведеної Офісом великих платників податків ДФС, службові особи ДП з ІІ «Сантрейд» в період з лютого 2016 року по липень 2016, шляхом безпідставного документального оформлення нереальних господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у ряду товариств штучно сформували податковий кредит на загальну суму 136 млн. 864 тис. 221 грн.

Під час обшуку офісного приміщення ДПІІ «Сантрейд» виявлено та вилучено оригінали первинних бухгалтерських документів вказаного товариства при взаємовідносинах з ТОВ «Бахча.С», ТОВ «Агротрейдінг.С».

Крім того, в ході виконання доручення слідчого, оперуповноваженими було встановлено, що ТОВ «Агротейдінг.С», ТОВ «Бахча.С», ТОВ «Агро.С.С.» за адресами реєстрації фактично не перебувають та ніколи не знаходились. ТОВ «Агротрейдінг.С», ТОВ «Агро.С.С.», ТОВ «Бахча.С.» фактично підконтрольні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в своїй діяльності використовують також ТОВ «Техуніверсал-Індустрія». Більше того, встановлено, що офісні приміщення, первинні бухгалтерські документи товариств, які задіяні в злочинній схемі, знаходяться в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1.

27 вересня 2017 року, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року, проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1, в ході якого було вилучено речі і документи.

Постановою Заступника начальника 2-го відділу управління розслідування кримінальних проваджень Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України Діхтенко С.В. від 02 жовтня 2017 року вилучене в ході обшуку 27 вересня 2017 року майно визнано речовим доказом.

Звертаючись з клопотанням про арешт вказаного майна, прокурор зазначив, що метою застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження є збереження цього майна як речового доказу.

Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення вказаного клопотання та накладення арешту на зазначене в ньому майно.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

На думку колегії суддів, доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо даних, які вказують на ті обставини, що вилучені в ході обшуку речі і документи містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження № 32017000000000016, а тому відповідають критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України.

Таким чином, посилання апелянта на не доведення стороною обвинувачення тих обставин, що арештоване майно має ознаки речових доказів, є безпідставними.

Також, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи і доводи апеляційних скарг щодо пропущення прокурором строку на звернення до суду з клопотанням про арешт майна.

Що стосується посилань апелянта на бездіяльність слідчого щодо не повернення вилученого майна, то слід зазначити, що відповідно до чинного Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення дії чи бездіяльність слідчого розглядаються в окремому порядку.

Таким чином, з урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані прокурором матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, подані апеляційні скарги, за викладених в них доводів, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Бурдейна М.В. та накладено арешт на майно вилучене під час обшуку 27 вересня 2017 року, на підставі ухвал слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1, перелік якого зазначено в клопотанні прокурора, залишити без зміни, а апеляційні скарги представника МПП «Ларго» та ТОВ «ТЕХУНІВЕРСАЛ-ІНДУСТРІЯ», адвоката ШемідькаГ.В., - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не

підлягає.

Судді: Присяжнюк О.Б. Масенко Д.Є. Паленик І.Г.

Справа № 11-сс/796/65/2018 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанціїБугіль В.В.

Доповідач Присяжнюк О.Б.