Постанова № 71866401, 23.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/2324/14-ц Головуючий суддя І інстанції Шишкін О. В.

Провадження № 22-ц/790/423/18 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Кругової С.С., Колтунової А.І.

за участю секретаря - Плахотнікової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові

цивільну справу № 638/2324/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Науменко Оксана Миколаївна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального Котлярова Ольга Миколаївна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус Олена Олексіївна, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійним, застосування реституції, скасування обтяження, звільнення об'єкту обтяження з-під арешту, відшкодування моральної шкоди

з апеляційною скаргою ОСОБА_8, яка дій в інтересах ОСОБА_1

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, постановлене 16 серпня 2017 року о 17 год. 24 хв., під головуванням судді Шишкіна О.В. в залі суду в місті Харкові,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 14.03.2007 року приватний нотаріус ХМНО Котлярова О.М. посвідчила довіреність, згідно якої позивач уповноважила свого сина ОСОБА_3 представляти її інтереси. ОСОБА_3, перебуваючи у складному матеріальному становищі і потребуючи великої грошової суми, домовився із невідомим позивачу ОСОБА_2 про отримання грошей за договором позики. Однак ОСОБА_2 передавати гроші лише під розписку відмовився і запропонував укласти договір купівлі-продажу квартири, що належала позивачу на праві власності для забезпечення повернення боргу ОСОБА_3. Вказаний договір вони уклали 10.04.2007 року. 11.04.2007 року ОСОБА_2 написав розписку, в якій вказує, що позичив ОСОБА_3 34 300 грн., і для забезпечення повернення цієї суми заключив з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, власником якої була позивач - АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що коли вона давала своєму синові довіреність, останній запевнив її, що це необхідна міра для рішення будь-яких нагальних питань без необхідності її безпосередньої присутності (враховуючи похилий вік та стан здоров'я), будь то отримання пенсійного забезпечення, оформлення субсидій, тощо. Про відчуження квартири позивач дізналась випадково лише у 2014 році, коли знайшла у паперах сина договір купівлі-продажу та розписку ОСОБА_2 При цьому зазначає, що з 1998 року по теперішній час вона досі зареєстрована та проживає у спірній квартирі, дбає про неї та щомісяця сплачує витрати за комунальні послуги. Крім того, у вказаній квартирі також зареєстрований та проживає син ОСОБА_3 з 2005 року.

Позивач вважає, що правочин купівлі-продажу був вчинений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є фіктивним і жодним чином не відповідав волі сторін правочину та волі власника спірної квартири щодо настання реальних наслідків, не бажала та не бажає досі вчиняти дії щодо продажу своєї квартири тому, що іншого житла немає, є досить літньою людиною, іншого доходу крім пенсії немає. Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу продаж квартири було здійснено за 32 825 грн., що в рази є меншим ніж рівень цін на ринку нерухомості і цей факт ще раз підтверджує фіктивність правочину купівлі-продажу. У вересні 2015 року позивач дізналась, що 03.07.2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» спірну квартиру в забезпечення виконання зобов'язань по отриманому кредиту у розмірі 42 630,00 дол.США, строком до 03.07.2022 року. Позивач вважає, що ОСОБА_2 набув право власності незаконним, шахрайським шляхом, а тому договір іпотеки повинен бути визнаний недійсним, як наслідок недійсності правочину купівлі-продажу. В обґрунтування заявлений вимог щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди позивач зазначає, що вона є літньою людиною, 85 років, зазнала сильного потрясіння в умовах ситуації, яка склалась, стан здоров'я суттєво погіршився, вона з урахуванням свого віку не може без шкоди своєму фізичному здоров'ю та психологічному стану переносити такі потрясіння. Крім того, вказує, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено наявність записів в актуальному стані щодо державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо квартири АДРЕСА_1. Зазначені обтяження перешкоджають та обмежують позивач як власника у реалізації прав на житло- реєстрації права власності.

У зв'язку із чим просила, з урахуванням кінцевих уточнень,

визнати договір купівлі-продажу квартири від 10.04.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 недійсним;

застосувати реституцію та визнати недійсним договір іпотеки №PCL CNL- 700/606/2007 від 03.07.2007 року укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2;

обтяження за реєстраційним номером 5236071, тип обтяження - іпотека, на підставі договору про відступлення права вимоги №8893 від 12.11.2010 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та звільнити квартиру АДРЕСА_1 від обтяження;

зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. внести відомості до реєстру про скасування обтяження за реєстраційним номером 5236071, тип обтяження - іпотека, на підставі договору про відступлення права вимоги №8893 від 12.11.2010 року;

обтяження за реєстраційним номером 5235626, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки за реєстраційним номером 1058 від 03.07.2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом ХМНО Бінус О.О. на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та звільнити квартиру АДРЕСА_1 від обтяження;

зобов'язати приватного нотаріуса ХМНО Бінус О.О. внести відомості до реєстру про скасування обтяження за реєстровим номером 5235626, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки за реєстраційним номером 1058 від 03.07.2007 року;

арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 03.09.2013 року скасувати та звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 за номером запису про обтяження №2747836 (спеціальний розділ);

зобов'язати Дзержинський відділ Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції внести відомості до реєстру про скасування арешту квартири АДРЕСА_1 за номером запису про обтяження №2747836 (спеціальний розділ);

стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відшкодування моральних збитків у сумі 5000,00 грн.; стягнути судовий збір.

Справа вже була предметом судового розгляду. Скасовуючи первісні судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважав правильним висновки суду про те, що відповідач ОСОБА_3, скориставшись довірою позивача ОСОБА_1, яка є особою похилого віку 1931 року народження, відчужив на користь відповідача ОСОБА_2 квартиру, що є її єдиним житлом, при цьому діяв всупереч інтересам ОСОБА_1, що суперечить засадам цивільного судочинства.

При цьому суд касаційної інстанції звертав увагу на те, що суди не надали правової оцінки наявній в матеріалах справи розписці від 11.04.2007 року та заяві відповідача ОСОБА_3 (а.с.98-99 том 1), не звернули увагу на підстави позову; апеляційний суд не врахував фактичних обставин, зокрема віку позивача, його стан здоров*я, наявність спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу та продовження проживання позивача у квартирі після укладення договору купівлі-продажу з оплатою комунальних послуг.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилається на ті самі обставини, які зазначала у позовній заяві. Також вказала на те, що суд залишив поза увагою наявну в матеріалах справи розписку від 11 квітня 1007 року, за якою відповідач ОСОБА_2, позичив відповідачу ОСОБА_3 кошти та на забезпечення повернення цієї суми між ними укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Суд лише зазначив, що позивачем не надано оригінал вказаної розписки. Однак відсутність у позивача оригіналу розписку не свідчить про те, що її не існує. Жодна із сторін не спростувала факту наявності розписки та не заперечувала іі дійсність. Зазначала, що судом не враховано вік позивача, його стан здоров'я, наявність спірного майна як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу та продовження проживання позивача у спірній квартирі після укладення договору з оплатою комунальних послуг.

Представник відповідача ОСОБА_2 , представник відповідача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» проти апеляційної скарги заперечували, погоджувались із мотивами та висновками суду першої інстанції. Звертали увагу на те, що довіреність, що була видана позивачем уповноважує представника лише на вчинення договору купівлі-продажу квартири, копія розписки не є належним та допустимим доказом, не стосується оспорюваних правочинів, не надано її оригінал. Зазначали, що позивачем не доведено наявність збитків та спричинення їй моральної шкоди.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Бінус О.О. в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі та пояснила, що на час вчинення нею нотаріальних дій були всі необхідні підстави, за умови наявності яких такі дії можуть та мають бути вчинені.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Науменко О.М. надала письмові пояснення з приводу позовних вимог, аналогічні поясненням, які надавала до суду першої інстанції.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. в судове засідання не з'явилася, просила розглядати справу на розсуд суду у її відсутність.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Згідно з Перехідними положеннями ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року в редакції чинній на момент розгляду справи.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

14 березня 2007 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Котлярова О.М. посвідчила довіреність за реєстровим № КПД-1190, згідно з якою позивач уповноважила відповідача ОСОБА_3 представляти її інтереси, в тому числі на продаж належній їй на праві власності квартири. Позивач уповноважує ОСОБА_3 продати належну їй на праві приватної власності квартиру за суму та на умовах на його розсуд.

Діючи на підставі довіреності, відповідач ОСОБА_3 10 квітня 2007 року уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О.М., зареєстрований в реєстрі за № 2017209. Квартира продана за ціною 32 825 гривень.

Підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсними позивачка зазначала вчинення правочину за зловмисною домовленістю її представника ОСОБА_3 та іншої сторони правочину ОСОБА_2

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою?третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно п. 22 роз`яснення Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ» від 6 листопада 2009 року №9, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснювалися в межах наданих йому повноважень.

Таким чином, при розгляді справи про визнання правочину недійсним саме з підстав наявності зловмисної домовленості позивачу слід доводити, а суду необхідно встановити саме ці обставини.

При цьому наведені обставини є обов'язковими умовами, встановлення яких необхідно для вирішення питання про визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст. 232 ЦК України.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому, не має значення чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто для визнання недійсним правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно із частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Для задоволення позовних вимог за ст. 232 ЦК необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано об'єктивних і переконливих доказів про укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Судова колегія не погоджується із висновками суду першої інстанції.

Вирішуючи справу суд першої інстанції не усунув недоліки, які були зазначені судом касаційної інстанції, не взів до уваги мотиви та висновки, що стали підставою для скасування попередніх судових рішень.

Так, вирішуючи справу, суд першої інстанції не врахував фактичних обставин, як то вік позивача, його стан здоров'я; наявність спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу та продовження проживання позивача у квартирі після укладення договору з оплатою комунальних послуг.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК).

Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства - суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із письмових пояснень відповідача ОСОБА_3, які викладені у заяві (а. с. 98-99 том 1) вбачається, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були певні відносини, а саме: ОСОБА_3 позичав у ОСОБА_2 грошові кошти, повернення яких гарантував оформленням договору купівлі-продажу квартири. Між ним та ОСОБА_2 існувала домовленість про те, що після повернення боргу ОСОБА_2 переоформить квартиру на його матір. ОСОБА_1 не була обізнана щодо особливостей цієї угоди.

Матеріали справи містять ксерокопію розписки від 11 квітня 2007 року, за якою відповідач ОСОБА_2 позичив відповідачу ОСОБА_3 34 300 гривень та на забезпечення повернення цієї суми між ними укладено договір купівлі-продажу спірної квартири (а. с. 14).

Оригіналу такої розписки суду надано не було, між тим, у письмових поясненнях (а.с. 186-187 том 2) представник ОСОБА_2 факт складання останнім такої розписки не заперечував, вказував: «Розписка на копію якої посилається позивач, була складена ОСОБА_2 на наступний день після оформлення договору купівлі-продажу. ОСОБА_2 погодився позичити ОСОБА_3 34300 грн., оскільки після укладення договору купівлі-продажу вважав його порядною людиною. ОСОБА_3 сказав, що може продати йому ще одну квартиру, в чому у ОСОБА_2 не було підстав сумніватися.»

Представник ОСОБА_2 звертає увагу на те, що ціна продажу спірної квартири не співпадає із сумою, зазначеною в розписці, між тим, не спростованими залишились пояснення представника позивача про те, що в розписці сума зазначена з урахуванням витрат на оформлення угоди.

Представник ОСОБА_2 звертає увагу на те, що з копії розписки не вбачається, що мова у ній йде саме про спірну квартиру, між тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 мав у своєму розпорядженні будь-яке інше нерухоме майно.

Той факт, що квартира була продана 10.04.2007 року, а договір позики укладений 11.04.207 року не спростовує висновків суду про те, що правовідносини з приводу позики грошових коштів, що мали місце між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пов*язані із спірною квартирою.

Із змісту договору купівлі-продажу вбачається, що квартира була відчужена за ціною 32 825 гривень 10 квітня 2007 року, а через незначний проміжок часу - 03 липня 2007 року, квартира стала предметом договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» у якому вартість предмета іпотеки, яким є спірна квартира визначена у розмірі 304 400 грн.( т.1 а.с 144-146)

Отже спірна квартира була продана за ціною значно нижчою, ніж її ринкова вартість. Зазначені висновки не спростовуються тим, що за відомостями КП "Харківське міське БТІ" загальна вартість спірної квартири становить 19966 грн., оскільки БТІ визначає інвентаризаційну (балансову) вартість нерухомого майна, що не є тотожньою з ринковою.

Позивач наполягає, що грошових коштів за продаж квартири не отримувала, зазначені твердження не спростовані відповідачами.

Також судом встановлено, що позивач і після 10 квітня 2007 року постійно проживала у спірній квартирі, квартиру не залишала, несла усі витрати на утримання цього житла, а ОСОБА_2 не вселявся у придбану ним нерухомість, питання щодо виселення позивача до часу звернення їх до суду не порушував та комунальні послуги не сплачував.

Отже, із наведеного вбачається, судом встановлено, що ОСОБА_3, скориставшись довірою позивача ОСОБА_1, яка є особою похилого віку ІНФОРМАЦІЯ_1, відчужив на користь відповідача ОСОБА_2 квартиру, що є її єдиним житлом, при цьому діяв всупереч інтересам ОСОБА_1, за зловмисною домовленістю із ОСОБА_2, з метою забезпечити свої зобов*язання, що виникли із договору позики, тому ціна продажу квартири є значно нижчою, ніж її ринкова вартість на той час, чим ОСОБА_1 завдано збитків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2007 року, як такого, що вчинений у результаті зловмисної домовленості представника одної сторони з другою стороною.

Згідно ч. 2 ст. 232 ЦК України, довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню також і вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди, оскільки був порушений звичайний ритм життя позивача, вона була налякана тим, що у похилому віці втратила житло, вимушена була тривалий час доводити у судових інстанціях вину відповідачів, витрачаючи на це значний час. Розмір моральної шкоди 5000 грн., що був заявлений позивачем відповідає принципу розумності і справедливості.

Колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню також і вимоги позивача про визнання недійсним договору іпотеки №PCL CNL- 700/606/2007 від 03.07.2007 року укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2

і змісту ст.ст. 572, 575, 583 ЦК України випливає, що іпотекою є застава нерухомого майна як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок іпотеки. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Статтею першою Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється, зокрема, у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Іпотека нерухомого майна підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку»).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки майно передано в іпотеку банку особою, яка не була власником цього майна, тому оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам цивільного законодавства, що за правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідачі просили про застосування позовної давності, між тим, враховуючи відсутність об*єктивних даних вважати, що ОСОБА_1 до 2014 року знала про укладення оспорюваних правочинів, зважаючи на те, що позивач продовжувала проживати в спірній квартирі, її права на це нерухоме майно не оспорювалися, колегія суддів не вбачає підстав для відмови у задоволенні вимог про визнання правочинів недійсними через сплив позовної давності.

Крім іншого, позивач просить скасувати обтяження, що накладені на підставі договору іпотеки, звільнити квартиру від цих обтяжень, зобов*язати нотаріусів внести відповідні відомості про скасування таких обтяжень.

Такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду про визнання недійсним договору іпотеки є підставою для зняття відповідних обтяжень з предмету іпотеки у відповідності до вимог закону, для цього не потрібно окреме судове рішення.

Так, згідно п. 5.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України 22.02.2012 № 296/55, нотаріус знімає заборону відчуження майна в тому числі при одержанні повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки).

Вимоги про виключення майна з-під арешту накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 03.09.2013 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно розяснень, що містяться у п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Оскліьки матеріали справи не містять відомостей про особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, вона не залучена до участі у розгляді справи, колегія суддів вважає, що вимоги про звільнення майна з-під арешту задоволенню не підлягають, інакше буде вирішено питання про права та обов*язки особи, що не була залучена до участі у розгляді справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Харківської області, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8, яка дій в інтересах ОСОБА_1- задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10.04.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір іпотеки №PCL CNL- 700/606/2007 від 03.07.2007 року укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: Н.П.Пилипчук

Судді: А.І. Колтунова

С.С. Кругова