Рішення № 71864279, 19.01.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2268/17

провадження №: 2/398/283/18

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

"19" січня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря Сніжко І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Олександрії цивільну справу справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Єврокар Україна” про захист прав споживачів, визнання договору недійсним і стягнення коштів,

встановив:

27 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому з урахування поданий 18 січня 2018 року уточнень просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №179, укладений 14 квітня 2017 року між ним і ТОВ “Єврокар Україна”, а також просить стягнути з відповідача ТОВ “Єврокар Україна” на його користь 18375 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що, укладаючи зазначений договір сплатив відповідачу аванс у сумі 18375 гривень. Після ознайомлення з умовами договору 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про розірвання договору, відповідач погодився на розірвання договору, однак відмовився від повернення одержаних як аванс коштів. Позивач вважає зазначений договір недійсним через наявність у ньому несправедливих умов, зокрема тих, що викладені у пунктах 3.2.6, 12.2, 3.4.5, 10.12, 12.1, 9.4, 9.7, 8.1, 10.14, 12.1, 12.2, 12.5, 12.6, 12.7 оспорюваного договору. Окрім цього, за доводами позивача підставою для недійсності договору є недотримання вимог ст.806, ч.2 ст.799, ст.1, 6 ЗУ “Про фінансовий лізинг” і ч.1 ст.216 ЦК України. Також позивач зазначає, що внаслідок визнання вказаного договору недійсним сплачені ним відповідачу гроші підлягають поверненню.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов і просив його задовольнити із зазначених у ньому підстав. Додатково позивач пояснив, що 14 квітня 2017 року сплатив аванс і після цього підписав договір, детально не прочитавши його умови у зв’язку з браком часу, адже представник відповідача запевняв його, що автомобіль необхідно невідкладно “забронювати”. Лише детально ознайомившись вдома з умовами договору, позивач встановив, що вони є несправедливими і 18 квітня 2017 року особисто в офісі у м. Кропивницьмому і поштою за адресою місцезнаходження відповідача у м. Києві подав відповідачу заяву про розірвання договору, яка була задоволена. Однак відповідач не повернув ОСОБА_1 сплачений ним аванс, посилаючись на п.12.1 договору, відповідно до яких комісія за організацію договору не повертається. Позивач вважає такі умови договору несправедливими та просить стягнути з відповідача суму авансу. У судове засідання 19 січня 2018 року позивач ОСОБА_1 не з’явився, просив розгляд справи провести без його участі, зазначив, що підтримує позовні вимоги, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача ТОВ “Єврокар Україна” у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, відзиву та будь-яких заяв та клопотань від нього до суду не надійшло.

За відсутності заперечень позивача, суд у засіданні 15 грудня 2017 року, враховуючи зазначені вище обставини, ухвалив провести заочний розгляд справи згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши учасників справи і дослідивши надані суду докази суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Суд вставновив, що 14 квітня 2017 року між ОСОБА_1 і ТОВ “Єврокар Україна” укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався придбати та передати в користування ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль ZAZ Vida Standard вартістю 9740 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 266500 гривень.

Відповідно до п.9.1 зазначеного договору комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 7%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку №1 до даного Договору. Комісія за організацію договору Договору входить до складу обов’язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов’язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Відповідно до п.9.2 договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу у розмірі 23 відсотків від вартості предмету лізингу.

Відповідно до п.9.5 договору кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмету лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному догвору у наступному порядку: - комісія за організацію договору, - Авансовий платіж, - комісія за передачу предмета лізингу, - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5 ст.9 договору.

14 квітня 2017 року ОСОБА_1 здійснив оплату авансу на виконання умов оспорюваного договору у розмірі 18375 гривень. Це підтверджується наданою позивачем копією відповідної квитанції.

18 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ “Єврокар України” із заявою про розірвання договору та повернення суми авансу.

У листах від 18, 24 травня і 16 червня 2017 року ТОВ “Єврокар Україна” визнало факт розірвання договору фінансового лізингу, однак відмовилось повертати ОСОБА_1 сплачену ним комісію за організацію договору у розмірі 18375 гривень, посилаючись на п.12.1 оспорюваного договору.

Відповідно до пункту 12.1 оспорюваного договору фінансового лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені у п.1.7 та 4.1 та не отримав транспортний засіб має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини аванасових платежів, 20% лізингодавець утримує у якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору у такому випадку не повертається.

До спірних правовідносин застосовуються такі норми права.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2–4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Наведене тлумачення норм законодавства відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16.

Як зазначено вище, у цій справі суд встановив що згідно з пунктом 12.1 оспорюваного договору фінансового лізингу у випадку розірвання договору за бажанням лізингоодержувача поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини аванасових платежів, 20% лізингодавець утримує як штрафу за дострокове розірвання договору, а комісія за організацію договору у такому випадку не повертається.

Водночас, п.12.2 оспорюваного договору передбачає право лізингодавця розірвати в односторонньому порядку з лізингоодержувачем, який не сплатив авансовий платіж у повному обсязі. У такому випадку лізингодавець повертає лізигноодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 10% від суми сплаченого авансового платежу. Комісія за організацію договору у такому випадку поверненню не підлягає.

Умовами оспорюваного договору не передбачено будь-якої компенсації лізингоодержувачу у випадку розірвання договору лізингодавцем.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що зазначені вище умови оспорюваного договору фінансового лізингу слід визнати несправедливими відповідно до пункту 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони передбачають повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Суди не врахували, що цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірними пунктами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена, зокрема у пункті 12.2 та інших умова договору є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім цього, суд встановив, що укладений сторонами оспорюваний договір не був нотаріально посвідчений. Це підтверджується наданим позивачем примірником цього договору.

Окрім цього, відповідач ТОВ “Єврокар Україна” на час укладення оспорюваного договору не був внесений до Реєстру фінансових установ. Це підтверджується відомостями зазначеного реєстру. Отже відповідач не отримував ліценції на здійснення послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 799 ЦК України щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи.

Також, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 111 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи те, що відповідач на час укладення спірного договору не мав ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, а також те, що оспорюваний договір не був нотаріально посвідчений, суд дійшов висновку про недійсність цього договору.

Відповідно до ст. 216 ЦПК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи визнання оспорюваного договору недійсним, сплачені позивачем на виконання цього договору відповідачу кошти у сумі 18375 гривень мають бути повернуті позивачу ОСОБА_1 Тому позовна вимога про стягнення зазначеної суми з відповідача є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 258, ст.ст. 263-265, ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №179, укладений 14 квітня 2017 року між ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) і Товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” (ідентифікаційний код 40481805, місцезнаходження м. Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” (ідентифікаційний код 40481805, місцезнаходження м. Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) 18375 гривень, які були сплачені останнім на виконання визнаного недійсним договору фінансового лізингу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” (ідентифікаційний код 40481805, місцезнаходження м. Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б) на користь держави витрати на оплату судового збору у розмірі 640 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач може оскаржити рішення може протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області у порядку, передбаченому ст. 355 і п.15.5 ч.1 Перехідних положень ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Орловський В.В.