Постанова № 71860636, 23.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа№ 910/14065/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Корсакової Г.В.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 23 січня 2018 року.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 (повний текст складено 11.12.2017)

у справі №910/14065/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД»

до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ужнафта»

про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» (далі, позивач або ТОВ «Брайтон ЛТД») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі, відповідач або Приватбанк) про зобов'язання відповідача передати позивачу документи, які підтверджують обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ужнафта» перед відповідачем по кредитному договору від 15.11.2012 №4У12304И між відповідачем та ТОВ «Ужнафта», а саме: кредитну справу по кредитному договору від 15.11.2012 №4У12304И.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю «Ужнафта» (далі, третя особа або ТОВ «Ужнафта»).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як поручитель за договором поруки №4У12304И/П, виконав перед Приватбанком обов'язок боржника (ТОВ «Ужнафта») за кредитним договором від 15.11.2012 №4У12304И, забезпеченим порукою, а саме погасив борг на загальну суму 604 751 563,41 грн., у зв'язку з чим набув право звернутися до ТОВ «Ужнафта» задля стягнення відповідної суми боргу. У свою чергу, для стягнення цієї суми боргу з третьої особи позивачу потрібні оригінали документів, які засвідчують обов'язок боржника - ТОВ «Ужнафта» перед Приватбанком та знаходяться у відповідача - кредитора за відповідними кредитним договором, що і стало підставою для звернення до суду із позовом у даній справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/14065/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що ані умовами договору поруки, ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника; позивачем не подано жодних доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором; позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначеного ним відповідача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/14065/17 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що виходячи зі змісту пункту 8.1. Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями, затвердженого постановою правління НБУ від 30.06.2016 №351, частини 1 статті 1 Закону України «Про інформацію», статті 1 Закону України «Про обов'язковий примірник документів», пунктів 1.1., 1.3. Національного стандарту України ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа», пункту 2 Правил організації діловодства й архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом МЮУ від 18.06.2015 №1000/5, документами, які підтверджують обов'язок боржника перед кредитором, є виключно оригінали документів, що мають оригінальні підписи та інші реквізити, а також юридичну силу - можливість належно, допустимо, достовірно підтвердити певні юридичні факти, а не їх копії.

Відтак, на думку скаржника, у відповідача існує обов'язок перед позивачем як передати копії спірних документів, так і вручити позивачу їх оригінали.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 23.01.2018.

Представники відповідача та третьої особи своїм правом надати відзив та пояснення на апеляційну скаргу не скористались.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 23.01.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 26.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (кредитор) укладено Договір поруки № 4У12304И/П (далі, Договір поруки).

Відповідно до пункту 1 Договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ужнафта» (боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором: від 15.11.2012 №4У12304И (далі, кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Договір поруки укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015, укладеної сторонами (пункт 17 договору поруки).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» вчинити дії, а саме передати позивачу документи, які підтверджують обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ужнафта» перед відповідачем по кредитному договору від 15.11.2012 №4У12304И між відповідачем та ТОВ «Ужнафта», а саме: кредитну справу по кредитному договору від 15.11.2012 №4У12304И.

Спір виник внаслідок того, що позивач, як поручитель, виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг на загальну суму 604 751 563, 41грн.

01.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» (далі, новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ужнафта» було укладено угоду №4У12304И/П/Ц від 01.11.2016, згідної якої боржник визнав, підтвердив та зобов'язався виконати перед новим кредитором свої зобов'язання за кредитним договором від 15.11.2012 №4У12304И.

Згідно пункту 4 вказаної угоди до нового кредитора, який виконав обов'язки боржника за кредитними договорами, перейдуть всі права кредитора за кредитними договорами, договорами поруки і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

За приписами частини 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач перерахував відповідачу через Інтернет-банк Приват 24 грошові кошти в сумі 604 751 563,41 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 31.10.2016 №430 на суму 604 751 563,41 грн. В рядку «призначення платежу» зазначено: исполнение обязательств по кред. договору №4У12304И від 15.11.2012 согласно договора поручительства №4У12304И/П від 26.10.2016.

Відповідачем не заперечується факт отримання від позивача за Договором поруки №4У12304И/П від 26.10.2016 коштів в сумі 604 751 563,41 грн.

Згідно з пунктом 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату звернення позивача до суду із позовом у даній справі та на дату прийняття оскарженого рішення суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними та допустимими у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначеного ним відповідача.

Згідно зі статтею 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

При цьому, законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на частину 3 статті 553 Цивільного кодексу України та частину 3 статті 556 Цивільного кодексу України поручителем можуть бути кілька осіб і до кожного з них, хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Судом встановлено, а скаржником не спростовано, що ані умовами договору поруки, ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що обов'язок відповідача передати позивачу оригінали спірних документів випливає із системного аналізу положень пункту 8.1. Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями, затвердженого постановою правління НБУ від 30.06.2016 №351, частини 1 статті 1 Закону України «Про інформацію», статті 1 Закону України «Про обов'язковий примірник документів», пунктів 1.1., 1.3. Національного стандарту України ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа», пункту 2 Правил організації діловодства й архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом МЮУ від 18.06.2015 №1000/5, не приймаються судом до уваги, оскільки вказані нормативні документи лише надають визначення поняттям «кредитна документація», «документ», «оригінал документа» та не закріплюють обов'язку Банку у спірних правовідносинах передавати позивачу відповідні оригінали документів.

У свою чергу, згідно зі статтею 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Крім того, слід зазначити, що позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не подано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором та отримав від нього відмову.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Права позивача у спірних правовідносинах відповідачем порушені не були, отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» є необґрунтованими та такими, у задоволенні яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/14065/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/14065/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14065/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 29.01.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Г.В. Корсакова

Б.В. Отрюх