Ухвала суду № 71859603, 29.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

29.01.2018

Справа № 910/16550/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., при секретарі судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансбуд-ХХІ"

про відстрочку виконання рішення суду

у справі № 910/16550/16

за позовом Виконувача обов’язків керівника Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави, в особі Київської міської ради, Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансбуд-ХХІ”

про розірвання договору оренди та повернення майна.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 позов задоволено повністю, розірвано договір оренди цілісного майнового комплексу від 01 грудня 2003 року, укладений між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ», зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ» передати Солом’янській районній в м. Києві державній адміністрації по акту прийому-передачі цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Щорса, буд. 98 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ» на користь прокуратури міста Києва 2 756 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-ХХІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2017 року у справі №910/16550/16 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2017 року у справі №910/16550/16 - без змін.

24.04.2017 на виконання вищевказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2017 касаційну скаргу залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 – без змін.

11.07.2017 на виконання вищевказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано наказ.

28.07.2017 Господарським судом міста Києва було прийнято додаткове рішення, яким вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ХХІ» на користь Прокуратури міста Києва судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 в розмірі 1 378 грн. 00 коп.

13.12.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником боржника подано заяву про відстрочку виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 призначено судове засідання на 15.01.2018.

15.01.2018 судове засідання не відбулось у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності суддею Грєховою О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 призначено судове засідання на 29.01.2018.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансбуд-ХХІ" про відстрочку виконання рішення суду, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 статті 18 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII, який діє з 05.10.2016 року, передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов’язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поряд з цим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У заяві про відстрочку виконання рішення боржник посилається, зокрема, на те, що на даний час проводить дії, спрямовані на виконання рішення господарського суду, проте процес такого рішення є тривалим, з огляду на те, що для розбору збірно-розбірних павільйонів, які є погодженими поліпшеннями орендованого майна, що можуть бути відділені від нього, необхідно значний час, адже будувались вони протягом року, мають велику площу, значну кількість складових та будівельних матеріалів, для розбору яких без їх пошкодження, необхідна спеціальна техніка та спеціальні знання і навички. Також, заявник зазначає, що вивезення обладнання з цеху меблів потребує замовлення важкої авто техніки та підйомного крану.

Так, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що необхідність звільнення майна Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що майно буде йому повернуто у найкоротші строк, cуд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

При цьому, суд враховує, що будь-яких доказів на підтвердження вчинення дій протягом тривалого проміжку часу (майже року) з метою виконання рішення суду заявником до поданої заяви також не подано.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи докази, які подав боржник на підтвердження заяви про відстрочку виконання рішення, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності у боржника конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Таким чином, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю “Трансбуд-ХХІ" у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 234, 331 ГПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансбуд-ХХІ" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 29.01.2018 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя О.А. Грєхова