Рішення № 71856621, 19.12.2017, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/491/17

Провадження № 2-а/316/102/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

"19" грудня 2017 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області, у складі:

головуючого судді: Капустинського М.В.

секретаря судового засідання: Демешко О.А.

розглянувши у судовому засіданні в місті Енергодарі Запорізької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Енергодарського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

07.04.2017 року ОСОБА_1.(надалі - позивач) звернувся до Енергодарського міського суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в м. Енергодар Запорізької області, в якій зазначає наступне:

З грудня 2014 року є особою, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, відповідно до довідки № 2328000618 від 18 грудня 2014 року (а.с.13) та знаходився на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Енергодарі як отримувач пенсії за віком.

Пенсійним органом йому проводились регулярно виплати пенсії до лютого 2016 року, а з березня 2016 року він не отримую пенсійних виплат, будь-яких рішень про припинення виплати пенсії не отримував у зв'язку з чим, 06 лютого 2017 року звернувся до Пенсійного органу із зверненням про надання інформації щодо причин припинення виплати пенсії, наданнякопії рішень, якими припинено виплату пенсії та відновлення пенсійних виплат з березня 2016 року (а.с.14).

02 березня 2017 року від Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі надійшла відповідь № 26/Т-1 в якій зазначено, що пенсійні виплати припинені з березня 2016 року на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщених особам». Крім того, у відповіді зазначено, що 22 лютого 2016 року при проведенні звірки з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб Управління праці та соціального захисту населення встановлено, що за даними вищевказаної бази я вибув в іншій район (а.с.15).

З припиненням пенсійних виплат позивач не згоден, зазначаючи та не, що рішень про припинення виплат не приймалось пенсійним фондом, на момент припинення виплати пенсії Довідка № 2328000618 від 18 грудня 2014 року не скасована, отже з березня 2016 року по теперішній час відповідач безпідставно не виплачує йому пенсію. З посиланням на законодавство України, вважаючи свої права порушеними, просить суд:

- Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області щодо припинення виплати пенсії мені, ОСОБА_1, з березня 2016 року;

- Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області відновити нарахування та виплату мені, ОСОБА_1 (ШН НОМЕР_2), невиплаченої пенсії з березня 2016 року на розрахунковий рахунок, відкритий в ПАТ Державному ощадному банку України, за наступними реквізитами: ЗКПО 02760363, МФО 313957, р/р НОМЕР_4;

- Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн. на розрахунковий рахунок, відкритий в ПАТ Державному ощадному банку України, за наступними реквізитами: ЗКПО 02760363, МФО: 313957, р/р НОМЕР_4

Вислухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини на які посилається позивач у своїх вимогах та відповідач у запереченнях (а.с.31-34), суд дійшов наступного висновку:

Згідно з постановою КМУ від 21.12.2016 року за №988, у зв'язку реорганізацією територіальних органів пенсійного фонду України, Управління пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області, у зв'язку з реорганізацією, 31.03.2017 року було перейменовано в Енергодарське об'єднане управління Пенсійного фонду України, який є правонаступником за Управлінням пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області. Таким чином, станом на час розгляду справи, відповідачем по справі є саме Енергодарське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що не оспорюється відповідачем.

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с.12), зареєстрованим місцем проживання позивача, відповідно паспортних даних, є м.Макіївка Донецької області (а.с.9-10); Згідно довідки № 2328000618 від 18.12.2014 р. позивача взято на облік в АДРЕСА_1, як особу переміщену з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення (а.с.13). Позивачу було припинено виплату пенсії відповідачем з березня 2016 року на підставі повідомлення з Управління праці та соціального захисту населення (а.с.15)

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону №1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону №1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст. 49 Закону № 1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Між тим, відповідач не надав суду рішення про припинення виплати пенсії і не вказав, яка з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачем не зазначено й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд також зазначає, що припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку із скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі №1058-ІV.

Статтями 2 та 3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з березня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим порушив конституційне право особи на соціальний захист право на отримання пенсії.

З зазначеного, суд робить висновок, що право позивача було порушено відповідачем, у зв'язку з чим підлягає відновленню.

Однак, при вирішенні питання щодо строку з якого повинно бути проведено поновлення позивачу виплати пенсії, суд дійшов наступного:

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок виплат з березня 2016 року, однак позивач звернувся до суду з позовом лише 07.04.2017 року, а заяву до відповідача з роз'ясненням про припинення пенсії, позивач направив відповідачу 06.02.2017 року. Позивач у своїх вимогах, не просить суд про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.

Однак, на думку суду, в даному випадку, необхідним є застосування ст.1 Закону України «Про громадянство України» (в редакції Закону від 19.02.2016 року), відповідно до якого до законних джерел існування - поряд з заробітною платою, є і пенсія.

Відповідно до приписів ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. При цьому, під доходами слід грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, до яких також відноситься пенсія.

Згідно ч.2 ст.46 Закону №1058-ІV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку, що саме з вини відповідача позивачем не отримано пенсію як основного джерела його доходу, то, в даному випадку не підлягає застосуванню строк звернення до суду передбачений ч.2 ст.122 КАС України. А отже вимоги позивача в частині строку з якого повинно бути проведено нарахування позивачу пенсії також підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не спростовані стороною відповідача.

Що ж стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивача розміру сплаченого судового збору в сумі 640 грн. 00 коп. (а.с.1), суд дійшов наступного:

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..

Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення за рахунок бюджетних асигнувань розмір сплаченого судового збору в сумі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5-9, 44, 72-79, 90, 132, 139, 229, 241-247, 255, 293, 295 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 до Енергодарського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинення дій - задовольнити.

Визнати неправомірними бездіяльність Енергодарського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплат пенсії ОСОБА_1 з березня 2016 року.

Зобов'язати Енергодарське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 та провести виплату несплаченої пенсії починаючи з березня 2016 року з урахуванням проведених виплат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Енергодарського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 (на розрахунковий рахунок, відкритий в ПАТ Державному ощадному банку України, ЗКПО 02760363, МФО: 313957, р/р НОМЕР_4) - судові витрати, у вигляді суми сплаченого судового збору в розмірі 640 (шестиста сорока) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів до адміністративного суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено протягом строку встановленого ч.3 ст.243 КАС України - не більш як через десять днів з дня закінчення розгляду справи.

Суддя: М. В. Капустинський