Рішення № 71856107, 23.01.2018, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №300/884/17

23.01.2018 смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі судді

ОСОБА_1 О. А., при секретарі судового засідання Балецькому С.М., розглянувши у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Воловецької державної нотаріальної контори про розтлумачення змісту договору дарування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася в суд з вищезазначеним позовом.

Позов мотивовано тим, що 11.06.2004 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори ОСОБА_5, подарувала позивачу житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами за номером 9 по вул.Підгірній в смт.Воловець. 15.06.2004 року позивачка зареєструвала право власності на вказане домоволодіння, яке було розташовано на земельній ділянці площею більше 0,16 га, яка штучно розділена на дві через прокладення через неї проходу до сусіднього домоволодіння за адресою вул.Підгірна, 5 у смт.Воловець. З договору вбачається, що позивачка стала власником саме садиби, що включає в себе і відповідні земельні ділянки. 11.04.2011 року ОСОБА_4 померла, спадщину після її смерті за законом прийняла її дочка ОСОБА_3, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.11.2011 року, згідно з яким до неї перейшло право власності і на земельної ділянки, що перейшли до позивача у складі садиби (домоволодіння) згідно договору дарування. У зв"язку з цим просить суд розтлумачити зміст договору дарування від 11.04.2004 року щодо його предмету; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом; визнати за нею право власності на земельні ділянки, позначені на державному акті на право привтної власності на землю серії ІІІ-ЗК №032352, виданому Воловецькою селищною радою 25.01.1996 року: №2 площею 0,115 га та №3 площею 0, 048 га (складові частини садиби за адресою: смт.Воловець, вул.Підгірна, 9 Закарпатської області).

Представник позивача ОСОБА_6 в судове засідання не з"явився, надав суду заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі та участі позивача, на задоволенні позову наполягає.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 на виклик суду не з"явилися, надали заяву про слухання справи за їх відсутності, позов визнає.

Завідуюча Воловецькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_8 в судове засідання не з"явилася, надала письмове заперечення проти позовних вимог, просила розгляд справи проводити без її участі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно договору дарування від 11.06.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами за номером 9 по вул.Підгірній в смт.Воловець (а.с.5).

15.06.2004 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на вказане домоволодіння, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.6).

Після цього ОСОБА_2 перебудувала подарований їй ОСОБА_4 житловий будинок та отримала правовстановлюючий документ- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.07.2004 року згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.7).

11.04.2011 року ОСОБА_4 померла (а.с.9), спадщину після її смерті за законом прийняла її дочка -відповідач по справі ОСОБА_3.

Згідно з Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.11.2011 року спадщина складається з земельних ділянок зальною площею 0,416 га для ведення особистого підсобного господарства, розташованих в смт.Воловець, ур.Минчіл та ур.Головник, які згідно з планом та складаються з земельної ділянки площею 0,174 га, розташованої в урочищі "Минчіл"; земельної ділянки площею 0,115 га; земельної ділянки площею 0,048 га; земельної ділянки площею 0,078 га в урочищі "Головник" за межами смт.Воловець та території Воловецької селищної ради (а.с.10), належних ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю срії ІІІ-ЗК №032352 виданого Воловецькою селищною радою 25.01.1996 року (а.с.8).

З державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК №032352 виданого Воловецькою селищною радою 25.01.1996 року вбачається, що земельна ділянка домоволодіння позивачки складається з двох ділянок: №2 площею 0,115 га та №3 площею 0,048 га (а.с.8).

Відповіддю Воловецької селищної ради на запит адвоката №1350 від 27.12.2017 року підтверджено, що земельні ділянки площею 0,115 га та 0,048 га за адресою: вул.Підгірна, 9 у смт.Воловець згідно рішення Воловецької селищної ради від 21.09.1995 року та відповідно до державного акту на право власності на землю серії ІІІ-ЗК №032352 від 25.01.1996 року передані у власність ОСОБА_4 для ведення особистого підсобного господарства (а.с.44).

Згідно положень ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Так, у законодавстві України радянського періоду використовувався термін "домоволодіння". Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Міністерства комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 р., яка втратила чинність 13 грудня 1995 р., під домоволодінням розумілося два і більше будинків із приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Чинне законодавство, а саме ст.381 ЦК України використовує поняття "садиба", якою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд тлумачить, що за договором дарування від 11.06.2004 року позивач набула права власності саме на садибу (домоволодіння), що включає житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами: літня кухня, сараї, вбиральня і огорожа та земельні ділянки, позначені на державному акті на право приватної власності на землю ІІІ-ЗК №032352 від 25.01.1996 року №2 площею 0,115 га та №3 площею 0,048 га.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.3, 4 ст.334 ЦК України).

Виходячи з системного аналізу вказаних положень закону, ОСОБА_2 з 15.06.2004 року стала власницею садиби за адресою: вул.Підгірна, 9 смт.Воловець Закарпатської області, і з цього ж моменту припинилось право власності ОСОБА_4 на вказану садибу, у тому числі і на земельні ділянки площею 0,115 га та 0,048 га.

Відповідно до ст.1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також у інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного суду україни від 30.05.2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз"яснено, що відповідно до статті 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

За навелдених обставин, суд приходить до висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори 10 листопада 2011 року ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним у частині визначення спадщиною земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства у межах смт.Воловець Закарпатської області площею 0, 115 га та 0,048 га відповідно.

Згідно з ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, за позивачем ОСОБА_2 слід визнати право власності на земельні ділянк площею 0, 115 га та 0,048 га, як складові частини садиби, набутої за договором дарування, за адресою смт.Воловець, вул.Підгірна, 9.

Враховучи вищенаведене, суд вважає, що позов ОСОБА_2 є обгрунтованим, підтвердженим належними, достатніми та допустимими доказами, тому підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.213, 328, 381 392, 1301 Цивільного кодексу України, ст.41 Конституції України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Воловецької державної нотаріальної контори про розтлумачення змісту договору дарування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на земельні ділянки - задоволити.

Розтлумачити зміст договору дарування від 11.04.2004 року, який був посвідчений державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1157 стосовно того, що його предметом дарування являється садиба за адресою: вул.Підгірна, 9 у смт.Воловець Закарпатської області.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори 10.11.2011 року ОСОБА_3 у частині земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства у межах смт.Воловець Закарпатської області площею 0,115 га та 0,048 га.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки позначені на державному акті на право привтної власності на землю серії ІІІ-ЗК №032352, виданому Воловецькою селищною радою 25.01.1996 року: №2 площею 0,115 га та №3 площею 0, 048 га (складові частини садиби за адресою: смт.Воловець, вул.Підгірна, 9 Закарпатської області).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Софілканич О. А.