Рішення № 71854871, 29.01.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/976/18

Провадження № 2-а/263/170/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2018 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області

в складі: головуючого судді Кияна Д.В.,

при секретарі Коростовцевій Я.В.,

за участю представника позивача - Ставицького О.В.,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області до ОСОБА_2 про затримання громадянина Російської федерації з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземця та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2018 року до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області надійшов адміністративний позов, в якому Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - ГУ ДМС України в Донецькій області) просить винести рішення про затримання громадянина Російської федерації ОСОБА_2 з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземця та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

На обґрунтування вимог адміністративного позову ГУ ДМС України в Донецькій області посилається на те, що до теперішнього часу громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 не виконано рішення про примусове повернення до країни походження, від виїзду останній ухиляється. Національний паспорт ОСОБА_2 втратив. 18 вересня 2017 року ОСОБА_2 звертався до консульства Російської Федерації у місті Харкові для оформлення запиту щодо підтвердження належності його до Російського громадянства. Незважаючи на тривалий час, який минув з дня звернення відповідача до консульства Російської Федерації, на теперішній час ОСОБА_2 не має документа, що дає право на виїзд з України.

29 січня 2018 року ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду 29 січня 2018 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення вимог позову.

Судом установлено, що відповідно до паспорту громадянина Російської Федерації - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Російської Федерації, який відповідно до відмітки - 26 травня 2013 року прибув на територію України. Згідно з відміткою у паспорті від 31 серпня 2017 року прийнято рішення про примусове повернення з України ОСОБА_2

Постановою ГУ ДМС України в Донецькій області від 31 серпня 2017 року МДО №049948, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

Рішенням Кальміуського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області від 31 серпня 2017 року № 8 вирішено примусово повернути до країни походження Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язати самостійно покинути територію України до 30 вересня 2017 року, зобов'язати ОСОБА_2 звернутися до генерального посольства Російської Федерації у місті Харкові для отримання документу для повернення до країни походження. Роз'яснено право оскарження указаного рішення до суду. Про указане рішення ОСОБА_2 повідомлений у встановленому порядку.

Докази, які б указували на оскарження зазначеного рішення відповідачем не представлено, при цьому ОСОБА_2 суду пояснив, що таке він в установленому порядку не оскаржував.

Доказів, які б указували на те, що ОСОБА_2 у своїх інтересах звертався до уповноваженого органу України за статусом біженця, або ж на право постійного проживання в Україна, або ж з інших підстав суду не представлено.

Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону № 3773-VI іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.

Статтею 30 Закону № 3773-VI визначено випадки, коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворенні за межі України.

Зокрема, передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства визначені у ст. 26 вказаного Закону.

Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Враховуючи вищенаведені правові положення статей 26 і 30 Закону №3773-VI примусовому видворенню передують дві обставини, а саме: прийняття рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття такого рішення.

Крім того, згідно положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Вирішуючи питання про затримання особи із поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні суд виходить з наступного.

З матеріалів позову та доданих до нього матеріалів вбачається, що громадянин ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на даний час не має документа, що дає право на проживання в Україні, ухилився від виконання рішення про його примусове повернення.

У підпункті "f" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: «законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції».

Європейський суд з прав людини у справі «Ливада проти України» (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.

Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Частиною 1 ст.289 КАС визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, до місцевого загального суду за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, може бути подана позовна заява про затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Згідно ч.2 ст.289 КАС України, заходи, визначені цією статтею, також застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.

Частино 11 ст.289 КАС України, передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.

Передбачених законом підстав для передачі відповідача на поруки, або внесення ним застави, як засобу забезпечення виконання рішення про примусове видворення, в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, існують ризики, що відповідач може ухилятися від примусового видворення за межі України, отже, його затримання з метою повернення до країни громадянської належності, не буде суперечити п.п."f" п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись ст.ст. 72-77, 241-246, 289 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області до ОСОБА_2 про затримання громадянина Російської Федерації з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземця та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - задовольнити.

Затримати громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з поміщенням останнього до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк, який не може перевищувати шести місяців.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

На час апеляційного оскарження рішення суду громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, утримувати в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відомості про сторін у справі:

Головне управління Держаної міграційної служби України в Донецькій області, ЄДРПОУ 37841728, юридична адреса: вул. Митрополитська, 20, місто Маріуполь, Донецька область, 87515.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1

Суддя Д.В.Киян