Рішення № 71841126, 22.01.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/ 625/18

Справа № 522/17437/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі – Шевчик В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до національної Гвардії України, за участю третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору - військова частина 1241 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов’язання компенсувати вартість проїзних документів, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в вересні 2017р., до Національної Гвардії України, яким просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, що призвела до порушення його права на компенсацію вартості проїзних документів, зобов’язати відповідача компенсувати вартість проїзних документів у сумі 1400,33 грн. , і стягнути моральну шкоду у розмірі 35 000 грн..

В обґрунтування позовних вимог у позові зазначив, що у липні 2014р. він добровільно вступив до батальйону оперативного призначення (БОП) військової частини 1241 Національної Гвардії України, де він прослужив до 17.06.2015р. протягом служби з відома командування він неодноразово виїжджав додому у відпустку. Кожного разу він оплачував проїзні квитки власними коштами. На його прохання компенсувати йому вартість квитків восени 2014р. командир БОП в/ч 1241 йому відмовив. З 22.01.2016р. позивач звертався із заявами до Національної Гвардії України з проханням компенсувати вартість проїзних квитків листом від 04.07.2016р. Західне територіальне управління НГУ повідомило про пересилання заяви до в/ч 1241. Позивач стверджує, що така бездіяльність відповідача призвела до порушення його конституційних прав, що завдало йому моральних страждань, які унеможливили функціонування його особистості на конституційних засадах.

Ухвалою суду від 19.09.2017р. провадження по справі відкрито.

02.11.2017р. на адресу суду надійшло від Національної Гвардії України клопотання про закриття провадження по справі та клопотання про заміну первісного відповідача на належного відповідача - в/ч 1241.

У судовому засідання 13.11.2017р. судом було розглянуто клопотання про заміну відповідача, та протокольною ухвалою судом було відмовлено у задоволенні клопотання про заміну відповідача на в/ч 1241 та враховуючи згоду позивача замінено на належного відповідача – Головне управління Національної Гвардії України. Крім того протокольною ухвалою також було залучено в якості третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спора-в/ч 1241 та відкладено судове засідання на 18.12.2017р. При цьому позивач в судовому засіданні заперечував проти заміни відповідача на в/ч 1241 і пояснив, що він на час розгляду справи та подачу позову не проходить військову службу. Ухвалою суду також відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження по справі.

11.12.2017р. на адресу суду надійшли письмові заперечення на позові від ГУ Національної Гвардії України (а.с.44-48).

У судовому засіданні 18.12.2017р. позивач заперечував проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та отримав копію письмових заперечень від відповідача з додатками, надав для огляду суду оригінали квитків. Представник третьої особи також надав письмовий відзив на позов, копію якого було направлено поштою і позивачу, в підтвердження чого ним приєднана копія квитанції. Судове засідання відкладено для надання часу вручення учасниками процесу відзиву на позов, направлення та ознайомлення з ними на 22.01.2018р.

У судове засідання 22.01.2018р. позивач не з’явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Згідно роздруківки з сайту Укрпошта (відстеження) позивачем було отримано відзив від в/ч 1241.

У судове засідання 22.01.2018р. з’явились представник відповідача - ОСОБА_2, діючий згідно довіреності від 22.12.2017р.. та представник третьої особи - ОСОБА_3, діючий по довіреності від 04.01.2018р., які зазначили що неявка позивача не перешкоджає суду розглянути справи по суті.

Суд, згідно ч.1 ст.223, п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України та розумні строки розгляду справи, відсутність з боку позивача на час розгляду справи будь-яких заяв з приводу своєї неявки, і його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, ухвалив розглядати справу у відсутності позивача, сповіщеного належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову у зв’язку з необґрунтованістю та підтримав письмові заперечення на позов і пояснив, що з позивачем згідно з наказом командира в/ч 1241 від 08.08.2014р. було укладено контракт про проходження служби у військовому резерві строком на три роки, прийнято на службу за контрактом у військовому резерві та призначено на посаду старшого кулеметника (БТР) 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 1-ої роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення. Відповідно до наказу командира в/ч 1241 від 12.02.2015р. з позивачем було припинено дію контракту та призвано на військову службу. 12.02.2015р. позивача було зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а 17.06.2015р.- виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Отже статус резервіста та військовослужбовця не є тотожними. Представник відповідача не заперечував проти того, що згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підпункт «б» п.п.1 п.1 ст.14 військовослужбовця мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним транспортом у відпустку в межах України, проте за певних умовах, тобто позивач в період з 08.08.2014р. по 12.02.2015р. не мав такої пільги. Крім того відповідно до абзацу другого п.2 ст. 10-1 Закону передбачено строк тривалості такої щорічної відпустки, при цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше,оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому КМУ. Проте, у зв’язку з тим, що позивач убував у відпустку за рапортами від 09.03.2015р. і від 24.04.2015р. як у додаткову відпустку за сімейними обставинами та в щорічну основну відпустку за 2015р. тривалістю 5 календарних днів (з 25 по 29.04.2015р.), отже з 12.02. по 17.06.2015р. у позивача також не виникло як військовослужбовця, право на безоплатний проїзд у відпустку, оскільки останній перебував у щорічній основній відпустці менш ніж 10 календарних днів. Крім того на думку представника відповідача позивач не довів належним та допустимим чином здійснення витрат на проїзд у щорічну основну відпустку в межах України в сумі 1400,33 грн. і те, що розмір середньомісячного сукупного доходу його сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Також вважає що позивач не обґрунтував і не довів належними доказами і похідну вимогу про стягнення моральної шкоди та такої суми.

Представник третьої особи в судовому засіданні 22.01.2017р. також просив відмовити у позові, та підтримав письмовий відзив та також зазначив, що 08.08.2014р. позивач прийнятий із запасу на службу за контрактом у військовий резерв на три роки. У відповідності до п.46 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України» від 10.08.2012р. №470/2012 ( із відповідними змінами) резервіст під час проходження підготовки, зборів має право на відпустку за сімейними обставинами. У період з 08.08.2014р. по 21.12.2014р. позивач не убував у щорічну основну відпустку за 2014р., так як така не передбачено вказаним Указом, та йому не надавалась відпустка за сімейними обставинами, в підтвердження чого надав суду книги обліку тимчасового відсутнього прибувшого особового складу. 12.02.2015р. позивача було призвано на військову службу, у зв’язку з чим він набув право на щорічну основну відпустку як військовослужбовець. На підставі рапорту ОСОБА_1 від 09.08.2015р. та згідно наказу від 30.03.2015р. №74 він 29.03.2015р. убув у відпустку за сімейними обставинами на 10 календарних діб із збереженням грошового забезпечення з виїздом до м. Ізмаїл Одеська область та прибув 08.04.2015р., про що також є відповідний наказ від 08.04.2015р. та запис в книзі обліку тимчасового відсутнього та тимчасово прибувшого особового складу. На підставі рапорту позивача від 24.04.2015р. позивач убув 25.04.2015р. у щорічну основну відпустку на 5 календарних діб з виїздом до м. Ізмаїл Одеська область та прибув 30.04.2015р., про що також є відповідний наказ від 30.04.2015р. та запис в книзі обліку тимчасового відсутнього та тимчасово прибувшого особового складу. Поряд з цим відповідно до п.189 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.08.2012р. № 1153/2008р. ОСОБА_1 зобов’язаний був стати на облік після прибуття до місця проведення відпустки, а у разі вибуття - знятися з обліку в порядку, визначеним Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України».

17.06.2015р. ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командувача Національної Гвардії України від 09.06.2015р. №88 о/с та направлений для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України. При цьому представник третьої особи також послався на абзац другий п.2 ст. 10-1 Закону що військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому КМУ. Оскільки позивачу за 2015 р. частково використав щорічну відпустку тільки 5 календарних діб, отже він не набув права на компенсацію вартості проїзду до місця проведення відпустки і назад. Що стосується відшкодування моральної шкоди, то послався на п.5 Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4, тобто позивач на його думку не підтвердив факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, яких саме або втрат немайнового характеру, якими діями вони заподіяні, якою є ступінь вини заподіювача та з чого саме він виходив зазначивши таку суму. Також не доведено позивачем причинено-наслідковий зв'язок між діями відповідача та його моральними стражданнями і унеможливленням його особистості.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали проїзних квитків, прийшов до слідуючих висновків.

З пояснень учасників справи та матеріалів справи судом встановлено, що згідно наказу командира в/ч 1241 управління Західного територіального командування внутрішніх військ командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 08.08.2014р. №22 о/с було укладено з ОСОБА_1,08.12.1986р.н., контракт про проходження служби у військовому резерві строком на три роки, прийнято на службу за контрактом у військовому резерві та призначено на посаду старшого кулеметника (БТР) 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 1-ої роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення.

Згідно наказу командира в/ч 1241 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України від 12.02.2015р. № 6 о/с з ОСОБА_1 було припинено дію контракту про проходження служби у військовому резерві та призначено на військову службу старшим солдатом (Г-032867) - старшим кулеметником (БТР) 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 1-ої роти оперативного призначення у зв’язку з проведенням організаційних заходів відповідно до п.3 Указу Президента України від 14.01.2015р. №15/2015 «Про часткову мобілізацію» п.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно наказу командира в/ч 1241 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України від 12.02.2015р. №38 ОСОБА_1 зараховано на всі види забезпечення.

Згідно витягу з наказу командира в/ч 1241 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України від 17.06.2015р. №136 ОСОБА_1 звільненого з посади згідно наказу командувача Національної гвардії України від 09.06.2015р. №88 о/с та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направленого для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України, 17.06.2015р.

З цього наказу також вбачається, що ним використана щорічна основна відпустка за 2015р. в кількості 5 діб, не використана в кількості 20 діб. Відповідно до п.143 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України строк самовільного залишення військової частини на строк понад 10 діб, з 30 квітня 2015р. по 25 травня 2015р. до загального строку військової служби не зараховано. Вислуга років на військової службі складає у календарному обчислені 01 рік 02 місяці 20 днів, у пільговому-01 рік 04 місяці 08 днів.

Згідно рапорту ОСОБА_1 від 09.03.2015р. на командира батальйону оперативного призначення позивач просив про надання йому додаткової відпустки за сімейними обставинами терміном на 10 діб з 29.03.2015р. в м. Ізмаїл Одеської області.

Згідно витягу з наказу командира в/ч 1241 від 30.03.2015р. №74 уважати таким, що вибув п.3.4. у відпустку за сімейними обставинами зі збереженням грошового забезпечення ОСОБА_1 на 10 календарних діб з 29.03.2015р. по 07.04.2015р. з виїздом до м. Ізмаїл Одеської області.

Згідно витягу з наказу командира в/ч 1241 від 08.04.2015р. №81 уважати таким, що прибув п.3.2. з відпустки за сімейними обставинами зі збереженням грошового забезпечення ОСОБА_1 08.04.2015р.

Згідно рапорту ОСОБА_1 від 24.04.2015р. на командира батальйону оперативного призначення позивач просив про надання йому щорічної відпустки за 2015р. терміном на 5 діб з 25.04.2015р. за адресою м. Ізмаїл Одеської області.

Згідно витягу з наказу командира в/ч 1241 від 27.04.2015р. №96 уважати таким, що вибув п.5.4. у щорічну основну відпустку за 2015р. ОСОБА_1 на 5 календарних діб з 25.04.2015р. по 29.04.2015р. з виїздом до м. Ізмаїл Одеської області.

Згідно витягу з наказу командира в/ч 1241 від 30.04.2015р. №100 уважати таким, що прибув п.8.4. з відпустки за сімейними обставинами зі збереженням грошового забезпечення ОСОБА_1 30.04.2015р.

З довідки начальника відділу кадрів в/ч 1241 від 05.12.2017р. №1/3-320 вбачається, що в період служби з 08.08.2014р. по 12.02.2015р. ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у військовому резерві на посаді старшого кулеметника (БТР) 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 1-ої роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення. В період з 12.02.2105р. по 17.06.2015р. – проходив військову службу на посаді - старшим кулеметника (БТР) 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 1-ої роти оперативного призначення в/ч 1241. Протягом 2015р. використав відпустку за сімейними обставинами строком 10 календарних діб з 29.03.2015р. по 07.04.2015р. та щорічну основну відпустку строком на 5 календарних діб з 25.04.2015р. по 29.04.2015р. включно.

Вказані вище обставини також підтверджуються оглянутими у судовому засіданні оригіналами книг обліку тимчасового відсутнього та тимчасового прибувшого особового складу в/ч 1241 за періоди з 23.10.2014р. по 31.12.2015р, з 12.05.2014р. по 29.12.2014р., 23.10.2014р. по 31.12.2015р., з 12.05.2014р. по 29.12.2014р.

З копії посвідчення серія МВ №004612 вбачається, що ОСОБА_1 має право на пільги безтермінове, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, яке видано Головним управлінням Національної гвардії України 23 березня 2015р.

З відповіді начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 04.07.2016р. №2/33-1077 ОСОБА_4 та в копії в/ч 1241 вбачається що його лист від 26.05.2016р. щодо надсилання оригіналів довідок про доходи ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надіслано за належністю до в/ч 1241, де він проходив службу. Також повідомлено що відповідно до постанови КМУ від 17.09.1992р. №538, від 02.03.2016р. №15%, від 31.03.2013р. №426 для прийняття рішення щодо відшкодування фактичних ви трат за проїзд у разі придбання військовослужбовцем проїзних документів за власні кошти шляхом виплати грошової компенсації, у місячний строк після дати перевезення командиру подаються: заява про відшкодування фактичних витрат за проїзд, заява про застосування податкової соціальної пільги (копія додається), використані проїзні документи, оригінал відпускного квитка з відповідними відмітками, довідка про склад сім’ї, довідка про розмір грошових доходів членів сім’ї за попередні шість місяців. Позивачу було запропоновано надіслати зазначені документи на адресу в/ч (окрім довідки про розмір грошових доходів членів сім’ї за попередні шість місяців які вже надіслані).

Як вбачається з матеріалів справи та доданих до позову додатків позивач не надав суду належні та допустимі докази щодо оплати ним квитків за проїзд з в/ч 1241 до м. Ізмаїл, Одеської області, і назад на загальну суму 1400 грн.33 коп., що визначена ним в позові (копії квитків).

Відповідно до ч.3, 9 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни. Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які в добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Таким чином, суд погоджується з доводами представника відповідача та третьої особи, що військовослужбовці та резервісти є окремими самостійними категоріями громадян по відношенню до військового обов’язку та не тотожними.

Згідно ч.4 ст..2 Закону одним із видів військової служби: є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; Згідно ст..4 збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно ст..26-1 Закону Громадяни України (крім тих, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) в добровільному порядку можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань. Для цього вони мають пройти професійно-психологічний відбір, за станом здоров'я бути придатними до служби у військовому резерві та відповідати встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві. З особою, яка відповідає вимогам, зазначеним у частині першій цієї статті, укладається контракт про проходження служби у військовому резерві відповідно Збройних Сил України або інших військових формувань.

Днем початком військової служби згідно ст..24 Закону вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

Таким чином позивач у період з 08.08.2014р. по 12.02.2015р. проходив службу у статусі резервіста, а з 12.02.2015р. по 17.06.2015р.- вже як військовослужбовець Національної Гвардії України.

Законом України, від 20.12.1991, № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюється соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Проте як вбачається з матеріалів справи позивач був резервістом. але не навчальних та спеціальних зборах, а за контрактом.

Згідно ст.. 3 Закону України, від 20.12.1991, № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей":

1. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

2. Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Військовослужбовцям, які прийняті на військову службу за контрактом, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році.

Згідно ч.1 ст.14 Закону Військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд:

1) залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом:

а) у відрядження;

б) у відпустку в межах України;

Пільги, передбачені підпунктом "б" підпункту 1 цього пункту, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад у межах України оплачується виключно військовослужбовцям, які перебувають у щорічній основній відпустці тривалістю не менш 10 календарних днів.

Як вже суд зазначив вище, ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці у 2015р., проте 5 календарних діб з 25.04.2015р. по 29.04.2015р. з виїздом до м. Ізмаїл, Одеської області.

Одже, у позивача не виникло прав на безоплатний проїзд як військовослужбовця в межах України, оскільки останній перебував у такій відпустці менш ніж 10 календарних днів (лише п’ять днів).

Враховуюче викладене суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання дій відповідача протиправними, оскільки листом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 04.07.2016р. №2/33-1077 ОСОБА_4 було роз’яснено норми законодавства та повний перелік необхідних документів для відшкодування фактичних витрат за проїзд.

Крім того враховуючи що позивач не надав суду та іншим учасникам спору належних та допустимих доказів щодо наявності білетів про проїзд ним залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом з підтвердженням періоду проїзду та витрат таких на суму 1400 грн.33 коп. та перебуванням ним у щорічній основній відпустці менш ніж 10 днів, суд вважає що вимога про зобов’язання відповідача компенсувати позивачу вартість проїзних квитків на суму 1400,33 грн. є безпідставною і необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

У зв’язку з тим, що позивачем заявлена вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 35 00 грн. як похідна від вимоги про визнання бездіяльності відповідача, а також у зв’язку з тим, що позивач не навів обґрунтованих доказів того що Національна Гвардія України є антинародною, та які саме страждання він переніс, в чому вони виразились, їх тривалість, які саме функції особистості позивача порушились і як саме, суд приходить до висновку про безпідставність і цих вимог та про відмову у їх задоволенні.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Суд вбачає, що позивач звільнений від сплати судового збору згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питань щодо компенсації понесених судових витрат з боку інших учасників справи до суду не ставились.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст.55 ,56 Конституції України, п.п.9 п.1 Розділу XIII Перехідних положень , ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 76, 81, 95, 133, 141, ч.1,ч.3 ст. 223, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, Закон України «Про військовий обов’язок та військову службу», ст.ст., 10-1,14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2) до національної Гвардії України (код 08803498, місце знаходження: м. Київ, вул. Народного ополчення, 9-а, 03351), за участю третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору - військова частина 1241 Національної гвардії України (14323422, місце знаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, буд. 161, 76005), про визнання протиправною бездіяльність, зобов’язання компенсувати вартість проїзних документів , стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 29.01.2018 року.

Суддя: Домусчі Л.В.