Рішення № 71841125, 23.01.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/18245/15-ц

Провадження № 2/522/4568/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Приморський районний суд м.Одеси у складі:

Головуючого судді Кравчук Т.С.,

при секретарі Антонецькому С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» 12.08.2015 року звернувся до суду з позовом з подальшим уточненням, у якому просить на підставі ст.ст. 509, 526, 527, 530, 554, 610 ЦК України, стягнути з солідарно ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року за період з 15.12.2010 року по 12.08.2015 року у розмірі 129798,63 [Долар США] , що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 2773796,72 грн. Представник ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 13.04.2017 року звернувся до суду із зустрічним позовом, в я кому просить визнати кредитний договір № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року недійсним на підставі ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Ухвалою від 21.06.2016 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 у закритті провадження по справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (у редакції 2004 року).

Ухвалою від 20.11.2017 року відмолено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про призначення судово-економічної експертизи по справі.

У судове засідання представник Позивача з`явилася, позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позов ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Натомість, зустрічний позов Відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 є необгрунтованим та не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 (надалі - Третя особа) 28.11.2006 року уклали кредитнй договір № OD12GK01420256 (надалі - Договір).

Згідно договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов'язався надати Третій особі кредит у розмірі 150000,00 [Долар США] на термін до 26.11.2026 р., а Третя особа зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Третя особа повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

За користування кредитом Третя особа щомісяця в період сплати сплачує відсотки у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за Кредитом .

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору.

Позичальник не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № OD12GK01420256 . Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Третя особа зобов'язання за вказаним Договором не виконав.

27.12.2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 (надалі - Третя особа) уклали Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року, згідно з п.1 якої сторонами узгоджено, що сума заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту дати підписання цієї Додаткової угоди зменшити на 4243,91 дол.США, а саме пеню у розмірі 4243,91 дол. США.

28.03.2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 (надалі - Третя особа) уклали додаткову угоду № 2 до кредитного договору № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року, згідно з п.1 якої сторонами узгоджено, що сума заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту дати підписання цієї Додаткової угоди зменшити на 2051,81 дол.США, а саме пеню у розмірі 2051,81 дол. США.

Третя особа ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним Договором не виконав у повному обсязі. Останній платіж ОСОБА_3 здійснив 30.04.2013 року у розмірі 200 дол.США, що еквівалентно 1598,60 гривень, згідно Повідомлення НБУ від 30.04.2013 року.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Третя особа станом на 12.08.2015 року мала заборгованість - 289351,22 [Долар США], яка складається з наступного:

- 196871,58 [Долар США] - заборгованість за кредитом;

- 45573,43 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 8500,00 [Долар США] - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 38406,21 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

Від цієї суми заборгованості віднімається сума, яка була задоволена рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.03.2011 року з Відповідачів на користь позивача ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яка станом на 14.12.2010 року становила 167593,11 [Долар США], з яких: - 142179,86 [Долар США] - заборгованість за кредитом;- 12979,28 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом;- 2100,00 [Долар США] - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;- 2293,45 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 62,89 - [Долар США] - штраф (фіксована частина);- 7977,63 [Долар США] - штраф (процентна складова), різниця становить - 129798,63 [Долар США];

Отже, заборгованість достягнення за період з 15.12.2010 року по 12.08.2015 року становить 129798,63 [Долар США] , що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 2773796,72 грн.

Розрахунок суми заборгованості міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 України наслідками порушення Позичальником зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язання за Договором № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5, ОСОБА_2 (надалі - Відповідачі) уклали договора поруки. Копія Договору поруки додається до позовної заяви.

Відповідно до вимог ст.ст. 610, 554 Цивільного кодеску України, поручителі відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Таким чином, керуючись зазначеними нормами діючого законодавства, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вважає доцільним притягнути до відповідальності поручителів за Кредитним договором № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року, яким, згідно Договору поруки є ОСОБА_5, ОСОБА_2.

Відповідно до умов Договору поруки, а саме п.5, Позивачем було направлено на адресу Відповідачів (поручителям за договорами поруки) письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань.

Згідно з п.6 Договору поруки, поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п'яти календарних днів з моменту ії отримання. Згідно з даними реєстру відправлених претензій, письмову вимогу до Відповідача було направлено 31.07.2015 року.

Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Не дивлячись на всі зазначені вище обставини, вимога, що була пред'явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов'язання, залишена без задоволення. Зобов'язання за Договором № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року на даний час залишаються невиконаними, що порушує законні права Позивача.

Суд не приймає до уваги заперечення представника Відповідача ОСОБА_6 щодо збільшення обсягу відповідальності Поручителя, адже додатковими угодами до кредитного договору № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року, укладеними від 27.12.2011 року та 28.03.2013 року, будь-яких змін, про внесення яких кредитор був зобов`язаний повідомити та отримати згоду від поручителя, до договору не вносились.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Згідно п. 12 Договору поруки №0256/Р2 від 28.11.2006 року, та Договору поруки №0256/Р1 від 28.11.2006 року, порука за цим договором припиняється на протязі п`яти років з дня настання строку повернення кредиту за Кредитним договором.

Крім того, судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог чинного законодавства при укладенні кредитного договору.

Відповідно до п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною першою ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту Позичальнику, кредитний договір укладено з дотриманням положень законодавства.

ОСОБА_3 не надав жодного доказу, що під час укладання кредитного договору він не мав можливості прочитати даний договір та детально ознайомитися зі всіма умовами, навпаки, Позичальник протягом тривалого періоду часу, а саме до квітня 2013р. здійснював погашення заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості та свідчить про згоду ОСОБА_3 зі всіма умовами кредитного договору.

Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів).

Окрім того, п. 6.5 кредитного договору сторони передбачили, що детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 1.1, 2.2.7, 2.29, 6.2 цього договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісія, неустойки, затрати, збитки.

Стосовно того, що відсутній графік погашення кредиту необхідно зазначити, що згідно п. 1.1 Договору встановлено, що «Періодом сплати вважати період з 01 по 05 кожного місяця. Погашення заборгованості за цим Договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1769, 46 дол.США для погашення заборгованості за кредитним Договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.» Також, у вищевказаному пункті Договору вказано, що кредит надається на купівлю нерухомості у розмірі 150000,00 дол.США, а також у розмірі 30016,00 дол.США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом. Тобто 0,84 %помножити на 12 місяців= 10.08 % річних (така відсоткова ставка підтверджується розрахунком заборгованості).

Щодо посилання ОСОБА_3 на «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007р. слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

«Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» регулюють питання не відповідальності осіб, а правовідносини, пов'язані з наданням споживачу інформації про умови кредитування.

Оскільки, «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» прийняті 10.05.2007р, а кредитний договір № OD12GK01420256 із ОСОБА_3 було укладено 28.11.2006р., тобто раніше, ніж прийняті вказані правила, то вказані правила не можуть регулювати відносини, які виникли до моменту їх прийняття.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, належних та допустимих доказів порушення зі сторони Банку положень ст. 203 ЦК України ОСОБА_3 не додав до зустрічної позовної заяви

Отже, правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень ст.203 ЦК України відсутні.

Згідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України: Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровськ від 30.03.2011р. задоволено позов ПАТ КБ ''ПРИВАТБАНК'' до ТОВ ''Верус'', ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року.

Отже, є рішення яке набрало законної сили та яким встановлено дійсність укладеного кредитного договору, а тому вказана обставина не підлягає повторному доказуванню.

Стосовно посилання ОСОБА_3 на валютні ризики як причину невиконання зобов`язань за кредитним договором , то Позичальником не враховано, що валютні коливання суттєво вплинули не тільки на його майнові інтереси, як сторони кредитного договору, а і на майнові інтереси Банку, як сторони даного кредитного договору, оскільки Банк так само, як і належить здійснити Кредитору, виконав своє зобов'язання за кредитним договором, тобто надав кредит Позичальнику, в валюті договору - долар США. При цьому валютні коливання, на які посилається ОСОБА_3, явно спричинені не подорожчанням самого долару США, а подешевшанням (зниженням купівельної спроможності) української гривні в цілому і, відповідно, по відношенню до долару США. Тому збитки банку в разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань з повернення кредиту тим більше зростають в гривневому еквіваленті. У зв'язку з цим банк в разі валютних коливань несе такі ж самі ризики зміни обставин, що і позичальник, що виключає наявність умови визначеної п. 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим виконання своїх зобов'язань за кредитним договором тягне для Позичальника витрати абсолютно рівні сумі збитків для Банку в разі невиконання ОСОБА_3 своїх кредитних зобов'язань. Тому співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору фактично не змінилось у зв'язку з зазначеними Позичальником валютними коливаннями, що виключає наявність умови визначеної п. 3 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

Цивільним кодексом України встановлено принцип свободи договору (ст.ст.6, 627 ЦК України), відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так само вільно діяв і ОСОБА_3 при укладенні кредитного договору про визнання недійсним якого зараз він просить суд, чітко усвідомлюючи в момент укладення цього договору, що укладаючи його в валюті - долар США - він несе ризик того, що його зобов'язання в гривневому еквіваленті можуть суттєво зрости в разі валютних коливань, які і до укладення цього договору не раз траплялись. При цьому Позичальник цілком усвідомлював, що саме у зв'язку з тим, що є ризик зростання курсу долару США по відношенню до української гривні, розмір процентів в разі укладення кредитного договору в валюті долар США буде суттєво меншим, аніж в разі укладення аналогічного договору з банком в українській гривні. Так розмір процентів за спірним договором склав 10,08 % річних, що є досить помірним розміром процентів за кредитом в Україні. Тому Позичальник не міг не усвідомлювати наявності імовірності валютних коливань в майбутньому, які б призвели до збільшення розміру його кредитних зобов'язань в гривневому еквіваленті. А тому це виключає наявність умови визначеної п. 1 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки при укладенні договору сторони виходили саме з імовірної можливості настання таких змін.

Таким чином, твердження ОСОБА_3, щодо неповідомлення Банком про можливі валютні ризики, на які він посилається в своєму позові, є необгрунтованими та не відповідають дійсності.

Стосовно зазначення ОСОБА_3, що умови кредитного договору є несправедливими, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Приписами ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Позивач був вільний як у виборі фінансових установ для отримання кредиту так і у виборі форми кредитування.

ОСОБА_3 особистим підписом в кредитному договорі підтвердив згоду зі всіма умовами договору та вважав їх справедливими по відношенню до себе. Більш того, позичальник тривалий час виконував зобов'язання за договором належним чином, що підтверджує згоду зі всіма умовами договору.

Таким чином, твердження ОСОБА_3, що умови договору не справедливі є надуманими.

Крім того, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції визначені як наступні: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Згідно чинного законодавства операцією банку, зокрема, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку.

Договором відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі кредитний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення.

Таким чином визнання Договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як то зазначає у своєму зустрічному позові ОСОБА_3.

Додатково слід звернути увагу на те, що аналіз чинного законодавства, результатом якого був висновок про те, що операції з надання коштів за кредитним договором, а також погашення кредитної заборгованості у іноземній валюті потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, є хибним з наступних причин.

За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93 (далі - Декрет).

Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави."

Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Разом з цим, слід зауважити, що обраний позичальником засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, - виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті.

Зазначене підтверджується, зокрема, положеннями:

пп. "б" п. 2.1 глави 2 Положення про порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку України на переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.01.2003 року № 36: для отримання ліцензії подається "оригінал або засвідчену копію договору (угоди) про купівлю-продаж цінних паперів";

абзац 6 п.2.1 глави 2 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483: "...заявник має подати Національному банку такі документи: ...оригінали або копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання в іноземній валюті (договори, листи, рахунки, клопотання відповідного центрального органу виконавчої влади України або відповідного державного органу іноземної держави тощо)."

Отже, Декрет передбачає режим індивідуального ліцензування щодо конкретної валютної операції, та не пов'язує чинність цивільно-правового договору, на підставі якого проведено валютну операцію з дійсністю такого договору, оскільки діюче законодавство не містить прямих заборон щодо неможливості укладення кредитного договору між банком та клієнтом в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допещено не було. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Таким чином, невідповідності актам цивільного законодавства, як вбачається із вищенаведеного, в діях ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не було.

Поряд із зазначеним необхідно звернути увагу, що колегїєю суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

На момент укладення кредитного договору права банка посвідчували ліцензія на вчинення банківської діяльності та дозвіл на вчинення банківських операцій. Банк мав ліцензію від 04.12.2001 року й відповідний дозвіл від 29.07.2003 року, що містяться в матеріалах справи.

Отже, видача кредиту в іноземній валюті була у відповідності до норм діючого законодавства.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як роз'яснено в пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Кредитний договір № OD12GK01420256 від 28.11.2006р.. не порушує публічний порядок, тому що не містить перелічених вище ознак, зокрема він не укладався з наміром порушити публічний порядок, у зв'язку з чим він не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 76 - 83 ЦПК України: Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_3, ОСОБА_2 в зустрічній позовній заяві не надали доказів на підтвердження позовних вимог. Всі твердження Позивачів за зустрічним позовом ґрунтуються на припущеннях та не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з солідарно ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року за період з 15.12.2010 року по 12.08.2015 року у розмірі 129798,63 [Долар США] , що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 2773796,72 грн. та відмові ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в зустрічному позові до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року в повному обсязі.

Керуючись статтями 212, 509, 526, 527, 530, 554, 610, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 12, 81, 89, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з Відповідачів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570):

- заборгованість за період з 15.12.2010 року по 12.08.2015 року у розмірі 129798,63 [Долар США] , що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 2773796,72 грн. за кредитним договором № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року, яка складається з наступного:

- 54691,72 [Долар США], що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 1168762,06 грн. - заборгованість за кредитом;

- 32594,15 [Долар США], що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 696536,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 6400,00 [Долар США], що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 136768,00 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 36112,76 [Долар США], що за курсом 21,37 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2015 року складає 771729,68 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

Cтягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 1 827,00 гривень з кожного.

Відмовити ОСОБА_3, ОСОБА_2 в зустрічному позові до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору № OD12GK01420256 від 28.11.2006 року в повному обсязі.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя 23.01.2018