Рішення № 71834403, 25.01.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

Справа № 695/2937/17

номер провадження 2/695/213/18

25 січня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді Середи Л.В.

за участю секретаря Оніщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне акціонерне товариство «Юпітер Страхування Життя Вієнна ОСОБА_3», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, –

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне акціонерне товариство «Юпітер Страхування Життя Вієнна ОСОБА_3», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Вимоги вказаної позовної заяви мотивовані тим, що 18.03.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк «Траст» було укладено змішаний договір № R141.0066357 відповідно до умов якого остання отримала кредит на споживчі цілі в розмірі 9020 грн., строком на 24 місяці, а також уклала договір страхування життя №ТВ01/R141.0066357 за умовами якого ПАТ «Юпітер Страхування Життя Вієнна ОСОБА_3» бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату вигодонабувачу. Вказані договори представник позивача вважає такими, які порушують норми ЗУ «Про захист прав споживачів».

Так в позовних вимогах зазначено, що працівники банку під час укладення вказаного кредитного договору навмисно не надали часу для ознайомлення позивачу із його умовами та не надали повної інформації про умови кредиту. Не надали пам’ятки клієнта про основні умови споживчого кредитування, чим порушили норми ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Окрім того, умовами вказаного договору передбачена сплата комісії за супроводження кредиту, яка становить 2.5%, які позивач вважає несправедливими та посилаючись на норми ст. 11 та 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також на встановлену судову практику достатньою підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Також представник відповідача вважає незаконною умову договору кредиту про сплату пені у розмірі 0.3% від суми прострочених зобов’язань за кожен день прострочення, що передбачена п. 4.3 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, оскільки така умова не відповідає нормам ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та є значно завищеною, що є самостійною підставою для визнання цього пункту кредитного договору недійсним.

Представник позивача також вважає вимоги договору страхування життя, який був укладеним між позивачем та ПАТ «Юпітер Страхування Життя Вієнна ОСОБА_3», про сплату обов’язкового страхового платежу в розмірі 2016,89 грн. не законним, оскільки вказаний договір страхування був нав’язаний позивачу відповідачем та укладений проти її волі, адже, як наполягає представник позивача, без укладення вказаного договору страхування позивач не отримала б кредит від відповідача. Окрім того вигодонабувачем за даним договором є сам відповідач, що на думку представника позивача порушує права ОСОБА_1

За вказаних вище обставин представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив визнати недійсним кредитний договір № R141.0066357 від 18.03.2016 року разом із додатками до нього.

Представник позивача звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області із клопотанням про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягав у повному обсязі проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з’явився, однак звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а також про суть позовних вимог, про що в справі маються відповідні докази, до суду у встановлений термін заперечення на позовну заяву чи відзив у порядку та формі визначеній ст. 178 ЦПК України не подав, із заявою про визнання позовних вимог чи розгляду справи за участі сторін не звернувся, до суду свого представника жодного разу не направив, що ставало причиною неодноразового перенесення судового засідання.

Так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд, враховуючи письмову заяву представника позивача та на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25.01.2018 року, розглядає справу за відсутності сторін, по матеріалах справи – заочно.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає із наступних підстав.

У матеріалах справи наявні Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, які підписані ОСОБА_1 та представником ПАТ Банк «Траст».

Як вбачається із вказаних Умов... ОСОБА_1 та ПАТ Банк «Траст» уклали 18.03.2016 року змішаний договір укладений між кредитором та клієнтом в порядку, визначеному ст. 638 ЦК України шляхом акцепту кредитором заяви (оферти), який включає в себе елементи договору банківського рахунку фізичної особи – Договору про відкриття поточного рахунку фізичної особи або договору про відкриття поточного рахунку фізичної особи з використанням платіжної картки (в залежності від обраного клієнтом типу рахунку, про що зазначається у заяві) і кредитного договору. Договір включає в себе в якості складових та невід’ємних частин ці Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, тарифи ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків фізичних осіб або Тарифи ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку фізичної особи, відкритий для здійснення операцій з застосуванням міжнародних платіжних карток Visa Instant, графік платежів, розпис сукупної вартості кредиту із зазначенням в ньому реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, заяву про надання кредиту на споживчі цілі.

Згідно з п. 2.1 вказаних Умов, договір вважається укладеним з дати акцепту кредитором пропозиції (оферти) клієнта, викладеної в заяві кредит надається клієнту шляхом зарахування суми кредиту на рахунок з дати відкриття рахунку.

Із додатку №1 та №2 до договору №R141.0066357 від 18.03.2016 року вбачається, що сторони вказаного договору визначили суму кредиту, відсотків за його користування та графік погашення суми заборгованості із якого вбачається вартість вказаного кредиту, сума переплати, суми комісії та відсотків за користування вказаним кредитом.

Згідно з нормами ст. 631 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Таким чином судом встановлено, що позивач уклала із відповідачем кредитний договір попередньо визначивши всі його істотні умови, визначивши предмет договору, строки та порядок його виконання, права та обов’язки сторін, які закріплені в Умовах надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, та відповідних додатках, які підписані позивачем, що нею не заперечується.

Як вбачається з позовної заяви і доданих до неї матеріалів, позов стосується укладеного між сторонами кредитного договору, що свідчить про існування між ними кредитних правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством в системі кредитування.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст..215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент чинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.11-3,5 та 6 ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203,ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умовам.

Так при вирішенні вказаної справи суд керується положеннями ч.1 ст. 638 та ст..1054 ЦК України, згідно яких істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір і порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Як вбачається з тексту укладеного сторонами кредитного договору такі умови цим договором передбачені.

У ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання позивача на несправедливість умов кредитного договору в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу визнання договору недійсним судом обгрунтовано не взято до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на це, не можуть бути прийняті до уваги посилання представника позивача, що певні умови кредитного договору носять дискримінаційний характер і порушують права позивача споживача (позичальника) за цим договором.

Положеннями ЦК України визначено чіткий перелік підстав визнання правочину недійсним, проте, неправильне розуміння позивачем умов договору при його укладенні не є підставою для визнання правочину недійсним у цій частині.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст.,ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови спірного договору, а також відповідні додатки до нього, які надані позивачем до справи містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору мала можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитися від укладення договору, проте договір був підписаний. Недбалість же самого позивача при укладенні вказаного договору, не ознайомлення з його умовами, не може розцінюватися судом як достатня підстава для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору - вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як видно з матеріалів справи, укладаючи оспорюваний кредитний договір від 18.03.2016 року, позивач і відповідач визначили та погодили між собою всі його умови (що підтверджується їх підписами на Умовах надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, Додатку №1 та №2 до Кредитного договору та на спеціальних тарифах банку на розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку фізичної особи, відкритого для отримання споживчого кредиту в банку), в тому числі і щодо сплати позивачем щомісячно комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5% від суми кредиту. Тобто в Кредитному договорі, на підставі якого і виникли правовідносини між позивачем та відповідачем, чітко вказаний розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, а саме: 2,5% від суми кредиту.

Дійсно згідно з положеннямичастин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Однак у даному випадку судом встановлено, що вказана комісія є чітко визначеною умовами договору, погоджена сторонами та не призводить до зміни у витратах позивача.

Окрім того наявність такої умови в договорі не може слугувати підставою для його повного скасування та визнання його недійсним.

Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на викладене, позивач мав довести ті обставини, за якими законодавець передбачає визнання кредитного договору недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був ознайомлений з умовами договору, всіма істотними обставинами та наслідками його підписання, що підтверджується його особистим підписом. Кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказі протилежного позивачем не надано.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами, доказів протилежного представником позивача надано не було.

Що стосується посилання представника позивача на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» при встановленні пені у розмірі 0.3 процента від суми прострочених зобов’язань за кожен день прострочення, то суд вважає за необхідне наголосити, що вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. При цьому суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Як видно з наведених положень закону, фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не входить до кола суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, оскільки Позивач укладав кредитний договір як фізична особа, то суд не може застосувати норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Таким чином, встановлена сторонами в п. 4.3 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання в виді пені у розмірі 0,3% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення зобов’язання, не суперечить законам України, та відповідно, не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання недійсним даного договору.

Вирішуючи вказану справу суд бере до уваги і те, що матеріали справи не містять жодних відомостей про виконання чи не виконання умов вказаного кредитного договору його сторонами, отримання позивачем зазначеної умовами договору суми коштів, належного погашення такої заборгованості, її залишку тощо.

Ні позивач, ні її представник в судове засідання не з’явились надавши до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, представник відповідача взагалі не надав суду жодних пояснень по суті спору.

У такому випадку взагалі не зрозумілі наслідки визнання недійсним вказаного договору.

Окрім того договір був укладений в березні 2016 року, а позовна заява про визнання його недійсним надійшла до суду лише в жовтні 2017 року, тобто більше ніж через рік після його укладення, що стверджує факт, що вказаний договір та його умови не створювали для позивача жодних незручностей протягом всього цього періоду, тим більше, що строк користування кредитом визначений умовами оспорюваного договору в 24 місяці.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Окрім того представник позивача в своїх позовних вимогах піддавав сумніву і договір за №ТВ01/ R141.0066357 від 18.03.2016 року про страхування життя за умовами якого ПАТ «Юпітер Страхування Життя Вієнна ОСОБА_3», яке в подальшому було перейменоване ПАТ «Страхова компанія «ОСОБА_4 Вієнна ОСОБА_5», бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату вигодонабувачу.

Строк дії даного договору визначений п. 6, відповідно до якого строк дії даного договору складає 24 місяці.

Дослідивши даний договір суд встановив, що він є самостійним договором страхування, який має свій предмет, умови та порядок виконання, строк дії та укладений із іншою юридичною особою, тобто за своєю суттю є самостійним договором та не може розцінюватися як додаток до кредитного договору№R141.0066357 від 18.03.2016 року.

У свою чергу представник позивача зазначає вимогу саме як визнання недійсним кредитного договору №R141.0066357 від 18.03.2016 року разом із додатками до нього.

Таким чином розгляд судом та відповідна правова оцінка умов укладеного договору страхування буде виходити за межі заявлених позивачем позовних вимог, що порушить вказану вище ст. 13 ЦПК України, що в свою чергу є недопустимим.

За вказаних обставин, враховуючи наведена вище, детально проаналізувавши умови кредитного договору, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги представника позивача задоволенню не підлягають, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підтверджуються належними, достовірними та достатніми доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку, про наявність відповідних обставин, що могли б дати суду підстави для визнання вказаного вище договору кредиту недійсним.

Оскільки позивача від сплати судового збору, у порядку визначеному ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» звільнено, суд, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по оплаті судового збору залишає за рахунок держави.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,

ст., ст. 611, 625 ЦК України та ст., ст. 10, 141,

ст., ст. 264, 265, 279, 280, 282 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства банк «Траст», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне акціонерне товариство «Юпітер Страхування Життя Вієнна ОСОБА_3», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору – відмовити повністю.

Рішення може бути переглянуте Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя : Середа Л.В.