Постанова № 71834041, 22.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22ц/790/195/18 Головуючий І інстанції – Теслікова І.І.

Справа: № 646/10500/16-ц Доповідач – Кругова С.С.

Категорія: договірні

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Колтунової А.І.,

ОСОБА_1,

секретаря Прологаєвої А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу № 646/10500/16-ц за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ КОЛЕКТ» на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 28 липня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора приватного нотаріуса Київського МНО - ОСОБА_3, третя особа: ТОВ "КЕЙ КОЛЕКТ", про визнання протиправними дій державного реєстратора - приватного нотаріуса, щодо реєстрації права власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію та їх обтяження,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року позивач звернулася з позовом до суду, який згодом уточнила просила суд визнати протиправними дії державного реєстратора - ПН КМНО ОСОБА_3, щодо реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 27560318 від 26.12.2015 року на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 28 липня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ТОВ "КЕЙ КОЛЕКТ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

В обґрунтування скарги посилається на те, що висновки суду є помилковими та такими що ґрунтуються на припущеннях та є такими що не об’єктивно досліджені.

Висновки суду про незаконність державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є помилковими та необ’єктивно дослідженими.

Зазначає, що спори які виникають у даних правовідносинах підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому суд повинен був закрити провадження у справі.

Оскаржуване рішення суду є незаконним, не відповідає вимогам ЦПК України та таким, що винесене на підставі неправильного застосування норм діючого законодавства.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо реєстрації права власності на спірні об’єкти нерухомого майна за третьою особою є неправомірними.

З таким висновком суду, колегія суддів погоджується, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 27 вересня 2007 року укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11223123000, предметом якого є надання позичальнику кредитні кошти в сумі 56000 дол. США зі строком повернення 25.09.2017 року.

27 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в забезпечення зобов'язань укладено договір іпотеки, предметом якого є зобов'язання, щодо передачі в іпотеку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 53,3 кв. м..

Між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» 12 грудня 2011 року укладено договір факторингу № 1 та договір про відступлення прав за вищевказаним іпотечним договором. Відповідно до Договору факторингу № 1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами АКІБ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» свої права вимоги до Позичальника за зобов'язанням по Кредитному та Іпотечному договорах.

Власником спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 53,3 кв.м. відповідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 27560318 від 26.12.2015 року, прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 стало ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон Відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 88216540 від 27.05.2017 року в якості підстави переходу права власності на зазначену квартиру у Державному реєстрі вказаний договір іпотеки від 27.09.2007 року.

ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 та ОСОБА_4 умов договору кредиту звернувся з заявою до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області про реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру.

Статтею 35 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно з положеннями ст.37 ЗУ «Про іпотеку», Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Зі змісту п. 5.2.1 Договору іпотеки від 27.09.2007 року вбачається, що передача Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекоджержателя у порядку встановленому ЗУ «Про іпотеку».

Матеріали справи не містять окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя нотаріально посвідченого згідно ст.. 36 ЗУ «Про іпотеку», тому доводи апеляційної скарги про наявність такої підстави для задоволення вимог Іпотекодавця як застереження в іпотечному договорі спростовується його змістом про те, що підставою є лише окремий договір.

Згідно п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №868 від 13.10.2013 року, що був чиним на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов’язання, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Не знайшли підтвердження доводи апеляційної скарги про направлення позивачу вимоги, оскільки в матеріалах справи така відсутня на ім’я ОСОБА_2.

На аркуші справи 123 міститься вимога лише на ім’я ОСОБА_4, який є іпотекодавцем разом зі ОСОБА_2. Не направлення вимоги боржнику є порушенням вимог ст.. 35 ЗУ «Про іпотеку».

Згідно зі ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, що діяла на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення, Державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа–іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують:

- наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя /або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя/;

- направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень;

- сплин 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень;

- у разі переходу прав на нерухоме майно – документ, що підтверджує перехід.

Отже, судовим розглядом встановлено, що нотаріусу не було надано окремого договору про задоволення вимог іпотекодавця та вимоги і доказів направлення її боржнику – іпотекодавцю ОСОБА_2.

Судова колегія вважає, що в п. 5.2.1 Договору іпотеки чітко визначено підставу набуття права власності «окремий договір», а тому вважати це застереженням в іпотечному договорі, яке заміняє окремий договір – не можна.

Стосовно доводів відповідача щодо юрисдикції даного спору, судова колегія вважає, що підставами позову зазначені порушення допущені нотаріусом, що діяв як державний реєстратор, тобто як суб’єкт, якому делеговані владні повноваження. Однак наслідком прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію стало виникнення /припинення/ у осіб цивільних прав та обов’язків, крім того, у даній справі спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, колегія суддів вважає, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносині виходячи з положень п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Крім того, зі змісту рішення суду першої інстанції, а саме резолютивної його частини вбачається, що судом відновлено право власності позивача.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в своїх постановах №21-41а16 від 14.06.2016 року та №21-3632а16 від 11.04.2017 року, тому доводи відповідача і посилання на ухвали судів першої і другої інстанцій є помилковим. Постанова Верховного Суду України від 14 червня 2016 року ухвалена на засіданні трьох палат ВСУ в адміністративних, господарських і цивільних справах.

Доводи апеляційної скарги щодо помилкового та необ’єктивного висновку суду про незаконність державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Посилання в апеляційній скарзі, що спори які виникають у даних правовідносинах підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та провадження у справі повинно бути закрите не відповідають обставинам справи та не підтверджуються належними доказами.

Обставини у справі, які мають значення для вирішення даної справи та висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам закону, що регулюють дані правовідносини.

Аналіз норм з урахування викладеного дає підстави для висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення у даній справі про задоволення позову, оскільки обставини справи узгоджується з наявними в ній доказами, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, суд правильно дійшов висновку про задоволення позову, тому апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ КОЛЕКТ» - залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 28 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови .

Головуючий С.С. Кругова

Судді А.І. Колтунова

ОСОБА_1

Повний текст складено

26 січня 2018 р.