Постанова № 71824608, 22.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Риков М.І.

Суддя-доповідач: Курило Л.В.

22 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 616/207/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача: Курило Л.В.,

суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Козачка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02.11.2017 р. (повний текст складено 03.11.17р.) по справі № 616/207/17

за позовом ОСОБА_2

до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 р. ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, позивач) звернулась до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області щодо відмови в перерахунку пенсії державного службовця з 01.12.2015 р. у зв'язку з підвищенням зарплати державних службовців згідно з постановою КМУ від 09.12.2015 р. №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно - правових актів", з 01.05.2016 р. згідно з постановою КМУ від 06.04.2016 р. №292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році", з 01.01.2017 р. згідно з постановою КМУ від 18.01.2017 р. №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", із збереженням проценту нарахування пенсії у розмірі 87% середньої заробітної плати;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області перерахувати та виплатити пенсію державного службовця з 01.12.2015 р. у зв'язку з підвищенням зарплати державних службовців згідно з постановою КМУ від 09.12.2015 р. №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно - правових актів", з 01.05.2016 р. згідно з постановою КМУ від 06.04.2016 р. №292 "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році", з 01.01.2017 р. згідно з постановою КМУ від 18.01.2017 р. №15 "Питання оплати праці працівників державних органів" із збереженням проценту нарахування пенсії у розмірі 87% середньої заробітної плати на підставі довідок про заробітну плату по посаді начальника управління соціального захисту населення Великобурлуцької районної адміністрації станом на 01.12.2015 р. - від 31.01.2017 р. №03-34/201, станом на 01.05.2016 р. - від 31.01.2017 р. №03-34-200, станом на 01.01.2017 р. - від 31.01.2017 р. №03-34/199.

Ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 12.06.2017 р. проведено заміну відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області на правонаступника - Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (а.с. 51-52).

Постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02.11.2017 р. відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позов у повному обсязі.

До Харківського апеляційного адміністративного суду відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду залишити без змін.

Позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі, просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 з 07.12.2002 року одержує пенсію за віком на підставі Закону України "Про державну службу" у розмірі 87% заробітної плати.

07.03.2017 р. ОСОБА_2 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням посадових окладів працюючих державних службовців (а.с. 11).

Управління Пенсійного фонду України в Великобурлуцькому районі Харківської області листом від 09.03.2017 р. за вих. №7/Х-02/07 р. відмовило ОСОБА_2 у здійсненні перерахунку пенсії, посилаючись на те, що відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII, з 01.06.2015 р. скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про державну службу" та Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (а.с. 12).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії, позивач звернулася із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача на підставі ст. 37-1 Закону №3723-ХІІ і постанови №865 у редакціях, чинних на момент призначення їй пенсії, а тому відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 1 травня 2016 року визначалися Законом № 3723-ХІІ. Зокрема, статтею 37 цього Закону, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Частина перша статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 1 січня 2015 року делегував Уряду.

Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 1 січня по 1 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 постанови КМУ № 865, за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.

Так, за правилами пункту 4 постанови КМУ № 865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови КМУ № 865).

Постановою КМУ від 9 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - постанова КМУ № 1013), якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, пункт 4 постанови КМУ № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: "форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова КМУ № 1013 не містить.

Отже, з 1 грудня 2015 року по 1 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.

У ході реформування системи державного управління 10 грудня 2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, - Закон № 889-VIII.

У зв'язку з набуттям з 1 травня 2016 року чинності зазначеним Законом , положення Закону № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII).

Натомість у статті 90 Закону № 889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У справі, що розглядається, судовим розглядом встановлено, що у зв'язку зі зміною правового регулювання відносин, пов'язаних із пенсійним забезпеченням державних службовців, розмір призначеної ОСОБА_2 пенсії не зменшився.

Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ні Закон № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ні стаття 90 Закону № 889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини (далі - Суд). Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

Судовою колегією також враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладеною у справі "Великода проти України".

Так, у пункті 25 рішення від 03.06.2014 р. у справі "Великода проти України" (заява № 43331/12) Європейський суд з прав людини зауважив, що стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі.

У пункті 26 цього рішення Суд зазначив, що вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.

У пункті 28 цього Рішення Суд зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, колегія суддів дійшла висновку, що з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови КМУ № 1013, якою пункт 4 постанови КМУ № 865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом № 889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки законодавством, чинним на час звернення ОСОБА_2 за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.

Що стосується посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не оцінив дію Закону України "Про державну службу " від 10.12.2015 р. №889-VІІІ з точки зору його конституційності та не застосував Конституцію України як акт прямої дії колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Проте, під час судового розгляду не встановлено, що положення Закону України "Про державну службу " від 10.12.2015 р. №889-VІІІ суперечать Конституції України.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02.11.2017р. по справі № 616/207/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя - доповідач Л.В. КурилоСудді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 26.01.2018р.