Постанова № 71819555, 15.01.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/6964/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Лозинський Б.М.

Провадження № 22-ц/783/5757/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія:54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Брикайло М.В.,

з участю: позивача ОСОБА_2, її представника –

ОСОБА_3, представника відділу освіти

Галицького та Франківського районів – ОСОБА_4,

представника Львівського навчально-виховного

комплексу ім. В. Стуса – ОСОБА_5, представника

Львівської обласної організації профспілки освіти і

науки – ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, треті особи: управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Львівський навчально-виховний комплекс ім. В. Стуса, Львівська обласна організація профспілки освіти і науки, ОСОБА_7, – про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі,

в с т а н о в и л а:

25.09.2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом (а.с.94-98 т.1), в якому просила скасувати наказ відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 27.08.2015 року №426-к про звільнення її з посади вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» з 31.08.2015 року на підставі п.3 ст.40 КЗпП України та поновити на цій посаді.

21.10.2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду ще з одним позовом (а.с.26-30 т.1), в якому просила скасувати також наказ відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 09.10.2015 року №561-к про звільнення її з посади вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В.Стуса «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» з 31.08.2015 року на підставі п.3 ст.40 КЗпП України та поновити на цій посаді.

Позивач вважає звільнення з роботи за оспорюваними наказами незаконним, оскільки для цього не було визначених п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України підстав, крім того, звільнення відбулось без згоди профспілкового органу та в період її тимчасової непрацездатності.

Позовні вимоги за вказаними вище позовами були об’єднані в одне провадження ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22.01.2016 року (а.с.141-142 т.1).

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10.08.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 27.08.2015 року №426-к, згідно якого ОСОБА_2 звільнено з посади вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса, «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» з роботи з 31.08.2015 року за п.3 ст. 40 КЗпП України.

Визнано протиправним та скасовано наказ відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 09.10.2015 року № 561-к, згідно якого ОСОБА_2 звільнено з посади вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В.Стуса, «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» з роботи з 31.08.2015 року за п.3 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин».

Стягнуто з відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 127583 грн. 64 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 4169 грн. 40 коп. допущено до негайного виконання.

Ухвалою суду від 18.08.2017 року виправлено описку в резолютивній частині короткого тексту рішення (а.с.29-30 т.3).

Додатковим рішенням суду від 18.08.2017 року вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.38 т.3).

Рішення суду оскаржив відповідач відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, просить рішення скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що наказом названого відділу освіти №163 від 15.06.2015 року до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани за недотримання вимог Інструкції з ведення класного журналу та шкільної документації і вказане дисциплінарне стягнення позивачем у судовому порядку не оспорювалось. Зазначає, що наказом відділу освіти №263 від 28.09.2015 року до позивача повторно застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани за відсутність на роботі більше трьох годин без повідомлення про причини відсутності. Апелянт вважає, що суд не повинен був при вирішенні даної справи враховувати рішення суду про визнання вказаного наказу №263 від 28.09.2015 року незаконним, оскільки відділ освіти подав до суду заяву про перегляд цього рішення суду у зв’язку з нововиявленими обставинами.

На думку апелянта, зазначені в скарзі ОСОБА_7 факти аморальної поведінки позивача підтверджені письмовими доказами, зокрема, за наслідками проведеної перевірки викладених у скарзі фактів та за її результатами складено акт, на підставі якого видано наказ управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №276р від 25.08.2015 року, яким рекомендовано розглянути питання про розірвання трудового договору з вчителем ОСОБА_2 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, який є обов’язковим до виконання, проте, суд цій обставині не дав належної правової оцінки. Крім того, вважає, що суд безпідставно не врахував показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які засвідчили, що позивач неодноразово поводила себе неприйнятно та ганебно, травмувала дітей морально та фізично. Зазначає, що рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованим, а тому не повинно було враховуватись судом при вирішенні даного спору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника третьої особи Львівського навчально-виховного комплексу ім. В.Стуса, третьої особи ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача та представника Львівської обласної організації профспілки освіти і науки, перевіривши матеріали справи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими пунктом третім статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Частиною третьою статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється лише на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Частиною першою статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ч.7 ст.43 КЗпП).

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Згідно зі ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Вимога закону про необхідність отримання роботодавцем пояснень працівника до моменту застосування дисциплінарного стягнення є важливою гарантією захисту прав працівника, оскільки надає останньому можливість довести роботодавцю правомірність своїх дій, а роботодавцю розглянути пояснення працівника, врахувати їх під час прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення й відмовитися від такого, у разі якщо пояснення будуть обґрунтованими.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 року (Справа №6-2801цс15), невиконання власником або уповноваженим ним органом обов’язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника для такого випадку визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працює в названому вище навчальному закладі на посаді вчителя початкових класів з 1976 року.

ОСОБА_2 є членом первинної профспілкової організації Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса.

За результатами проведеної у 2012 році атестації (а.с.37-38 т.1), атестаційною комісією ІІ рівня відділу освіти Франківського району підтверджено відповідність кваліфікаційного рівня позивача на займаній посаді, як спеціаліста вищої категорії.

Атестаційна комісія виходила з того, що позивач досконало володіє методикою викладання в початковій школі та в повному обсязі виконує свої посадові обов’язки, тісно співпрацює з батьками, морально стійка, ділова, вимоглива, ерудована, працьовита, не зупиняється на досягненому, постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, бере активну участь у семінарах, виступає учасником навчально-методичних програм та заходів, наполегливо працює над формуванням в учнів духовно багатої особистості та інтелекту.

Оспорюваним є наказ відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №426-к від 27.08.2015 року (а.с.156 т.3), яким позивача ОСОБА_2 звільнено з посади вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса, «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» з 31.08.2015 року на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин трудових обов’язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вказаний наказ було прийнято на виконання наказу управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №276р від 25.08.2015 року «Про підсумки проведення перевірки фактів, викладених у заяві ОСОБА_7І.» та з урахуванням застосування до позивача на підставі наказу відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №163 від 15.06.2015 року дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у виді догани, яке виявилось у недотриманні позивачем вимог Інструкції з ведення класного журналу та шкільної документації.

Наказом відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №475-к від 01.09.2015 року було скасовано наказ №426-к від 27.08.2015 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2В.» на підставі службової записки директора Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» від 31.08.2015 року у зв’язку з перебуванням позивача на листку непрацездатності (а.с.157 т.3).

Цим наказом №475-к від 01.09.2015 року (п.3.1) було також зобов’язано заступника названого відділу підготувати клопотання до профспілкового комітету Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» щодо надання згоди на звільнення позивача відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України.

Записи про вказані накази занесені до трудової книжки позивача (а.с.167-168 т.3).

Після скасування попереднього наказу №426-к від 27.08.2015 року про звільнення позивача з роботи, 09.10.2015 року відділом освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради знову прийнято наказ №561-к про звільнення позивача з займаної посади з 09.10.2015 року на тій же підставі (п.3 ст.40 КЗпП України) у зв’язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин трудових обов’язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку (а.с.32, 181 т.1).

Оспорюваний наказ №561-к від 09.10.2015 року було прийнято на виконання того ж самого наказу управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №276р від 25.08.2015 року «Про підсумки проведення перевірки фактів, викладених у заяві ОСОБА_7І.» (а.с.191 т.1).

Додатковою підставою для звільнення позивача з роботи послугувала чергова скарга ОСОБА_7 від 06.10.2015 року про не інформування позивачем ОСОБА_2 05.10.2015 року про погане самопочуття учня 3-Б класу ОСОБА_9 (а.с.170-171 т.1).

Отже, підставою для прийняття рішення про звільнення позивача з роботи за оспорюваними наказами послугували ті ж самі скарги матері одного з учнів класу позивача – третьої особи ОСОБА_7, зокрема, від 23.04.2015 року (а.с.165-167 т.1) та від 28.05.2015 року (а.с.184-187 т.2), які є аналогічними за змістом, та додатково, скарга від 06.10.2015 року (а.с.170-171 т.1).

До звернення третьої особи ОСОБА_7 із скаргами на позивача, остання жодного разу не піддавалась дисциплінарним стягненням за порушення трудової дисципліни, а мала лише подяки (а.с.45, 46 т.1).

Зі змісту оспорюваного наказу №561-к від 09.10.2015 року встановлено, що позивач була звільнена з роботи з 09.10.2015 року на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за вчинення нею ряду порушень, а саме: 1) поставлення учня ОСОБА_9 на коліна для вибачення перед практиканткою – студенткою ЛНУ ім. І. Франка, що суперечить нормам ст. 52 Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства»; 2) неправомірне виключення мобільного телефону учня ІНФОРМАЦІЯ_1, що є порушенням наказу Міністерства освіти і науки України від 07.08.2014 року №910 «Про дозвіл використання мобільних телефонів у навчальних закладах з метою поширення використання інформаційно-комунікаційних технологій під час навчального процесу»; 3) образливі висловлювання у сторону дівчат, що є приниженням гідності дитини та порушення ст.56 Закону України «Про освіту» в частині обов’язку педагогічного працівника дотримуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини; 4) вибуття у вересні 2014 року з навчального закладу трьох дітей ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 через непорозуміння батьків із вчителем (відповідно до форми Ф-4 Рух учнів); 5) не інформування батьків учня ІНФОРМАЦІЯ_2, що є порушенням ст.ст.43, 44 Закону України «Про охорону здоров’я».

При застосуванні вказаного виду дисциплінарного стягнення було враховано притягнення позивача раніше до дисциплінарної відповідальності у виді доган за порушення трудової дисципліни: першої догани – наказом №163 від 15.06.2015 року (цього наказу в матеріалах справи немає) за порушення порядку ведення класного журналу (не виставлено результатів з української мови за читання вголос та швидкість, неналежне ведення записів у розділі «Облік проведення бесід, інструктажів, заходів з безпеки життєдіяльності); а другої догани – наказом №263 від 28.09.2015 року за відсутність позивача 28.08.2015 року на робочому місці більше трьох годин без повідомлення про причини відсутності (а.с.176 т.1).

Відповідно до протоколу №10 засідання профспілкового комітету працівників науки та освіти Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса «Спеціалізована школа І ступеня – гімназія міжнародних відносин» від 07.10.2015 року було одноголосно вирішено не давати згоди на звільнення ОСОБА_2 згідно з п.3 ст. 40 КзПП України, взявши до уваги високу репутацію та кваліфікацію педагога, результати останньої атестації 2012 року, зважаючи на позитивні та схвальні відгуки учнів, батьків, колег по роботі, і, окрім того, зазначено, що позивач проходила обов’язкове медичне обстеження, а тому відсутність її на робочому місці не може вважатись прогулом і свідчити про систематичне порушення нею трудової дисципліни (а.с.33 т.1).

Вказане рішення профспілкового органу відповідач не взяв до уваги при вирішенні питання про звільнення позивача з роботи за оспорюваним наказом №561-к від 09.10.2015 року, а для прийняття оспорюваного наказу №426-к від 27.08.2015 року відповідач навіть не звертався до профспілкового органу, членом якого є позивач, за одержанням згоди на її звільнення на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, що є порушенням наведеної вище вимоги ст.43 цього Кодексу.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 17.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31.05.2016 року (а.с.225-227 т.1), визнано протиправним та скасовано вказаний вище наказ відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №263 від 28.09.2015 року про застосування до позивача ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у виді догани.

З письмових пояснень позивача від 11.06.2015 року (а.с.164 т.1), які вона надала в.о. начальника управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо вказаних у скарзі ОСОБА_7 від 23.04.2015 року фактів (а.с.165-167 т.1), встановлено, що учень ОСОБА_9 грався мобільним телефоном на уроці, а тому вона попросила поставити телефон на вчительський стіл і після закінчення уроків просила забрати телефон, але учень можливо не почув її нагадування, а тому вона передала йому телефон на групу продовженого дня через його однокласницю ОСОБА_13; цей же учень ОСОБА_9 в жартівливій формі сам встав перед студенткою-практиканткою на коліна і попросив вибачення за свою поведінку на уроці; вживання слова «дурочки» по відношенню до учениць ОСОБА_14 та ОСОБА_15 відбулось через хвилювання, оскільки дівчата під час прогулянки вибігли на дорогу, проте, зі слів їхніх батьків, дівчатка не образились.

У відповіді директора Львівського навчально-виховного комплексу ім.В.Стуса «Спеціалізована школа 1 ступеня – гімназія міжнародних відносин» ОСОБА_5 від 25.05.2015 року №283 (а.с.112 т.2) на звернення ОСОБА_7 від 23.04.2015 року (а.с.165-167 т.1) зазначено, що за наслідками проведеного службового розслідування було встановлено, що вчитель початкових класів ОСОБА_2 методично правильно проводить навчальні заняття, об’єктивно оцінює знання учнів, організовує дозвілля дітей на перервах, намагається створити доброзичливу і дружню атмосферу, багато працює над згуртуванням учнівського колективу, залучає клас до суспільно-корисної роботи навчального закладу, виховує в учнів почуття патріотизму, національної гідності.

У цій відповіді також зазначено, що комісією встановлено, що факти, які викладені в заяві ОСОБА_7, не підтвердились.

В наказі управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №276р від 25.08.2015 року (а.с.191 т.1) «Про підсумки проведення перевірки фактів, викладених у заяві ОСОБА_7І.» (розглядалась заява ОСОБА_7 від 28.05.2015 року, яка є аналогічною за змістом попередній її заяві від 23.04.2015 року), іншого, ніж пояснила позивач ОСОБА_2 про те, що учень ОСОБА_9 сам став на коліна для вибачення перед практиканткою – студенткою ЛНУ ім.І.Франка, не встановлено.

З довідки про підсумки службового розслідування від 06.10.2015 року №074 (а.с.183 т.1) за наслідками розгляду чергової заяви ОСОБА_7 від 06.10.2015 року, письмових пояснень позивача та медичної сестри встановлено, що в журналі звернень медичної сестри зафіксовано один запис щодо учня ІНФОРМАЦІЯ_3, якого скерувала до медпункту позивач ОСОБА_2 під час уроку у супроводі однокласниці, а оскільки показань для госпіталізації учня не було, тому медична сестра, не повідомивши батьків учня про факт болі в животі, надала йому невідкладну медичну допомогу, після чого учень почував себе добре, був активний на перервах, бігав, брав участь в рухливих іграх, що в тому числі, зафіксовано камерами відео спостереження (нагляду), влаштованих в приміщенні школи.

Інших доказів, які б спростовували викладене та підтверджували негативні наслідки для здоров’я учня після встановлення 05.10.2015 року факту болі в животі та надання у школі невідкладної медичної допомоги, ні відповідачем, ні третьою особою – матір’ю учня ОСОБА_9 – ОСОБА_7 суду надано не було.

Отже, з урахуванням наведених вище письмових доказів, які були отримані відповідачем за наслідками проведеного службового розслідування, факти примусового поставлення учня на коліна, безпідставне відібрання в цього учня мобільного телефону та порушення вимог закону щодо надання цьому учневі невідкладної медичної допомоги в школі встановлено не було.

Крім того, ураховуючи як підставу для звільнення позивача з роботи наведені вище факти (окрім заявленого 06.10.2015 року третьою особою ОСОБА_7 факту не надання позивачем інформації про стан здоров’я її дитини, який з наведених вище мотивів не можна визнати дисциплінарним проступком вчителя), відповідач порушив імперативну норму ст.148 КЗпП України про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності лише в межах шестимісячного строку з дня вчинення дисциплінарного проступку, оскільки описані вище події мали місце у 2014 році та в березні 2015 року, що визнали сторони в судовому засіданні.

Інші два факти, які перелічені в оспорюваному наказі, а саме: образливі висловлювання у сторону учениць ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та вибуття у вересні 2014 року з навчального закладу трьох дітей ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 через непорозуміння батьків із вчителем, теж стосуються подій 2014 року і, до того ж, батьки дівчаток жодних скарг на вчителя не подавали.

Таким чином, при вирішенні питання про звільнення позивача з роботи, відповідач порушив вимоги закону (ст.ст.148, 149 КЗпП України) щодо строку та порядку застосування вказаного виду дисциплінарного стягнення, не виконав вимоги ст.149 КЗпП України та не врахував відсутності усіх необхідних ознак дисциплінарного проступку у діях вчителя, а також відсутності негативних наслідків для дитини по події, яка мала місце 05.10.2015 року, не врахував попередньої роботи позивача, до якої до звернень третьої особи ОСОБА_7 зауважень не було, на що звертав увагу у своєму рішенні профспілковий орган, розглядаючи подання відповідача, та підтверджується колективними заявами (листами) інших батьків учнів класу позивача з позитивними відгуками про її роботу та відношення до дітей (а.с.100-106 т.2), а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для звільнення позивача за оспорюваними наказами, про поновлення її на роботі на займаній до звільнення 09.10.2015 року посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який становить 459 робочих днів за період з 10.10.2015 року по 10.08.2017 року, оскільки визначених статтею 235 КЗпП України підстав для його зменшення за встановлених обставин справи немає.

Доводи апелянта про те, що оспорюваний позивачем наказ №426-к від 27.08.2015 року було скасовано самим роботодавцем, а тому підстав для його скасування ще й у судовому порядку немає, колегія суддів не бере до уваги, оскільки цей наказ було скасовано лише у зв’язку з не ознайомленням позивача з наказом про звільнення через хворобу, про що зазначено в записі №8 в трудовій книжці позивача (а.с.168 т.3), проте, як вже було наведено вище, правових підстав для звільнення позивача на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за цим наказом не було, до того ж, після його скасування відповідач повторно прийняв такий же наказ про звільнення позивача, покликаючись, в тому числі, й на ті ж самі підстави для звільнення, які позивач вважає незаконними.

Безпідставними є також доводи апелянта про те, що наказ управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №276р від 25.08.2015 року був обов’язковим для виконання, оскільки такі доводи не ґрунтуються на жодній нормі закону, а сам наказ носив рекомендаційний характер.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконними та скасування оспорюваних наказів про звільнення, про поновлення позивача на роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є законним та обґрунтованим, а тому визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, як просить апелянт у своїй апеляційній скарзі, немає.

Однак, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача у користь позивача, суд першої інстанції, правильно визначивши період вимушеного прогулу (459 робочих днів), не в повній мірі дотримався вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, оскільки не врахував, що середня заробітна плата для оплати за вимушений прогул при незаконному звільненні обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, які передували даті звільнення, з урахуванням кількості робочих днів, фактично відпрацьованих працівником в ці місяці.

З урахуванням наведених вище вимог Порядку та додатково наданих апеляційному суду письмових документів про дохід позивача у 2015 році (а.с.173 т.3), для обчислення середнього заробітку за вимушений прогул в даному випадку слід брати заробітну плату позивача за серпень та вересень 2015 року – два останні календарні місяці роботи перед датою звільнення – 09.10.2015 року, та, відповідно, кількість фактично відпрацьованих позивачем у ці місяці робочих днів.

З вказаної вище довідки про дохід позивача у 2015 році (а.с.173 т.3) встановлено, що її заробітна плата у вересні 2015 року за 3 відпрацьовані робочі дні становила 541 грн. 13 коп., а у серпні 2015 року за 3 відпрацьовані робочі дні – 706 грн. 84 коп. (568 грн. 90 коп. нарахованої заробітної плати + індексація за серпень 137 грн. 94 коп.), а тому середньоденний заробіток позивача за ці місяці становив 208 грн. (706,84 грн.+541,13 грн.):6 р.д., і, відповідно, середній заробіток за 459 робочих днів вимушеного прогулу повинен становити 95472 грн., тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити.

Крім того, районний суд неправильно зазначив в резолютивній частині рішення про дату звільнення позивача з роботи за оспорюваним наказом №561-к від 09.10.2015 року – з 31.08.2015 року, оскільки датою звільнення за цим наказом є 09.10.2015 року, що визнано сторонами та підтверджено письмовими доказами, які є в матеріалах справи, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції теж підлягає зміні.

Крім того, в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду слід зазначити дату, з якої позивача необхідно поновити на роботі, – з 10 жовтня 2015 року.

Враховуючи наведені вище підстави для зміни рішення, колегія суддів дійшла висновку, що третій, четвертий та п’ятий абзаци резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід викласти в новій редакції.

В решті, підстав для зміни та/або скасування оскаржуваного рішення з наведених вище мотивів немає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон, який підлягав застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного по суті вирішення спору, а тому в незміненій апеляційним судом частині рішення його слід залишити без змін.

У зв’язку з цим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1,3,4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про скасування наказу відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №561-к від 09.10.2015 року про звільнення з роботи, про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, виклавши третій, четвертий та п’ятий абзаци резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Визнати незаконним та скасувати наказ відділу освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №561-к від 09.10.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса «Спеціалізована школа І ступеня – гімназія міжнародних відносин» на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин покладених на неї трудових обов’язків.

Поновити ОСОБА_2 на посаді вчителя початкових класів Львівського навчально-виховного комплексу ім. В. Стуса «Спеціалізована школа І ступеня – гімназія міжнародних відносин» з 10 жовтня 2015 року.

Стягнути з відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (м.Львів, вул.Генерала Чупринки, 85, ЄДРПОУ 41321572) у користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 95472 (дев’яносто п’ять тисяч чотириста сімдесят дві) гривень.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 25 січня 2018 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

ОСОБА_16