Ухвала суду № 71817354, 23.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

23.01.2018Справа № 910/4050/17

За скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна»на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниу справі№910/4050/17за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Байнер Груп» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна»про стягнення 42 801 340,00 грн.за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» про стягнення 17 083,92 грн.за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авісто»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» простягнення 48 343 976,24 грн.Суддя Ващенко Т.М.

секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Байнер Груп» відмовлено. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» задовольнити повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» заборгованість у розмірі 17 083,92 грн. 92 коп. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авісто» задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авісто» заборгованість у розмірі 32 198 736,06 грн., інфляційні витрати у розмірі 7 405 709, 29 грн. та 3% річних у розмірі 2 003 378,89 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі № 910/4050/17 не прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 та повернуто її заявникові.

03.07.2017 на виконання вказаного судового рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

16.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило визнати незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. щодо накладення арешту на банківські рахунки боржника у виконавчому провадженні №54902012 від 12.10.2017, визнати незаконною платіжну вимогу №2012/21 від 17.10.2017 на ПАТ «Креді Агріколь Банк», зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо повернення коштів у розмірі 45 995 821,43 грн., які були списані за платіжною вимогою № 2012/21 від 17.10.2017, на банківські рахунки боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі № 910/4050/17 у відповідності до положень абз. 7 та 8 п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 відкладено вирішення питання про прийняття скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до повернення матеріалів справи №910/4050/17 до Господарського суду міста Києва.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України в новій редакції передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до п. 10 ч. 3 вказаної статті однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Крім того, право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на те, що набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, зі змісту відповідних положень якої не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості розгляду скарги на дії державного виконавця за відсутності матеріалів справи у зв'язку із апеляційним або касаційним переглядом судового рішення у такій справі, а також приймаючи до уваги відсутність будь-яких роз'яснень положень Розділу VI нового ГПК України щодо цього питання, керуючись ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 2 ГПК України, судом було вирішено за можливе почати розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» від 16.11.2017.

На підставі наведеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 у справі № 910/4050/17 було призначено судове засідання для вирішення питання щодо прийняття скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» до розгляду на 18.01.2018.

У судовому засіданні 18.01.2018 представником органу виконавчої служби було надано клопотання про долучення до матеріалів справи копії виконавчого провадження № 54902012, представником ТОВ «ФК «Авісто» надано суду заперечення проти скарги ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», а представником скаржника - пояснення щодо скарги на дії та бездіяльність державного виконавця та органу виконавчої служби.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018 у справі № 910/4050/17 визнано поважними причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» строку на для звернення із скаргою від 16.11.2017, поновлено його та призначено розгляд скарги на 23.01.2018.

18.01.2018 від ТОВ «ФК «Авісто» до суду надійшли заперечення проти скарги, в яких останній заперечує проти скарги ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», вказує на її необґрунтованість та просить суд відмовити в її задоволенні.

22.01.2018 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» надійшла заява щодо зміни скарги на бездіяльність державного виконавця, зі змісту якої вбачається, що скаржник просить вважати вимогами за скаргою від 16.11.2017:

- визнати неправомірними рішення та дії державного виконавця та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо накладення арешту на банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» у виконавчому провадженні №54902012 від 12.10.2017.

- визнати неправомірною платіжну вимогу №2012/21 від 17.10.2017 на ПАТ «Креді Агріколь Банк» виписану відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження №54902012 від 12.10.2017.

- зобов'язати державного виконавця та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення та поновити порушене право шляхом здійснення дій щодо повернення коштів у розмірі 45 995 821,43 грн. на банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна», які були списані за неправомірною платіжною вимогою №2012/21 від 17.10.2017.

22.01.2018 через відділ діловодства суду надійшов відзив органу виконавчої служби на скаргу ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» від 16.11.2017, в якому останній вказує, що державний виконавець діяв межах та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», а відтак підстави для задоволення скарги від 16.11.2017 відсутні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 у справі № 910/4050/17 не прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» щодо зміни скарги на бездіяльність державного виконавця (вх. № 01-37/4533/18 від 22.01.2018) та повернуто її заявникові на підставі положень ст.ст. 46, 80, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що скаржником не надано суду жодних доказів направлення такої заяви іншим учасника суду та Відділу.

В судове засідання 23.01.2018 представник скаржника з'явився, надав усні пояснення з приводу даної скарги та просив її задовольнити.

Представники ТОВ «ФК «Авісто» та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання 23.01.2018 з'явились, проти скарги ТОВ «Санофі-АвентісУкраїна» заперечували та просили відмовити у її задоволенні.

Представники ТОВ «Байнер Груп» та ТОВ «Хоса-Плекс Україна» в судове засідання 18.01.2018 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час дату та місце судового розгляду скарги були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Керуючись наведеною нормою, суд вважає за можливе розглянути в даному судовому засіданні скаргу ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» від 16.11.2017.

Суд, розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» від 16.11.2017, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку про необхідність її часткового задоволення з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Байнер Груп» відмовлено. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» задовольнити повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» заборгованість у розмірі 17 083,92 грн. 92 коп. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авісто» задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авісто» заборгованість у розмірі 32 198 736,06 грн., інфляційні витрати у розмірі 7 405 709, 29 грн. та 3% річних у розмірі 2 003 378,89 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі №910/4050/17 не прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі №910/4050/17 та повернуто її заявникові.

03.07.2017 на виконання вказаного судового рішення господарським судом міста Києва видано відповідні накази, зокрема, наказ господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» (боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авісто» (стягував) заборгованість у розмірі 32 198 736,06 грн., інфляційні витрати у розмірі 7 405 709,29 грн. та 3% річних у розмірі 2 003 378,89 грн. та судового збору у розмірі 206 558,88 грн.

Як вбачається з наявних матеріалів, 04.07.2017 за заявою стягувача старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54231464 з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017, якою зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно; та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 4 181 438,31 грн.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.07.2017 у виконавчому провадженні № 54231464 накладено арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору.

05.07.2017 грошові кошти боржника у сумі 41 814 383,12 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження.

06.07.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про стягнення з боржника втрат виконавчого провадження у розмірі 89,46 грн.

Розпорядженням № 54231464/2 від 06.07.2017 вирішено, що кошти у розмірі 37 632 864,29 грн. необхідно перерахувати стягувачу, 4 181 429,37 грн. виконавчого збору - до Державного бюджету України та 89,46 грн. витрат на проведення виконавчих дій на спеціальний реєстраційний рахунок Міністерства юстиції України.

Оскільки коштів, які надішли 05.07.2017 було недостатньо для задоволення вимог стягувача в повному обсязі, 06.07.2017 державним виконавцем виставлено платіжні вимоги для списання залишку боргу у розмірі 4 181 527,77 грн.

06.07.2017 грошові кошти боржника у сумі 4 181 527,77 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження, з яких 4 181 518,83 грн. було вирішено перерахувати стягувачу згідно розпорядження № 54231464/2 від 07.07.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у справі №910/4050/17 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» строк подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження.

11.07.2017 через канцелярію Міністерства юстиції України боржником подано клопотання до якого долучено ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у справі №910/4050/17.

14.07.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання приписів ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції від 17.02.2017, винесено постанову про повернення виконавчого документу до суду, якою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано заходи примусового виконання рішення.

03.10.2017 набула чинності нова редакції Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі №910/4050/17 залишено без змін.

10.10.2017 через відділ діловодства суду надійшло клопотання ТОВ «ФК «Авісто» про видачу наказу.

Листом від 11.10.2017 господарський суд міста Києва повернув ТОВ «ФК «Авісто» наказ господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до положень статті 1 Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ньому, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів України, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.

Як вбачається із матеріалів виконавчого провадження №54902012, за заявою стягувача старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 12.10.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54902012 з виконання наказу господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017, якою зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно; та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 4 181 438,31 грн.

Згідно п. 5 Розділу ІІІ Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження Інструкції організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Зважаючи на відсутність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання, постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2017 з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 цілком відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

В той же час, пунктом 20 Розділу ІІІ Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження Інструкції організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.20122, визначено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Як вбачається з відмітки на копії наказу господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017, наявної у матеріалах виконавчого провадження № 54231464, державним виконавцем було зазначено, що кошти стягнуті з боржника в повному розмірі боргу, виконавчого збору та витрат, та вказані кошти містяться на рахунку Відділу в Державній казначейській службі України станом на 14.07.2017.

Суд відзначає, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язку органу державної виконавчої служби повертати боржнику стягнуті у рамках виконавчого провадження кошти у випадку повернення виконавчого документу суду, який його видав, у зв'язку із поновленням строку апеляційного оскарження, що є цілком логічним та обґрунтованим, оскільки питання повернення стягнути на виконання наказу суду коштів повинне вирішуватись залежно від наслідків перегляду відповідного рішення судом апеляційної інстанції.

Отже, зважаючи на те, що рішення суду, на виконання якого було видано наказ господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017, судом апеляційної інстанції було залишене без змін, то відповідно у державного виконавця були наявні обґрунтовані підстави для відкриття виконавчого провадження з його виконання та перерахунку стягнутих з боржника у виконавчому провадженні № 54231464 коштів на рахунок стягувача.

12.10.2017 державним виконавцем надано розпорядження на перерахунок грошових коштів, стягнутих з боржника у виконавчому провадженні № 54231464, та того ж дня направлено відповідні вимоги Державній казначейській службі України.

13.10.2017 державним виконавцем направлено вимогу Державній казначейській службі України щодо повернення платіжної вимоги про перерахунок коштів стягувачу у сумі 41 814 383,12 грн. у зв'язку із зміною реквізитів стягувача.

13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України В.О. Башіловим надано до Державної казначейської служби України вимогу здійснити перерахунок коштів у сумі 41 814 383,12 грн. стягувачу на виконання спірного наказу.

Однак у виконанні вказаної вимоги Державною казначейською службою України було відмовлено на тій підставі, що Київською місцевою прокуратурою №5 до казначейської служби було подано клопотання про арешт грошових коштів на рахунку Міністерства юстиції України № 37319006000177 в сумі 41 814 383,12 грн. на користь ТОВ «ФК «Авісто» в якості речового доказу у межах кримінального провадження № 4201710150000123, що підтверджується листом ДКС України №13-08/768-17271 від 18.10.2017.

При цьому, як вбачається з постанови №54902012 про результати перевірки законності виконавчого провадження від 20.10.2017 про відмову Державної казначейської служби України від виконання вказаних платіжних вимог органу виконавчої служби стало відомо з усної відповіді працівників ДКС України.

У зв'язку з наведеним, 13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В.О. винесено постанову про арешт коштів боржника.

17.10.2017 державним виконавцем було виставлено ПАТ «Креді Агріколь Банк» платіжну вимогу №2012/21.

18.10.2017 на депозитний рахунок Відділу надійшли кошти у сумі 45 995 821,43 грн., у зв'язку з чим 19.10.2017 державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні №54902012.

При цьому, 23.10.2017 в рамках виконавчого провадження №54231464 начальником Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби України Міністерства юстиції України було надано доручення старшому державному виконавцю цього Відділу Бурлі В.Е. підготувати розпорядження на повернення грошових коштів у сумі 45 995 910,89 грн. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», які містяться на депозитному рахунку відділу та які стягнуті при примусовому виконанні ВП №54231464, оскільки на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №54902012 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017.

На виконання вказаного доручення старшим державним виконавцем Бурлою В.Е. видано розпорядження №54231464/2 від 23.10.2017 на повернення коштів у сумі 45 995 910,89 грн., що надійшли 05.07.2017 та 06.07.2017 на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження №54231464.

Однак, Державною виконавчою службою України повернуто платіжне доручення №4799 від 23.10.2017 про перерахунок ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» коштів у сумі 45 995 910,89 грн., оскільки постановою від 06.07.2017 та постановою від 07.07.2017 спірна сума коштів визнана доказом у межах кримінального провадження №4201710150000123, що підтверджується листом ДКС України №13-08/784-17605 від 24.10.2017.

Аналогічне за змістом розпорядження №54231464/2 на повернення коштів у сумі 45 995 910,89 грн., що надійшли 05.07.2017 та 06.07.2017 на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження №54231464, було прийняте старшим державним виконавцем Бурлою В.Е 09.01.2018.

Проте, листом №13-08/32-1034 від 16.01.2018 ДКС України повернула без виконання платіжне доручення №109 від 10.01.2018 про перерахунок ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» коштів у сумі 45 995 910,89 грн., оскільки ухвалами слідчого судді Соломянського районного суду м. Києва від 24.10.2017 №760/22316/17 та від 25.10.2017 №760/22441/17 накладено арешт на кошти в загальній сумі 91 991 732,32 грн., які знаходяться на рахунку Міністерства юстиції України.

Отже, дослідивши наявні матеріали та докази, судом встановлено, що фактично на виконання наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 з боржника було стягнуто кошти у подвійному розмірі від необхідного.

При цьому, суд приходить до висновку, який учасниками судового засідання 23.01.2018 не спростований, що наведена ситуація є зумовленою відсутністю належного законодавчого регулювання вчинення виконавчих дій при повторному пред'явленні до виконання виконавчого документу, після його повернення до суду, який його видав, у зв'язку з поновленням строку апеляційного оскарження, з урахуванням того, що спірні кошти вже були стягнуті з боржника та знаходяться на депозитному рахунку органу виконавчої служби.

Окрім того, суд звертає увагу, що після винесення державними виконавцями постанови про повернення наказу до суду від 14.07.2017 у виконавчому провадженні №54231464 та до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №54902012 від 12.10.2017 набула чинності нова редакція Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої статтю 38 цього Закону було викладено у новій редакції, та відповідно до її змісту у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду, виконавче провадження зупиняється.

Та відповідно чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що після перегляду відповідного рішення суду судом апеляційної інстанції та залишенням його без змін, державний виконавець зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Однак, співвідношення положень ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» у редакціях від 17.02.2017 та від 03.10.2017 та реалізації державним виконавцем відповідних повноважень у випадку якщо повернення виконавчого документа на підставі вказаної статті відбулось до набрання чинності редакцією від 03.10.2017, а повторне пред'явлення цього наказу мало місце після, набрання чинності редакцією від 03.10.2017, жодним чином не унормовано.

При цьому, дії державного виконавця Башилова О.В. з формальної точки зору відповідають вимогам закону, оскільки у останнього були відсутні підстави для повернення спірного виконавчого документу, а відтак у нього був наявний обов'язок із вчинення передбачених Законом України «Про виконавче провадження» виконавчих дій у визначені цим законом строки.

В той же час, кошти, які вправі був стягнути державний виконавець на виконання наказу суду №910/4050/17 від 03.07.2017 вже були стягнуті в рамках виконавчого провадження №54231464 та знаходились на депозитному рахунку Відділу, про що державному виконавцю Башилову О.В. було відомо, оскільки ним 12.10.2017 було надано розпорядження на їх перерахунок стягувачу.

Суд не виключає, що накладення арешту на спірну суму коштів в рамках кримінального провадження унеможливлювало фактичне виконання наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017, проте Законом України «Про виконавче провадження» не передбачає повноважень державного виконавця ще раз (повторно) стягнути кошти з боржника у зв'язку з неможливістю перерахування вже стягнутих з нього коштів, які знаходяться на депозитному рахунку державного виконавця, на рахунок стягувача.

При цьому, судом враховано, що в силу частини 1 статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України, проте виконання такого рішення повинне відбуватись не інакше як визначені законом порядку та строки.

В той же час, статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначені засади виконавчого провадження, серед яких зазначено такі як, верховенство права; справедливість, неупередженість та об'єктивність; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

А відтак зважаючи на те, що законодавством не врегульовано випадків виконання виконавчого документу у разі, якщо до його надходження до органу виконавчої служби відповідна сума коштів вже була стягнута державним виконавцем в іншому виконавчому провадженні та знаходиться на депозитному рахунку відповідного органу, проте не може бути перерахована стягувачу з незалежних від державного виконавця причин, державний виконавець в будь-якому випадку повинен був діяти у відповідності до засад виконавчого провадження.

Проте, як вбачається із встановлених судом обставин, з боржника повторно було стягнуто кошти на виконання спірного наказу суду, тобто мало місце втручання у мирне володіння майном боржника, зумовлене нечіткістю національного законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сєрков проти України» зазначено, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатись у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти).

Суд також зазначає, що можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання. Відповідно, на думку Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

У рішенні «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (рішення у справі «Копп проти Швейцарії»).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 й із огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства.

У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України, «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Отже, Європейський суд з прав людини вказує, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном має забезпечувати «справедливий баланс», пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, які не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, суд приходить до висновку, що втручання у мирне володіння майном ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» виражене у повторному стягненні коштів на виконання наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 відбулось на підставі нормативно-правового акта (Закону України «Про виконавче провадження» в частині щодо виконання повторно пред'явленого виконавчого документу, після перегляду рішення суду, на виконання якого останній був виданий, та відповідно у разі наявності на депозитному рахунку органу виконавчої служби стягнутих до повернення такого документу суду з боржника коштів, перерахування яких стягувачу є неможливим з незалежним від органу ДВС причин, та не врегулювання в Прикінцевих та перехідних положеннях цього Закону аналогічних випадків, який має місце у даному спорі), що не відповідає вимогам Конвенції щодо «якості закону» та не є доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Відтак, при виконанні наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 у виконавчому провадженні №54902012 мало місце втручання у мирне володіння майном ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», яке не було забезпечене «справедливим балансом», пропорційним співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, у зв'язку з чим на боржника покладено індивідуальний та надмірний тягар.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що вимоги скаржника про визнання неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. щодо накладення арешту на банківські рахунки боржника у виконавчому провадженні №54902012 від 12.10.2017 та визнання неправомірною платіжну вимогу №2012/21 від 17.10.2017 на ПАТ «Креді Агріколь Банк» підлягають задоволенню, оскільки були вчинені після того, як з ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» було стягнуто кошти, необхідні для виконання спірного наказу суду та забезпечення реального виконання рішення суду, та такі кошти знаходились на депозитному рахунку органу виконавчої служби, а відтак була відсутньою необхідність накладення арешту на кошти боржника та направлення платіжної вимоги для їх повторного стягнення до банку.

Натомість такі дії органу мали наслідком покладення на боржника «індивідуального та надмірного тягаря», зумовленого недотриманням визначених Європейським судом з прав людини критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

В той же час, вимога скаржника про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо повернення коштів у розмірі 45 995 821,43 грн., які були списані за платіжною вимогою №2012/21 від 17.10.2017, на банківські рахунки боржника не підлягає задоволенні з огляду на наступне.

Ухвалами слідчого судді Соломянського районного суду м. Києва від 24.10.2017 №760/22316/17 та від 25.10.2017 №760/22441/17 накладено арешт на кошти в загальній сумі 91 991 732,32 грн., які знаходяться на рахунку Міністерства юстиції України.

В силу приписів частини 1 статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, суд не вправі в супереч накладеному судовим рішенням арешту на спірні кошти зобов'язати орган виконавчої служби повернути спірну суму коштів боржнику.

Більше того, органом виконавчої служби неодноразово вживались заходи на усунення порушення прав боржника та повернення йому спірних коштів шляхом надання розпоряджень про перерахування йому коштів у розмірі 45 995 821,43 грн., однак фактичне виконання таких розпоряджень є неможливим у зв'язку з накладенням на них арешту, а відтак необхідність у зобов'язанні такого органу вчергове вчинити дії на повернення спірних коштів, на думку суду, відсутня.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16.11.2017 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 74, 233, 234, 235, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16.11.2017 задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо накладення арешту на банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» у виконавчому провадженні № 54902012 від 12.10.17.

3. Визнати неправомірною платіжну вимогу № 2012/21 від 17.10.2017, виписану Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження №54902012 від 12.10.2017.

4. В іншій частині у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» відмовити.

5. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Повний текст ухвали складено 26.01.2018

Суддя Т.М. Ващенко