Рішення № 71814776, 10.01.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/5833/16-ц

2/310/29/18

РІШЕННЯ

Іменем України

10 січня 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Дністрян О.М.,

при секретарі Буюклинській К.О., Уставицькій Н.М.,

за участю представників позивачки - адвоката Соботюка В.А., ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Межуєва С.М., третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, треті особи - Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування квартири та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, Реєстраційний відділ виконавчого комітету Бердянської міської ради, про визнання права особистої приватної власності на квартиру, -

В с т а н о в и в:

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який у ході судового розгляду уточнювала, до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, мотивуючи свої вимоги тим, що 30.07.1977р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб, у них народилося двоє дітей - ОСОБА_7 та ОСОБА_10. У 1990 році ОСОБА_8 зібрав свої речі та перестав проживати і вести спільне господарство з ОСОБА_3, при цьому остання не давала свою згоду на розірвання шлюбу навіть після того, як вони з ОСОБА_8 почали проживати окремо. З 1994 року ОСОБА_8 став проживати разом з ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_14, разом з ними проживала донька останньої - ОСОБА_6. Також позивачка після уточнення своїх вимог вже зазначила, що до 2004 року ОСОБА_8 мешкав у квартирі АДРЕСА_1, тому вважає, що ця квартира була набута подружжям ОСОБА_8 у шлюбі, а саме, ОСОБА_3 була членом ЖБК «Орбіта» і придбала для своєї родини трикімнатну квартиру, виплативши пайовий внесок. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер, з моменту його смерті відкрилась спадщина до складу якої, у відповідності до ст. 1218 ЦК України, ввійшли всі права та обов'язки ОСОБА_8, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а саме, майнові права на нерухоме майно, яке належало йому на праві приватної власності: житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_14, що належав спадкодавцю на підставі договору дарування №5796 від 25.12.2000р. та 1/2 частка квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_1, що належала покійному на праві спільної сумісної власності подружжя. За час життя ОСОБА_8 склав заповіт на ім'я ОСОБА_6, тому 24.07.2015р. вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом, а 26.12.2015р. до цього ж нотаріуса звернулась з заяво про прийняття спадщини за законом і ОСОБА_3, оскільки у зв'язку з тим, що вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі з покійним та є пенсіонером, то вона претендує на обов'язкову частку у спадщині. За цих обставинах та маючи бажання зменшити обсяг спадкового майна 01.09.2015р. ОСОБА_3 подарувала квартиру АДРЕСА_1, номінальною власницею якої вона була, і 1/2 частка якої належала покійному ОСОБА_8 на підставі права на спільне сумісне майно подружжя набуте ними за час шлюбу, їх спільному синові - ОСОБА_7, і таким чином позбавила спадкоємця за заповітом ОСОБА_6 права на спадкування вищевказаного майна. Вважає, що ОСОБА_3 не мала права розпорядитись 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 яка належала покійному ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, оскільки право на цю частку успадкувала за заповітом ОСОБА_6. Просила суд визнати недійсним договір дарування квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, від 01.09.2015 року та стягнути солідарно з відповідачів на її користь судові витрати.

Представники позивачки - адвокат Соботюк В.А. та ОСОБА_2 - у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_6 підтримали у повному обсязі та пояснили, що оскільки покійний ОСОБА_8 залишив ОСОБА_6 заповіт на все належне йому майно, то на думку спадкоємиці її право на спадкування поширювалось і на 1/2 частку трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1. Зазначена квартира була відчужена відповідачкою сину покійного ОСОБА_8 - ОСОБА_7, шляхом укладення договору дарування, що відповідач не мала права робити, оскільки після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина і його спадкоємці повинні були належним чином оформити свої права на спадкове майно, а лише потім розпоряджатись даним майном. Враховуючи, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.07.1977 року, який не було розірвано і на момент смерті ОСОБА_8, тому спірна квартира, яка була придбана в ЖБК «Орбіта» подружжям ОСОБА_8 у шлюбі та оформлена на ОСОБА_3, яка була членом цього кооперативу, є спільною сумісною власністю подружжя. В цьому випадку спадкоємці ОСОБА_8 спадкувала 1/2 частку цієї квартири в наступних частках: ОСОБА_6 - 5/12 часток, як спадкоємець за заповітом, а ОСОБА_3 - 1/12 частку, як спадкоємець, що має право на обов'язкову частку (непрацездатна особа). Однак ОСОБА_3, користуючись тим, що титульним власником вищезазначеної квартири була саме вона, вирішила розпорядитись майном у тому числі і часткою покійного ОСОБА_12, чим і порушила права та законні інтереси ОСОБА_6. Просили визнати недійсним договір дарування квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_7, виданий 01.09.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_5.

Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Межуєв С.М. - у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_6 не визнав у повному обсязі та пояснив, що спірна квартира не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, наданий кредит на її придбання був погашений особисто ОСОБА_3, оскільки з 1990 року вона вже не проживала з померлим ОСОБА_8 однією сім'єю і це також визнається і підтверджено іншою стороною по справі, також чоловік ОСОБА_3 за життя не претендував на це майно і не вчиняв ніяких дій для цього. Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування у повному обсязі. Крім того представник ОСОБА_3 у повному обсязі підтримав позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6, який за ухвалою суду від 20.04.2017р. було об'єднано з первісним позовом, про визнання квартири АДРЕСА_1 такою, що належала ОСОБА_3 до 01.09.2015р. на праві особистої приватної власності, мотивуючи свої вимоги тим, що із свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру від 28.12.1999р. видно, що право власності на квартиру, яка відчужена за спірним договором належала кооперативу «Орбіта» та рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради оформлена за ОСОБА_3. Дану квартиру вона отримала у власність завдяки перебуванню у будівельному кооперативі, отримала кредит для цього та декілька років його погашала. За змістом ч. 2 ст. 28 КпШС суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Просив суд встановити, що квартира АДРЕСА_1 до 01.09.2015р. належала ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності.

У судовому засіданні представники відповідачки ОСОБА_6 - адвокат Соботюк В.А. та ОСОБА_2 - позов ОСОБА_3 не визнали у повному обсязі, вважали його безпідставним та пояснили, що суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід звернути увагу не лише на обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й на те, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці, оскільки подружжя ОСОБА_3 були працевлаштовані, працювали та отримували заробітну плату, яка складала їх сімейний бюджет. Твердження ОСОБА_3, що вона брала кредит для того, щоб придбати квартиру, а потім особисто його виплачувала, не підтверджуються і спростовуються довідкою виданою ЖБК «Орбіта», згідно якої ОСОБА_3 на 01.04.1993р. повністю виплатила пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1. Квартиру ОСОБА_3 отримувала на всіх членів сім'ї: чоловіка та їх синів. Також пояснили суду, що покійний ОСОБА_14 приїздив до свого батька, що мешкав в будинку АДРЕСА_14, який потребував сторонньої допомоги та догляду, іноді залишався ночувати у нього, але основне місце проживання до 2002 року, коли він знявся з реєстрації, у нього було в квартирі АДРЕСА_1. За таких обставин вважали, що ОСОБА_3 не надала суду переконливих та належних доказів того, що квартира АДРЕСА_1 придбана нею в особисту приватну власність за власні кошти, тому просили відмовити їй у задоволенні позову.

Третя особа - Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 - у судовому засіданні пояснила, що до неї звернулася ОСОБА_3, яка мала намір подарувати належну їй квартиру своєму сину, який на той час перебував у РФ, вона роз'яснила їй, що необхідна нотаріально посвідчена довіреність від сина, паспорт громадянина України та ідентифікаційний номер. Потім вона перевірила документи, ніяких сумнівів не було, квартира повністю належала дарувальнику, матір подарувала квартиру сину.

Третя особа - ОСОБА_7 - у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи - Реєстраційного відділу виконавчого комітету Бердянської міської ради - у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_7, знала ОСОБА_8 та ОСОБА_3 з 1984 року. Вони спочатку жили у гуртожитку заводу «Скловолокно», а потім у липні 1989 року ОСОБА_3 з чоловіком та двома синами переїхали на АДРЕСА_1. Вони дружили сім'ями, вона бачила це подружжя кожного дня, як сім'я вони прожили за цією адресою разом до 1990 року - на початку року ОСОБА_8 пішов із сім'ї. Він був непоганою людиною, але дуже зловживав спиртними напоями, через що у нього були неприємності вдома та на роботі. А коли у 1990 році він пішов жити до батька в Колонію по вул. Попова, то вона їздила туди з ОСОБА_3 до нього, ОСОБА_3 дуже переживала, що він остаточно спивається, не працює. Він не допомагав ні сім'ї, ні дітям, ОСОБА_3 сама повністю виплачувала за цю квартиру. Ці квартири їм давали від заводу, вселялися на підставі ордеру виконкому, по документам власником був завод, а потім десь 1998 році - власником вже став кооператив, який організував завод, членами кооперативу були працівники заводу. Їм давали кредит на 20 років, який вони погашали. Свою квартиру в подальшому вона сама приватизувала на себе.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що знає ОСОБА_3 з 1983 року, а ОСОБА_8 десь з 1984 року. На вул. Шаумяна у ОСОБА_3 кооперативна квартира, заїхала вона туди у 1989 році з чоловіком та дітьми, але на початку 1990 року ОСОБА_8 пішов із сім'ї, став проживати в будинку свого батька. ОСОБА_8 випивав, ніколи не допомагав ні ОСОБА_3, ні дітям. Шлюб вони не розривали, ОСОБА_3 хотіла щоб у синів був батько, щоб він займався їх вихованням, але той дуже пив. Цю квартиру отримала ОСОБА_3, вона сама за неї виплачувала гроші, хваталася за любу роботу крім заводу, а також їй допомагала її матір.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що вони подруги з ОСОБА_3, знає її з початку 80-х років. В липні 1989 року вони засилялись в квартири по вул.Шаумяна, ОСОБА_3 заселялась з сім'єю - чоловіком ОСОБА_8 та синами. ОСОБА_8 трохи пожив там з сім'єю, але він зловживав спиртними напоями та на початку 1990 року пішов жити до свого батька в район Колонія. Він був дуже амбіціозний, цю кооперативну квартиру ніколи не хотів, скептично відносився, оскільки у нього був батьківський будинок.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, свідків, та дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 задоволенню не підлягають, а позов ОСОБА_3 слід задовольнити за наступних підстав.

Так, з наявних у матеріалах справи та досліджених у судовому засіданні письмових доказів, вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 з 30 липня 1977 року перебували у зареєстрованому шлюбі (свідоцтво про укладення шлюбу - т.1 а.с.4). Від цього шлюбу мають двох синів - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.176).

Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської Ради народних депутатів № 290 від 03 липня 1989 року було затверджено списки членів житлового-будівельного кооперативу на заселення 141-квартирного будинку ЖБК «Орбіта» по вул.Шаумяна, серед яких є ОСОБА_3 (т.1 а.с.209-210). Для будівництво цього житлового будинку ЖБК «Орбіта» звернулося до Бердянського відділення Промстройбанку з заявою-зобов'язанням на отримання позики у сумі 403 000 крб. (т.1 а.с.211-213, 217-220). Згідно довідки ЖБК «Орбіта» № 135 від 01.12.1999р. ОСОБА_3 за АДРЕСА_1, виплатила та внесла пайовий внесок у сумі 11865,84 крб. (т.1 а.с.216).

Відповідно до свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, видане 28 грудня 1999 року на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 752 від 24 грудня 1999 року (т.3 а.с.20), квартира АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (свідоцтво - т.1 а.с.146, витяг з Державного реєстру - т.1 а.с.147).

Також у судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_8 з 1990 року перестав проживати однією сім'єю та вести спільне господарство з ОСОБА_3, перейшов жити до свого батька у будинок за адресою: АДРЕСА_14, а з 1994 року став проживати разом з ОСОБА_11 та її дочкою - позивачкою ОСОБА_6. Ці обставини підтверджені у судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18, а також письмовими доказами: довіреністю від 05.01.2015р. (т.1 а.с.21), рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22.03.2017р. по справі № 310/3255/16-ц (т.3 а.с.31-35) та дослідженим в судовому засіданні технічним записом ходу судового розгляду по цій справі (т.3 а.с.33-34), зокрема, показами самої ОСОБА_6, де вона зазначала, що в 1990 році ОСОБА_8 зібрав речі і переїхав жити у будинок до батька по АДРЕСА_14, вона це бачила сама, а також знає про це зі слів матері та сусідів, а з 1994 року ОСОБА_8 став проживати з її матір'ю - ОСОБА_11; а допитана як свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона постійно була поруч з ОСОБА_8, а з 1994 року стала постійно з ним проживати по вул.Попова, він був учасником бойових дій, отримував пенсію, яку він віддавав їй, а вона все готовила, купувала, коли у нього погіршилося здоров'я, то донька по інтернету знайшла його дружину, але та сказала, що більше двадцяти років з ним не жила, також вона сама може підтвердити, що з 1990 року він не жив зі своєю дружиною. Крім того, про ці ж обставини зазначала сама позивачка ОСОБА_6 у своєму первісному позові про визнання договору дарування квартири недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер (свідоцтво про смерть - т.1 а.с.7).

Згідно довідки приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_20 № 84/02-14 від 16.03.2016р. (т.1 а.с.110), після померлого 05.07.2015р. ОСОБА_8 з заявами про прийняття спадщини звернулись: за заповітом від 13.05.2014р. - ОСОБА_6 (заява № 79 від 24.07.2015р.) - та за законом - ОСОБА_3 (заява № 132 від 26.12.2015р.).

За нотаріально посвідченим договором дарування від 01 вересня 2015 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 (договір дарування - т.1 а.с.142-143, інформаційна довідка з Державного реєстру - т.1 а.с.64-65)

У силу ст. 16 Закону України "Про власність" та ч.1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), які були чинними на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Аналогічне положення закону закріплено й у статті 60 СК України.

Відповідно до ст. ст. 15, 17 Закону України "Про власність" у члена ЖБК виникає право власності на надану йому у користування квартиру при повному внесенні пайового внеску за неї. Тому в разі, коли право на пай, в зв'язку з повною виплатою якого виникло право власності на квартиру в будинку ЖБК, належало й іншим особам (другому з подружжя), останні з цих підстав набувають право власності на квартиру пропорційно їх частці паю в загальній сумі внесеного за квартиру пайового внеску.

Частиною 2 ст. 28 КпШС України визначено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Таке ж положень є у ч. 6 ст. 57 СК України, де зазначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», який втратив чинність з 21 грудня 2007 року, роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Також у п.п. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судом роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Як було встановлено в ході судового розгляду з 1990 року ОСОБА_8 та ОСОБА_3 стали проживати окремо та перестали вести спільне господарства, тобто із цього часу шлюбні відносини між ними фактично припинені.

А за змістом законодавства, що було чинним на час виникнення у ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, спільна сумісна власність членів сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу презюмується з моменту початку спільного проживання та початку виплати пайових внесків та існує до того часу, коли між членом житлово-будівельного кооперативу та членами його сім'ї існує спільна сумісна праця, тобто вони проживають однією сім'єю та ведуть спільне господарство з відповідними правами та обов'язками.

Враховуючи викладене, суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_3 під час їх окремого з ОСОБА_8 проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, тому є її особистою приватною власністю.

За таких підстав суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на квартиру обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 5-1 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.6 постанови від 18.09.1987 року № 9 «Про практику застосування законодавства про житлово-будівельні кооперативи» згідно із ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому у користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатися нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За таких обставин суд вважає, що підстав для задоволення вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування ОСОБА_3 своєму сину ОСОБА_7 спірної квартири немає, оскільки ОСОБА_3 як власник квартири розпорядилась своїм майном.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10-13, 19, 76-81, 259, 263-265ЦПК України, суд -

В и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, Реєстраційний відділ виконавчого комітету Бердянської міської ради, про визнання права особистої приватної власності на квартиру - задовольнити.

Визнати, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві особистої приватної власності у період до 01.09.2015 року ОСОБА_3, яка проживає: АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, треті особи - Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування квартири - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Дністрян