Постанова № 71813351, 24.01.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.01.2018 р. справа №820/6684/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

представника позивача - Куценко Н.М.,

представника відповідача - Гончаренко А.С.,

розглянувши у порядку загального позовного відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Матонарді" до Головного управління Держпраці у Харківській області провизнання протиправною та скасування постанови №20-01-4310/2613-0649 від 20.12.2017р., -

встановив:

Позивач, ТОВ «Матонарді», у порядку адміністративного судочинства України заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці у Харківській області №20-01-4310/2613-0649 від 20.12.2017р.

Аргументуючи заявлену вимогу зазначив, що не вчиняв порушення ч. 1 ст. 107 КЗпП України, адже діяв у повній відповідності з ч. 3 ст. 107 цього ж кодексу та з урахуванням бажання працівника, котрий письмовою заявою замість оплати праці у подвійному розмірі просив про надання іншого дня відпочинку.

Відповідач, ГУ Держпраці у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що суб'єктом господарювання допущено порушення ч. 1 ст. 107 КЗпП України, так як не проведено оплату праці робітника у подвійному розмірі. Відповідач стверджував, що бажання працівника з цього питання жодного значення для роботодавця не мають, позаяк роботодавець повинен у повному обсязі провести оплату праці у подвійному розмірі.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідачем була проведена перевірка ТОВ, результати якої оформлені актом №20-01-4310/2613 від 06.12.2017 р.

У даному акті викладені судження владного суб'єкта про скоєння ТОВ порушення вимог ч. 1 ст. 107 КЗПп України за рахунок не проведення оплати праці робітників (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5) у святкові (неробочі) днів у подвійному розмірі.

З посиланням на згаданий акт відповідач виніс постанову №20-01-4310/2613-0649 від 20.12.2017 р., якою застосував до ТОВ штраф у розмірі 96.000,00 грн.

Як з'ясовано судом у ході розгляду справи, обставини наявності трудових відносин між ТОВ та переліченими працівниками, обставини роботи цих працівників у святкові (неробочі) дні, обставини неоплати праці за ці дні у подвійному розмірі, обставини подання працівниками письмових заяв про надання іншого дня відпочинку сторонами визнаються, стосовно цих обставин відсутній спір.

Перелічені обставини підтверджені приєднаними до справи документами та показаннями свідка ОСОБА_3 котра дала свідчення про те, що дійсно подавала заяву про надання іншого дня відпочинку замість оплати праці у подвійному розмірі. Свідок зазначив, що заяву подавав без жодного примусу з боку роботодавця, під впливом чи тиском нездоланних і непереборних чи несприятливих, скрутних обставин не знаходився.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України суд доходить висновку про невідповідність спірного рішення владного суб'єкта вимогам закону.

По-перше, у порушення вимог ст. 8 Конституції України, якими запроваджено принцип верховенства права, невід'ємною складовою якого є правило юридичної визначеності, текст спірного рішення не містить посилання на конкретну частину та пункт ст. 265 КЗпП України, котра була обрана владним суб'єктом як юридична підстава для реалізації владного повноваження по накладенню штрафу.

Вказана обставина є самостійною та достатньою підставою для скасування спірного рішення, позаяк припускає множинне тлумачення, що ставить особу у невизначене правове становище.

По-друге, ч. 3 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З положень наведеної норми кодексу слідує, що повноваження на накладення штрафів надані законодавцем виключно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Згідно з законом центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю і відповідач є абсолютно різними, цілком самостійними та повністю незалежними один від одного владними суб'єктами з правовим статусом юридичної особи публічного права.

Відтак, владне повноваження на накладення штрафу не може бути передано від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, до інших осіб навіть і на виконання рішення КМУ.

Таким чином, спірне рішення було прийнято поза межами владної управлінської компетенції відповідача.

По-третє, фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало судження владного суб'єкта про вчинення особою порушення ст. 107 КЗпП України у вигляді неоплати працівнику праці у святковий (неробочий день) у подвійному розмірі.

Між тим, суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі.

Водночас з цим, згідно з ч. 3 ст. 107 КЗпП України на бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку

Положення наведених норм кодексу є суперечливими, аж до взаємовиключення.

Відтак, на думку суду, при вирішенні даної суперечності у конкретному випадку слід виходити з інтересів працівника.

Допитаний судом працівник позивача, а саме ОСОБА_3, пояснив, що мав бажання отримати інший день відпочинку.

Показання свідків повністю узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, із змістом особисто складеної працівником письмової заяви про надання іншого дня відпочинку.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах позивач не вчиняв протиправного діяння, наміру на порушення закону не мав, а навпаки задовольнив дійсні (справжні) інтереси працівників, не завдавши при цьому шкоди жодним інтересам інших осіб, у тому числі не зачепив публічного інтересу Держави на дотримання належного рівня правопорядку у галузі охорони праці.

По-четверте, недотримання особою вимог ч. 1 ст. 107 КЗпП України одночасно формально підпадає під дію як абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України (де указано, що за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - накладається штраф у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення), так і абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (де указано, що за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - накладається штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення).

При цьому, юридичних підстав для однозначної та безспірної кваліфікації діяння з недодержання приписів ч. 1 ст. 107 КЗпП України в частині неповної виплати заробітної плати саме як недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці суд не вбачає.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для скасування спірного рішення владного суб'єкта.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області №20-01-4310/2613-0649 від 20.12.2017 р.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Рішення у повному обсязі виготовлено 25 січня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.