Постанова № 71800563, 16.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/683/18 Справа № 201/4957/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м. Дніпро 16 січня 2018 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого – Куценко Т.Р.

суддів – Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, припинення права на частку у праві спільної часткової власності, визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у квітні 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить встановити факт прийняття спадщини, припинити право відповідача на частку у праві спільної часткової власності на квартиру та визнати право власності на неї за позивачем /а.с.3-6/.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що після смерті її чоловіка ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є позивач та відповідач. Обидві спадкоємиці у передбачений законом строк звернулися до нотаріальних органів із заявами про прийняття спадщини. 04 листопада 2016 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка на 1/4 частину спірної квартири. Відповідач до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на 1/4 частину вказаної квартири не зверталася, проте з урахуванням наявності заяви від неї про прийняття спадщини, позивач позбавлена можливості на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану частину квартири. Враховуючи наведені обставини позивач звернулася до суду з зазначеними вимогами та наполягає на їх задоволені.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2017 року в задоволені заявлених позовних вимог відмовлено /а.с.68-71/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми на які вона посилалася у своїй позовній заяві /а.с.73-75/.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 25 червня 1980 року зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, видане 25 червня 1980 року, актовий запис №206 /а.с.14/.

Подружжю на праві спільної сумісної власності належала квартира № 10, розташованої в будинку № 11 по вул. Ясна у місті Дніпропетровську, з визначенням часток по ? кожному, що підтверджується свідоцтвом про право власності, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради 19 вересня 2004 року та витягом з реєстру про право власності на нерухоме майно від 11 жовтня 2004 року /а.с.10, 11/.

ОСОБА_5 помер 27 лютого 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 29 лютого 2016 року, актовий запис № 570 /а.с. 15/.

04 листопада 2016 року завідувачем Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 /а.с. 16/.

З тексту даного свідоцтва вбачається, що іншим спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_3, яка звернулася до нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте свідоцтва про право на спадщину не отримувала.

Відомостей щодо отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом матеріали справи не містять.

У відповідності до положень частин 1, 5 ст. 1268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Нормами ст. 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право звернутися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину протягом будь-якого часу після завершення строку для прийняття спадщини. Таким чином свідоцтво може бути видане не раніше закінчення строку для прийняття спадщини, тобто шести місяців з часу її відкриття.

Зі змісту ч. 2 ст. 256 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) вбачається, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, що виключає можливість встановлення факту прийняття відповідачем своєї частки спадщини, оскільки дані обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи та не потребують додаткового встановлення.

Щодо припинення права власності ОСОБА_3 на частку спірної квартири на підставі ст. 365 ЦК України та визнання права власності на неї за позивачем в порядку спадкування за законом, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Частина перша ст. 365 ЦК визначає підстави, лише за наявності яких суд може задовольнити позов співвласників про припинення права на частку одного з них. При цьому для задоволення позову суд має встановити наявність усіх чотирьох підстав. Відсутність хоч однієї з них свідчить про неможливість задоволення позову співвласників.

Між тим поняття "незначної частки" є оціночним і має встановлюватись, виходячи з конкретних обставин даної справи. Нормами зазначеної норми права, як умову припинення права на частку встановлено саме незначний розмір "частки" у праві, а не частини спільного майна, яка на цю частку припадає.

Таким чином, закон свідчить про незначний розмір самої частки, а не майна, яке на цю частку припадає, саме з ідеального виразу частки суд має робити висновок про її незначний характер.

Враховуючи наведені норми закону та встановивши обставини по справі колегія суддів погоджується судом першої інстанції про відмову в задоволені даної позовної вимоги, оскільки частка квартири, яка належить ОСОБА_3 (1/4) не є незначною та відповідних експертиз щодо визначення того, чи може бути виділена частка в натурі, сторонами не заявлялось; в ході розгляду даної цивільної справи не було встановлено, що спільне володіння і користування спірним майном є неможливим, а також те, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

ОСОБА_7