Постанова № 71798651, 23.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа № 5023/3166/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В. О. , суддя Шевель О. В.;

за участі секретаря судового засідання Марченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії “ОСОБА_1 України “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (вх.№13Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.12.2017 у справі №5023/3166/12 (суддя Шарко Л.В.),

за результатами розгляду скарги Дочірньої компанії "ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби у справі

за позовом Дочірньої компанії "ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ,

до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків,

про стягнення 103907733,70 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення коштів у сумі 103907733,70 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов'язків за договором поставки природного газу за державні кошти №06/10-2245 БО-32 від 20.12.2010, з урахуванням чого просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 89436410,38 грн, пеню у розмірі 6766401,06 грн, індекс інфляції у розмірі 3896905,92 грн та 3% річних у розмірі 3808016,34 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2012 позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь Дочірньої компанії „ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - 89436410,38 грн основного боргу, 3896905,92 грн інфляційних витрат, 3808016,34 грн 3% річних, 940529,75 грн пені, 64380,00 грн судового збору.

28.11.2012 на виконання рішення суду видано відповідний наказ та направлено його стягувачу для пред`явлення його до виконання.

04.12.2017 стягувач звернувся до господарського суду зі скаргою на дії органу державної виконавчої служби, в якій просив: - визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови ВП №35848721 про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12; - визнати недійсною постанову ВП №35848721 про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі № 5023/3166/12.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.12.2017 (суддя Шарко Л.В.) у задоволенні клопотань ДВС про відкладення розгляду скарги відмовлено. У задоволенні клопотання боржника про відкладення розгляду скарги відмовлено. Скаргу Дочірньої компанії "ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби задоволено частково. Визнано незаконними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови ВП № 35848721 про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12 у частині зупинення вчинення виконавчих дій щодо стягнення з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" судового збору у сумі 64380,00 грн. Визнано недійсною постанову ВП №35848721 про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12 у частині зупинення вчинення виконавчих дій щодо стягнення з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" судового збору у сумі 64380,00 грн. В іншій частині у задоволенні скарги відмовлено.

Мотивуючи постановлену ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що 08.11.2017 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до пункту 10 частини 1 ст.34, 35 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, приймаючи оскаржувану постанову, державний виконавець не взяв до уваги, що законом встановлений вичерпний перелік заборгованості, виконавче провадження за якою підлягає зупиненню, водночас стягнення судового збору не під падає під дію норм Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємства централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». З огляду на зазначене, визнав незаконними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови ВП №3548721 про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 у частині зупинення вчинення виконавчих дій щодо стягнення з КП «Харківські теплові мережі» судового збору у розмірі 64380,00 грн та визнано недійсною оскаржувану постанову в цій частині.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 14.12.2017 у справі №5023/3166/12 у частині відмови у задоволенні скарги; визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови ВП №35848721 про зупиненні вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12; визнати недійсною постанову ВП №35848721 про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12; витрати зі сплати судового збору покласти на боржника.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами не передбачено часткове зупинення вчинення виконавчих дій у рамках виконання виконавчого провадження. Апелянт вважає, що заборгованість щодо стягнення судового збору не підпадає під дію норм Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, ст.18, 34, 35, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірньої компанії “ОСОБА_1 України “Національної акціонерної компанії “Нафтобаз України” на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.12.2017 у справі №5023/3166/12. Встановлено відповідачу та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншим сторонам. Призначено розгляд апеляційної скарги на 23.01.2018 о 14:00 год. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи.

23.01.2018 від позивача до суду надійшли пояснення (вх.№758) щодо представництва у суді повноважним представником позивача у відповідності до ст.56 Господарського процесуального кодексу України та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правлосуддя).

У судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник органу виконавчої служби проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідач у судове засідання не з’явився, відзиву суду не надав.

Учасники процесу були повідомлені належним чином про час та місце судового засідання 23.01.2018, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до пункту 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з Законом України у редакції від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» 15.12.2017 набув чинності Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів продовжує розглядати справу відповідно до положень нової редакції Кодексу.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

Як свідчать матеріали справи, на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - орган ДВС) перебуває наказ господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12 про стягнення з КП «Харківські теплові мережі» (далі - боржник) на користь ДК «ОСОБА_1 України» НАК «Нафтогаз України» (далі - стягувач) 89436410,38 грн основного боргу, 940529,75 грн пені, 3896905,92 грн інфляційних втрат, 3808016,34 грн 3% річних та 64380,00 грн судового збору.

27.12.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №35848721).

Скаржник зазначає, що 20.11.2017 на адресу ДК «ОСОБА_1 України» НАК «Нафтогаз України» від органу ДВС надійшла постанова про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 ВП №35848721 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 №5023/3166/12. Скаржник вважає, що постанова про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 ВП №35848721 є такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства та порушує права стягувача.

Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 02.06.2016 №1402-VІІІ визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі з ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених законом випадках на приватних виконавців.

Засадами виконавчого провадження згідно зі ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» є: верховенство права, обов'язковість виконання рішень, законність, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців тощо.

Частиною 1 ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому пунктом 1 частини 2 ст.18 цього Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 №1730-VІІІ, яким внесені зміни до статей 27, 34, 35, 39, 59 Закону України «Про виконавче провадження». Внесені зміни передбачають умови щодо зупинення виконавчих дій та зняття арештів з майна та коштів боржників, що включені до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 16.06.2017 №152 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Пунктом 10 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання Реєстраційний номер виконавчого провадження: 37888628 та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», її дочірня компанія «ОСОБА_1 України», Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Згідно з частиною четвертою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Відповідно до частини шостої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дії до виключення боржника з реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії».

08.11.2017 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до пункту 10 частини 1 ст. 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 4 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої цієї статті, зупиняється у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду.

З рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2012 та наказу суду від 28.11.2012, виданого на примусове виконання рішення, убачається, що боржником є Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", яке включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, та заборгованість, яка була предметом розгляду у справі №5023/3166/12, виникла до 01.07.2016.

Відповідно до наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 №5023/3166/12 з боржника на користь ДК «ОСОБА_1 України» НАК «Нафтогаз України» стягнуто 89436410,38 грн основного боргу, 940529,75 грн пені, 3896905,92 грн інфляційних втрат, 3808016,34 грн 3% річних та 64380,00 грн судового збору.

Таким чином, заборгованість щодо суми основного боргу, пені, інфляційних та річних, що стягується на підставі наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12 є такою, що виникла до 01.07.2016, а, отже, підпадає під приписи частини 4 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, суб’єктний склад у виконавчому провадженні №35848721, а саме: стягувач – Дочірнє підприємство “ОСОБА_1 України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та боржник – КП “Харківські теплові мережі”, відповідає приписам пункту 10 частини 1 ст.34 Закону України “Про виконавче провадження”.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1 законно винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 ВП №35848721 у частині стягнення суми 89436410,38 грн основного боргу, 940529,75 грн пені, 3896905,92 грн інфляційних втрат, 3808016,34 грн 3% річних на підставі пункту 10 частини 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.

Водночас, як убачається з постанови від 08.11.2017 року ВП №33848721, державним виконавцем в цілому зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області №5023/3166/12 від 28.11.2012, за яким підлягає стягненню і сума судового збору у розмірі 64380,00 грн.

Однак частиною 4 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу зупиняється лише в частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ).

Тобто, цією статтею встановлено вичерпний перелік вимог, в якій саме частині має бути зупинено вчинення виконавчих дій, при цьому судовий збір не віднесено до вказаного переліку, а тому колегія суддів вважає, що доводи апелянта (скаржника) у цій частині є правомірними, а постанова про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 ВП №35848721 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12 у частині стягнення судового збору у розмірі 64380,00 грн, є недійсною.

Згідно з положеннями ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Отже, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, з чим погодився і Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2011 № 2-рп/2011.

Таким чином, у результаті зупинення вчинення виконавчих дій у частині стягнення суми судового збору у розмірі 64380,00 грн порушуються права стягувача на отримання належних йому за рішенням суду коштів (судовий збір).

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до статті 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Згідно зі статтею 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення скарги на дії органу державної виконавчої служби, визнання незаконними дій державного виконавця щодо винесення постанови ВП №35848721 про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2017 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 28.11.2012 у справі №5023/3166/12 у частині зупинення вчинення виконавчих дій щодо стягнення з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" судового збору у сумі 64380,00 грн. та визнання недійсною постанови ВП№35848721 у цій частині.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не порушено і норми процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, що у відповідності до вимог ст.277 Господарського процесуального кодексу України є обов’язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали господарського суду Харківської області від 14.12.2017 у справі №5023/3166/12 - без змін.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “ОСОБА_1 України “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 14.12.2017 у справі №5023/3166/12 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 25.01.2018.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя В.О.Фоміна

Суддя О.В.Шевель