Ухвала суду № 71798109, 22.01.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

22.01.2018 р. Справа № 914/694/14

За скаргою: Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», Львівська обл., м. Червоноградпро:визнання незаконними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській обл. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2017р. ВП №51746484, визнання недійсною постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2017р. ВП №51746484, зобов’язання винести постанову про відновлення виконавчого провадження та виконати вимоги закону в частині зупинення виконавчого провадженняу справі:№ 914/694/14за позовом:Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», м. Червонограддо відповідача:Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль про:стягнення 4588124,45 грн. Суддя – Крупник Р.В. Секретар – Палюх Г.І.Представники сторін:від скаржника:ОСОБА_1 – представник (довіреність №9 від 03.01.2018р.), ОСОБА_2 – директорвід ДВС:ОСОБА_3 – представник (довіреність №517 від 17.01.2018р.)від відповідача:не з’явився

Представникам сторін, які з’явилися в судове засідання роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

ВСТАНОВИВ:

10.01.2018р. на адресу господарського суду Львівської області від КП «Червоноградтеплокомуненерго» надійшла скарга на дії державного виконавця від 03.01.2018р. №10.

У зв’язку з перебуванням судді Запотічняк О.Д. (якою виносилося рішення у справі №914/694/14) у відпустці, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якої скаргу було передано на розгляд судді Крупника Р.В.

Ухвалою від 11.01.2018р. суд прийняв скаргу до розгляду, який призначив на 22.01.2018р.

Представники скаржника в судове засідання з’явилися, просили суд скаргу задоволити повністю. Подану скаргу обґрунтовують тим, що 16.06.2014р. господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення від 13.05.2016р. у справі №914/694/14. На підставі зазначеного виконавчого документу Відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51746484. Натомість, 03.01.2018р. на адресу скаржника надійшла постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до якої наказ господарського суду Львівської області від 16.06.2014р. було повернуто КП «Червоноградтеплокомуненерго» на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств». Однак, скаржник вважає, що зазначена постанова винесена державним виконавцем безпідставно, так як згідно положень Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» державний виконавець зобов’язаний був зупинити виконавче провадження, а не повертати виконавчий документ стягувачу.

Державний виконавець в судове засідання з’явився, просив суд у задоволенні скарги відмовити. На виконання вимог ухвали суду державним виконавцем були подані письмові заперечення на скаргу з долученими матеріалами виконавчого провадження. Заперечуючи проти скарги виконавець зазначає, що ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік підстав, за яких державний виконавець вправі зупиняти виконавче провадження, натомість у даному випадку такі були відсутні. Положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» передбачено, що до 01.01.2019р. підлягає зупинення заходів примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств. Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено заходи, які являються заходами примусового виконання рішень. Таким чином, Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» державному виконавцю заборонено до 01.01.2019р. вчиняти заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств. А тому в наявності є підстави для повернення виконавчого документа без виконання.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду. На виконання вимог ухвали суду подав письмові заперечення на скаргу з додатками, у яких ДП «Львіввугілля» просить суд у задоволенні скарги відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, державного виконавця, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.05.2014р. у справі №914/1694/14 за позовом КП «Червоноградтеплокомуненерго» до ДП «Львіввугілля» про стягнення 4588124,45 грн. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 4274894,08 грн. основного боргу, 177057,65 грн. 3% річних, 136172,71 грн. інфляційних втрат та 73080,00 грн. судового збору.

16.06.2014р. на примусове виконання вказаного рішення господарським судом видано відповідний наказ.

На підставі заяви КП «Червоноградтеплокомуненерго», старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області 25.07.2016р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51746484.

08.08.2017р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про об’єднання виконавчих проваджень ВП №54232646, згідно якої об’єднано виконавчі провадження №54232646, 54233187, 54233287, 54241729, 54327185, НОМЕР_1, 54404876, 54404908, 54404944, 54404992, 54413743, 54413775, 54413788, 54413831, 54413836, 54413840 у зведено виконавче провадження №54465700.

Згідно постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області про приєднання виконавчого провадження до зведеного провадження ВП №51746484 від 03.11.2017р., виконавче провадження ВП №51746484 було приєднане до зведеного виконавчого провадження №54464700.

22.12.2017р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №51746484, відповідно до якої наказ господарського суду Львівської області від 16.06.2014р. №914/694/14 повернуто стягувачу – КП «Червоноградтеплокомуненерго». Постанова обгрутована тим, що в силу положень ЗУ «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», п. 9 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», подальше виконання рішення органом ДВС є неможливе, оскільки наявна встановлена законом заборона звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Також, згідно п. 2 резолютивної частини оскаржуваної постанови зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред’явлений для виконання в строк до 22.12.2020р.

Вважаючи дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській обл. щодо винесення вказаної вище постанови незаконними, скаржник звернувся з даною скаргою до суду.

Встановивши наведені обставини справи, суд приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі – Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Так, п. «а» ч. 1 ст. 341 ГПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова направлена державним виконавцем стягувачу 28.12.2017р. та одержана останнім 30.12.2017р. Скарга направлена до суду 04.01.2018р., тобто протягом десяти днів з дня, коли скаржнику стало відомо про її винесення.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону в редакції, яка діяла на момент звернення скаржника до органу ДВС).

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі заяви стягувача, старшим державним виконавцем 25.07.2016р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51746484. В подальшому, державним виконавцем в порядку ст. 30 ГПК України винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження ВП №51746484.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як встановлено судом, 13.04.2017р. прийнято Закон України №2021-VIII «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» (закон набрав чинності – 24.05.2017р.), згідно ч. 1 ст. 1 котрого, тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 2 статті 2 ЗУ «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» зобов’язано Кабінет Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Разом з тим, як встановлено судом, станом на момент розгляду справи, положення ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема, його статті 34, якою передбачено підстави зупинення виконавчих дій не було приведено у відповідність із положеннями ЗУ «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств».

Заперечуючи проти скарги, державний виконавець зазначає, що положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» до 01.01.2019р. зупинено заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств. Відтак, невжиття передбачених Законом заходів примусового виконання унеможливлює виконання рішення суду. А тому в наявності є підстави для повернення виконавчого документа у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону, яка передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Разом з тим, суд не погоджується з такими доводами виконавця, з огляду на наступне.

Як вже зазначено, за змістом ст.1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 2 Закону виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням таких засад як верховенство права, обов'язковість виконання рішень, а також справедливість, неупередженість та об'єктивність.

Слід зазначити, що невід’ємною, органічною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, котрий означає, зокрема, вимогу чіткості підстав, цілей та змісту нормативних приписів, особливо тих із них, які адресовані безпосередньо громадянам. Вони повинні мати можливість упевнено передбачати правові наслідки своєї поведінки. Крім цього, цей принцип гарантує остаточність рішень, тобто рішення, яке набрало законної сили є обов’язковим до виконання сторонами.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Крім цього, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на викладене суд зазначає, що прийнятим ЗУ «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» чітко визначено, що виконавчі провадження щодо державних вугледобувних підприємств підлягають зупиненню до 1 січня 2019 року. Враховуючи наявність вказаного положення, а також положення п.5 ст.35 Закону, що після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову, у скаржника була легітимна впевненість в тому, що з 02.01.2019р. продовжуватиметься виконання рішення суду щодо стягнення коштів на його користь без будь-яких додаткових дій з його сторони.

Разом з тим, прийнявши оскаржувану постанову, державний виконавець вказаний принцип правової визначеності порушив, оскільки за змістом ст.ст. 26, 37 Закону повернення виконавчого документа має наслідком те, що для подальшого виконання рішення суду скаржнику необхідно повторно пред’явити виконавчий документ до виконання, сплативши при цьому, авансовий внесок в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, оскільки відсутні законодавчо встановлені підстави для звільнення скаржника від сплати такого внеску. В цей же час, у відповідності до ч.4 ст.4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

В даній справі вказаний факт має надзвичайно важливе значення, оскільки, як зазначив скаржник у нього відсутні кошти в розмірі 37230,00 грн. (10 мінімальних зарплат) для повторного пред’явлення до виконання рішення суду. Як зазначив директор скаржника, станом на момент розгляду справи заборгованість скаржника перед працівниками, державою та різними юридичними особами становить близько 100 мільйонів гривень. Державний виконавець в судовому засіданні також визнав той факт, що лише у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з скаржника понад 50 мільйонів гривень.

Відтак, враховуючи викладене, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №51746484 від 22.12.2017р. винесено головним державним виконавцем із порушенням ст.ст. 2, 18 Закону. Відтак вказана постанова підлягає визнанню недійсною.

З приводу вимоги про визнання незаконними дій Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області, то така вимога не підлягає до задоволення, оскільки за змістом ч. 1 ст. 74 Закону незаконними можуть бути визнані дії виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, а не дії самих органів державної виконавчої служби.

Що стосується вимоги про зобов’язання державного виконавця винести постанову про відновлення виконавчого провадження та виконати вимоги ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», то суд вважає вказані вимоги передчасними, а тому відмовляє в їх задоволенні.

Так, приписами ст. 41 Закону передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов’язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред’явити його до виконання.

Крім того, ст. 18 Закону покладає на державного виконавця обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відтак, в судовому порядку можна зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, лише у випадку, якщо він безпідставно від них ухиляється. В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що державний виконавець безпідставно ухиляється від вчинення виконавчих дій.

Керуючись ст. ст. 234, 340, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу КП «Червоноградтеплокомуенерго» задоволити частково.

2. Визнати недійсною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2017р. ВП №51746484, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській обл.

3. У задоволенні решти вимог скарги – відмовити.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.01.2018р.

Суддя Крупник Р.В.