Рішення № 71792761, 24.01.2018, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/773/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 рокум. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

секретар - Гічиновська Я.В.

з участю

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ГУНП в Хмельницькій області Берладін Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, ст. інспектора ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Будусь Сергія Степановича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі

встановив:

в Острозький районний суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, ст. інспектора ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Будусь Сергія Степановича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі звернувся ОСОБА_1

В обґрунтування позову зазначив, що постановою по справі про адміністративне правопорушення БР №824703 від 06.07.2017 року, винесеною ст. інспектором ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області капітаном поліції Будусь С.С. його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень. Зазначив, що дана постанова у справі про адміністративне правопорушення мотивована тим, що 06.07.2017 року о 11 год. 25 хв. на автодорозі Р-05 в м.Нетішин, він керуючи автомобілем НОМЕР_1, здійснив обгін транспортного засобу на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю, чим порушив вимоги п.14.6г Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП.

Дії посадової особи по складанню постанови БР № 824703 від 06.07.2017 року вважає незаконними, а постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв'язку з відсутністю достатніх доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, та порушенням інспектором норм матеріального права при складанні постанови.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному об'ємі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Пояснив, що постановою БР № 824703 від 06.07.2017 року ст. інспектором ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області Будусь С.С. його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 425 грн. Вказує, що в постанові у справі про адміністративне правопорушення зазначено, що 06.07.2017 року о 11 год. 25 хв. на автодорозі Р-05 в м.Нетішин, він керуючи автомобілем НОМЕР_1, здійснив обгін транспортного засобу на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю, в зв'язку з чим на нього постановою ст. інспектора ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області Будусь С.С. було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 425 грн. Дії посадової особи по складанню постанови вважає незаконними, а постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він правил дорожнього руху не порушував та вважає, що інспектором не було дотримано вимог закону при вирішенні питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Пояснив, що дійсно 06.07.2017р. о 11:25 год. він, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухався з м.Нетішин в напрямку м.Острог. Рухаючись по автодорозі Р-05 в м.Нетішин Хмельницької області ОСОБА_1 здійснив об'їзд транспортного засобу марки ГАЗ, який з порушенням ПДР України виїхав з другорядної дороги на смугу руху, по якій рухався він та став рухатись в попутному з ним напрямку руху зі швидкістю менше ніж 30 км./год. на ділянці дороги не з обмеженою оглядовістю. Зазначив, що здійснив об'їзд вказаного транспортного засобу із виїздом на зустрічну смугу руху, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки. При цьому зазначив, що на даній ділянці дороги були відсутні будь-які дорожні знаки чи перешкоди, які б обмежували оглядовість. В подальшому, був зупинений працівником поліції, який вказав йому на порушення вимог ПДР та виніс постанову про накладення на нього адміністративнго стягнення у виді штрафу в сумі 425 грн.

Позивач зазначив, що заперечив вчинення ним адміністративного правопорушення, однак працівник поліції не взяв його заперечення до уваги та не запропонував надати будь-які пояснення щодо обставин вчинення ним правопорушення.

Окрім того, зазначає, що до постанови не додано будь-ких доказів вчинення ним вказаного правопорушення, зокрема відеоматеріалів правопорушення, рапорту працівника поліції, тощо. Окрім того інспектором дорожнього руху не було складено протокол про адміністративне правопорушення по даному факту, що свідчить про відсутність достатніх доказів вчинення ним правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

Враховуючи наведені обставини, вказуючи на відсутність достатніх доказів вчинення ним правопорушення, позивач просить скасувати постанову БР №824703 від 06.07.2017 року про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

15.12.2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким КАС України викладено в новій редакції.

Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 27.12.2017 року продовжено судовий розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду від 27.12.2017р. представником відповідача ГУНП в Хмельницькій області подано на адресу суду відзив на позов, в якому відповідач позов не визнав.

В судовому засіданні представник відповідача ГУНП в Хмельницькій області поданий відзив підтримала, позов не визнала. Зазначила, що ГУНП в Хмельницькій області вважає, що постанова БР №824703 від 06.07.2017р. винесена ст. інспектором ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області капітаном поліції Будусь С.С. щодо ОСОБА_1 з дотриманням вимог КУпАП та Закону України "Про національну поліцію".

Відповідач ст. інспектор ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області капітаном поліції Будусь С.С. в суд не з'явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, клопотань про відкладення розгляду справи не подав. Відзиву на позов не подав.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача ГУНП в Хмельницькій області, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 06 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 було складено постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП відповідно до якої зазначено, що 06.07.2017 року о 11 год. 25 хв. на автодорозі Р-05 в м.Нетішин Хмельницької області, ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, здійснив обгін транспортного засобу на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю, чим порушив вимоги п.14.6 г Правил дорожнього руху, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122 ч. 2 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 425 грн.

Частиною 2 ст. 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач ст. інспектор ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області капітаном поліції Будусь С.С. в суд не з'явився і правомірність свого рішення не довів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність у виді штрафу в розмірі двадцяти п"яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів настає за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до п. 14.6 Правил дорожнього руху обгін заборонено: а) на перехресті; б) на залізничних переїздах і ближче ніж за 100 м перед ними; в) ближче ніж за 50 м. перед пішохідним переходом у населеному пункті і 100 м. - поза населеним пунктом; г) у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості; ґ) транспортного засобу, який здійснює обгін або об'їзд; д) у тунелях; е) на дорогах, що мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку; є) колони транспортних засобів, позаду якої рухається транспортний засіб з увімкненим проблисковим маячком (крім оранжевого).

Згідно п.1.10 Правил дорожнього руху визначено, що обмежена оглядовість - це видимість дороги в напрямку руху, яка обмежена геометричними параметрами дороги, придорожніми інженерними спорудами, насадженнями та іншими об'єктами, а також транспортними засобами.

В судовому засіданні відповідачами не надано доказів того, що на ділянці дороги, де ОСОБА_1 здійснив обгін наявні чинники, наведені в п.14.6 "г" Правил дорожнього руху, а з наданих позивачем світлин вбачається, що на зазначеній ділянці дороги відсутні будь-які дорожні знаки, які вказують на обмежену оглядовість чи заборону обгону, а також відсутні придорожні інженерні споруди, насадження, інші об'єкти та транспортні засоби, які б обмежували оглядовість. Зазначене підтверджує складена відносно позивача постанова, яка не містить жодної інформації про те, яким чином була обмежена оглядовість для ОСОБА_1 в місці обгону.

Правилами дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінет Міністрів України від 10 жовтня 2001р. №1306, визначено обгін як випередження одного або кількох транспортних засобів, пов'язане з виїздом на смугу зустрічного руху.

В пункті 14.6 ПДР передбачені місця та обставини, при яких обгін заборонено. Так, пунктом "г" заборонено здійснення обгону у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості.

В той же час, ПДР містять виключення, при якому допускається здійснення обгону за відсутності обставин, коли такий здійснювати заборонено, зокрема як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати лінію 1.1 (вузька суцільна лінія) для об'їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об'їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поодиноких транспортних засобів, що рухаються із швидкістю менше 30 км/год.

При вирішенні позову суд бере до уваги пояснення позивача про те, що він здійснював обгін поодинокого транспортного засобу - автомобіля ГАЗ, який рухався зі швидкістю менше 30 км/год. та забезпечив при цьому безпеку дорожнього руху, оскільки зазначені пояснення жодним чином не спростовані відповідачами. При цьому, суд виходить і з того, що відповідно ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до Дорожньої розмітки Правил дорожнього руху України, розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі ділянок проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць для стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїздної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей (лінію перетинати забороняється. Якщо цією лінією позначено місце стоянки або край проїзної частини, суміжний з узбіччям, то лінію перетинати дозволяється. Як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати дану лінію для об'їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об'їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поодиноких транспортних засобів, що рухаються із швидкістю менше 30 км/год.); лінія 1.6 (лінія наближення - переривчаста лінія, в якій довжина штрихів утричі перевищує проміжки між ними) попереджає про наближення до розмітки 1.1 або 1.11, яка поділяє транспортні потоки протилежних або попутних напрямків (лінію перетинати дозволяється з будь-якого боку); розмітка 1.7 (переривчаста лінія з короткими штрихами і рівними їм проміжками) позначає смуги руху в межах перехрестя (лінію перетинати дозволяється з будь-якого боку).

З наданих позивачем світлин вбачається, що лінія розмітки в місці, де було здійснено обгін не дозволяє однозначно ідентифікувати до якого виду розміток вона відноситься, але в будь-якому разі не є суцільною, що дозволяло позивачу здійснити обгін попутного транспортного засобу.

За таких обставин, суд приймає до уваги доводи позивача про те, що він 06.07.2017р., керуючи автомобілем здійснив обгін транспортного засобу, який рухався перед ним в попутньому напрямку, перетнувши переривчасту лінію розмітки і закінчив маневр до закінчення переривчастої лінії після чого був зупинений працівниками поліції на ділянці дороги з суцільною розміткою, в зв'язку з чим він не порушував вимоги п.14.6 (г) Правил дорожнього руху України.

Як вбачається із оскаржуваної постанови інспектором патрульної поліції, при винесенні постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та не зазначено мотивів відхилення доводів позивача, на які він посилається як на підставу того, що він не порушував правил дорожнього руху, які стосуються обгону.

Крім того, відповідачами не було надано суду жодних матеріалів фото- чи відео зйомки вчиненого правопорушення або інших доказів, якими суб'єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає висновки інспектора про порушення позивачем Правил дорожнього руху припущеннями та такими, що не підтверджені фактичними даними для доказування вини особи, оскільки обставини з якими закон пов'язує настання даних подій відповідачем не доведені.

Згідно п.п.1-3 ч.1 ст.18 Закону України "Про національну поліцію", поліцейський зобовязаний, крім іншого, неухильно дотримуватись положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, професійно виконувати свої службові обов"язки відповідно до вимог нормативно-правоих актів, посадових (функціональних) обов"язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

При накладенні стягнення за скоєне адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі (ч.2 ст.33 КУпАП).

Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.

Згідно з ч.1, 2 ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Положеннями ч.2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч.4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Разом з цим, згідно ч.5 ст.258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Неприпустимим є спрощений підхід до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

З пояснень позивача встановлено, що ОСОБА_1 при складанні постанови заперечував факт вчинення правопорушення, однак в порушення вимог ч.5 ст.258 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення працівником поліції складено не було.

Оскільки позивач не погоджувався з доводами відповідача щодо скоєння ним правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП та зважаючи на те, що відповідач ст.інспектор ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області Будусь С.С. не з"явився в судове засідання та правомірність свого рішення не довів, а тому, суд приходить до висновку, що жодним доказом наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП в діях позивача встановлена не була, оскільки інших доказів щодо вчинення позивачем вказаного правопорушення не надано.

Отже, ст. інспектором ВЗБДР УПД ГУНП в Хмельницькій області Будусь С.С. при виявлені правопорушення, фіксації правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не було дотримано вимог ст.258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

За змістом ч.5 ст.258 КУпАП інспектор патрульної поліції не був зобов'язаний складати протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, разом з тим, він мав право це зробити з урахуванням того, що особа заперечувала факт вчинення правопорушення та для збереження доказу правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом його вчинення. Також, такими доказами могли бути фотофіксація місця події, пояснення свідків, рапорти працівників поліції, однак такі докази не були зібрані.

Відповідно ч.3 ст. 77 КАС України, докази суду надають учасники справи. При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно ч.1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Обов'язок доказування вини водія у вчиненні правопорушення у сфері дорожнього руху покладено на посадову особу, яка винесла постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).

Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов'язковою і має передувати такому розгляду справи.

Крім того, суд вказує, що словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення "за місцем його вчинення", яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин суд вважає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, відповідачем не доведений, оскільки будь-яких матеріалів справи та доказів відповідачами не зібрано, а тому постанова підлягає скасуванню.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Згідно зі ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст.252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В судовому засіданні встановлено, що позиція позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП нічим не спростовується, відповідачем при винесенні рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача не були дотримані положення КУпАП щодо необхідності з'ясування всіх обставин справи, а тому суд вважає, що постанова про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу є протиправною та підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачами не доведено суду правомірності прийнятого рішення, а тому позов підлягає до задоволення.

На підставі ст.ст. 222, 258, 265-2, 283, 287, 293 КУпАП, керуючись ст.ст. 6, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, ст.383, 384 КУпАП, суд

вирішив:

позов задоволити.

Постанову БР №824703 від 06.07.2017 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Апеляційна скарга може бути подана до Житомирського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Острозький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 25 січня 2018 року.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.