Ухвала суду № 71792610, 17.01.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/452/16-ц Номер провадження 22-ц/786/202/18Головуючий у 1-й інстанції Гвоздик А. Є. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого : Обідіної О.І.

Суддів : Панченка О.О., Прядкіної О.В.

За участю секретаря : Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2016 року уточнені позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в загальній сумі 75000 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 1908000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір в сумі 6890 грн.

Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні заявлених вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що остання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно розписки від 31.10.2014 року написаної власноручно відповідачем ОСОБА_2, остання в присутності свідків взяла в борг разом з ОСОБА_4 у ОСОБА_3 для бізнесу 75000 дол. США, які зобов'язалась віддати до 01.01.2016 року.

В зв'язку з тим, що вказані кошти не було повернуті у визначений в розписці строк, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про стягнення боргу в сумі 1911000 грн.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд встановив факт отримання коштів по розписці, невиконання відповідачем умов договору позики, що виразилося в неповерненні в обумовлений строк взятої суми та на підставі норм цивільного права, що регулюють спірні відносини, стягнув суму позики в гривневому еквіваленті в сумі 1908000 грн.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розписка є письмовим документом на підтвердження укладення договору позики та його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору, підтверджуючи як укладення договору, так і його умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Розписка, яка мається в матеріалах справи, складена та підписана особисто ОСОБА_2 в присутності свідків, що згідно до положень ч.2 ст. 1047 ЦК України свідчить про укладання між сторонами договору позики, предметом якого є надані позивачем та отримані відповідачем кошти в розмірі 75000 дол. США.

Після сплину дати повернення коштів - 01.01.2016 року та в зв'язку з їх неповерненням, представником позивача було направлено боржнику лист-пропозицію від 15.01.2016 року про повернення позики, який залишився без реагування.

Оскільки згідно тексту розписки позика надавалась в іноземній валюті - доларах США, суд першої інстанції, виходячи зі змісту позовних вимог та з урахуванням ч. 2 ст. 533 ЦК України, обґрунтовано стягнув розмір грошового боргу в еквіваленті за курсом Національного Банку України.

При цьому, звертає на себе увагу те, що ОСОБА_2 в передбаченому законом порядку вказану розписку за безгрошовістю не оспорювала, позаяк з відповідним позовом щодо оспорювання договору позики до суду не зверталась.

Між тим, відповідно до ст. 1051 ЦКУ позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Заперечуючи підстави позову, відповідач зазначала, що вказані кошти отримувала не вона, а її знайомий ОСОБА_4 для розвитку свого бізнесу, а потім повертав позичені кошти з достатньо великими процентами, що слугувало додатковим джерелом доходу.

За змістом ст.179 ЦПК України, в редакції на час ухвалення рішення, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В даному випадку відповідачем не було спростовано обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги.

Зокрема, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо отримання спірної грошової позики іншою особою, а не ОСОБА_2 Так, допитані в апеляційній інстанції за ініціативою відповідача свідки пояснювали, що дійсно ОСОБА_4 не раз отримував як від них, так і від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 гроші під певний процент, а потім їх не повертав.

Разом з цим, самі по собі такі пояснення в розумінні ст. 1051 ЦК України не є тими беззаперечними доказами, які б доводили факт безгрошовості розписки та свідчили про отримання позики іншою особою, а не ОСОБА_2

Таким чином, вірно встановивши обставини по справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Так, твердження апелянта про те, що боржником по розписці є також і ОСОБА_4 якому ОСОБА_3 передавала кошти для бізнесу, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки розписка складена та підписана лише ОСОБА_2, тоді як підпис ОСОБА_4 в ній відсутній.

Разом з цим, посилання на те, що спірні кошти були віддані ОСОБА_4 свідчить про існування певних грошових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, при цьому не виключає боргові відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, наявність яких доводить вказана розписка.

Також, не спростовують висновки місцевого суду про наявність у відповідача боргових зобов'язань перед позивачем і приєднані апелянтом матеріали кримінального провадження щодо підозрюваного в скоєнні кримінального правопорушення за ч.ч.2,3,4 ст. 190 КК України ОСОБА_4

Згідно даних матеріалів, вказана особа підозрюється в скоєнні корисливих злочинів, вчинених шляхом обману та зловживання довірою відомих йому осіб, в яких під приводом взяття грошових коштів в борг для розвитку своєї комерційної діяльності, заволодівав чужим майном.

В рамках вказаного кримінального провадження відповідач ОСОБА_2 визнана потерпілою, оскільки передавала ОСОБА_4 грошові кошти, які він в подальшому присвоїв.

Разом з цим, позивач ОСОБА_3 не є потерпілою по справі, оскільки з відповідною заявою до слідчих органів не зверталась.

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки ухвалою судді -доповідача під час відкриття апеляційного провадження було задоволено клопотання ОСОБА_2 про відстрочку сплати судового збору до ухвалення судового рішення, судовий збір в сумі 7579 грн. підлягає стягненню з апелянта.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 7579 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Судді: (підписи)

З оригіналом згідно.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Обідіна О.І.