Постанова № 71789241, 24.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Одарюк М.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 р. Справа № 623/2858/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізюмського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07.12.2017р., м.Ізюм Харківської області, повний текст складено 07.12.2017 року, по справі № 623/2858/17 за позовом ОСОБА_2 до Ізюмського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про оскарження дій (бездіяльності) та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернулась до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з адміністративним позовом до Ізюмського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області ( надалі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною дії (бездіяльність) Ізюмського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії з жовтня 2017 року;

- зобов’язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 негайно після проголошення судового рішення;

- стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір (а.с.3-7).

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07.12.2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково (а.с.30-32).

Визнано протиправними дії (бездіяльність) Ізюмського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у припиненні та невиплаті, починаючи з жовтня 2017 року, пенсії ОСОБА_2

Зобов’язано Ізюмське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 жовтня 2017 року.

На підставі ст. 256 КАСУ допущено негайне виконання постанови суду про нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 у межах стягнення за один місяць.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Ізюмського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі(а.с.37-38).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги не надання позивачем до УПФ довідки управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи або відмови у видачі такої довідки згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 « Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Враховуючи неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а особиста участь сторін в судовому засіданні не визнана обов’язковою, суд на підставі положень ч.4 ст.229 та п.2 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач з 1998 року отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № 166111 від 09.04.1998 року ( а.с.8), мешкала за адресою: АДРЕСА_1, перебувала на обліку в УПФУ м. Донецька.

За нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу квартири від 22.05.2013 року квартира 107, яка розташована будинку № 33 по вул. М.Островського в м. Донецьку, була продана позивачем, що підтверджується копією договору (а.с.16-17). 26 квітня 2013 року ОСОБА_2 знята з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, що підтверджується копією паспорта ( а.с. 9-11).

Згідно з договором купівлі – продажу житлового будинку від 01 вересня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованим в реєстрі за № 1364, позивачу, ОСОБА_2, належить житловий будинок за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Ентузіастів,70 ( а.с.12). З 10 грудня 2014 року місце проживання позивача зареєстровано за вказаною вище адресою, що підтверджується копією паспорту ( а.с.9-11).

З 01.09.2014 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в Ізюмському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області і до 01.10.2017 року отримувала пенсію, що підтверджується листом відповідача від 01.12.2017 року № 16026/14-ов (а.с.28).

У жовтні 2017 року відповідач припинив виплату пенсії, з посиланням на відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Виплату пенсії відповідачем не відновлено.

За результатами розгляду заяви позивача, Ізюмське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 03.10.2017р. № 182/К-14 повідомило ОСОБА_2 про необхідність надати до управління довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмову в видачі довідки управлінням праці та соціального захисту населенні Ізюмської міської ради Харківської області згідно постанови КМУ Порядку № 509 від 01.10.2014 року, у зв’язку з відсутністю в управлінні паперової пенсійної справи позивача ( а.с.22).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, припиняючи 01 жовтня 2017 року виплату позивачу її пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки припинення виплати пенсії особі у зв'язку відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмову в видачі довідки управлінням праці та соціального захисту населенні Ізюмської міської ради Харківської області згідно постанови КМУ Порядку № 509 від 01.10.2014 року не відноситься до законодавчо визначених підстав припинення виплати пенсії та суперечить приписам Конституції України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", “в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками ”.

В той же час, згідно із ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Колегія суддів звертає увагу, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Судом встановлено, що виплата пенсії позивача зупинена у зв’язку з ненаданням до управління довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмови в видачі довідки управлінням праці та соціального захисту населенні Ізюмської міської ради Харківської області, з посиланням на норми Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 « Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Преамбулою Закону України від 20.10.2014 р. №1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (в редакції на час призупинення пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 змінила місце реєстрації та проживання в зв’язку з продажем квартири в м. Донецьку та придбанням житлового будинку в м. Ізюм Харківської області, в якому з 10.12.2014 року по теперішній час і зареєстровано її місце проживання, та за яким упродовж грудня 2014 року – вересня 2017 року вона отримувала пенсійні виплати без надання жодних довідок.

За таких умов позивач не може вважатись внутрішньо переміщеною особою в розумінні визначення, наданого частиною 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», отже дії відповідача по припиненню виплати пенсії ОСОБА_2 та вимоги Ізюмського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо необхідності надання позивачем до УПФУ довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмови в видачі довідки управлінням праці та соціального захисту населенні Ізюмської міської ради Харківської області для вирішення питання поновлення пенсійних виплат є протиправними.

Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для їх врегулювання підлягають застосуванню норми чинного законодавства про пенсійне забезпечення.

Зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, тощо унормовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-ІV(надалі – Закон №1058-ІV) .

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій).

Як передбачено частиною 1 статі 47 Закону № 1058-ІV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено підстави припинення та поновлення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", абзацом 4 пункту 1.5 якого встановлено, що заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (п.2.9).

Відповідно до пункту 2.22 вказаного Порядку 2.22., за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

При переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації) ( п.4.12.).

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання пенсії.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про відсутність жодних законних підстав для припинення Ізюмським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області виплати пенсії ОСОБА_2

Як передбачено пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13.06.2007 року, відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 5 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом.

Суд першої інстанції правильно застосував під час розгляду справи рішення принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини по справі “Пічкур проти України” , пунктом 54 якого зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я” (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення Європейського суду з прав людини: “Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією”.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року “Про незалежність судової влади” встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ізюмського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07.12.2017р. по справі № 623/2858/17 – залишити без задоволення.

Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07.12.2017р. по справі № 623/2858/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач (підпис)ОСОБА_1 Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5