Постанова № 71789149, 15.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Мельников Р.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

15 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3594/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Донець Л.О.

суддів: Бенедик А.П. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Господарського суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017, суддя Мельников Р.В., повний текст складено 13.11.17 по справі № 820/3594/17

за позовом ОСОБА_2

до Господарського суду Харківської області , Державної судової адміністрації України

про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21.08.2017 року, ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Господарського суду Харківської області (далі – відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі – відповідач-2), в якому просить зобов’язати відповідачів з 01.01.2017 року по 27.07.2017 року перерахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Господарський суд Харківської області за період з 01.01.2017 року по 27.07.2017 року перерахувати позивачу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач-1, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, та прийняти нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, доводи суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Указом Президента України "Про призначення суддів" № 802/2003 від 04 серпня 2003 року позивача обрано суддею Господарського суду Харківської області, та Наказом голови суду № 167-к від 29.08.2003 року зарахована до штату господарського суду Харківської області на посаду судді з 29.08.2003 року.

Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 887-VІ від 15.01.2009 року позивача обрано на посаду судді безстроково.

За результатами кваліфікаційного оцінювання, рішенням ОСОБА_3 кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №274/вс-17 позивачку визнано такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.

ОСОБА_3 кваліфікаційної комісії суддів України від 09.08.2017 року №36-4341/17 на заяву позивачки від 31.07.2017 року повідомлено, що суддя господарського суду Харківської області Калініченко Н.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила відповідність займаній посаді.

Позивач 15.08.2017 року звернулась до відповідача-1 щодо перерахування та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 3200,00 грн., з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років, за період з 01 січня 2017 року по липень 2017 року.

В листі № 11-48/022829 від 18 серпня 2017 року відповідач-1 повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн., посилаючись на штатний розпис, яким визначено посадовий оклад у розмірі 16000 грн. і який затверджено ТУ ДСА Харківської області, та на лист Мінсоцполітики України від 05 травня 2017 р.

Суд першої інстанції під час задоволення частини позовних вимог, зробив висновок про те, відповідачем в порушення вимог Законів України “Про судоустрій і статус суддів” не здійснювалось нарахування суддівської винагороди позивачу в період з 01.01.2017 по 27.07.2017 року, виходячи із розрахункової величини мінімальної заробітної плати – 3200 грн, як це встановлено ст. 8 Закону України “Про Державний бюджет на 2017 рік”.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Законом України від 02.06.16р. № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” визначено організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

У відповідності до п. 22 Розділ XII “Прикінцеві та перехідні положення” вказаного Закону, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Матеріали справи свідчать, що позивач з 4 серпня 2003 року є суддею Господарського суду Харківської області.

У відповідності до наданих до справи розрахункових листів за січень – липень 2017 року, позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі за січень 2017 р. – 25 760 грн, із них оклад – 4 800 грн; вислуга років – 1 920 грн., відпустка судді – 15 680 грн., відпустка судді – 3 360 грн.; за лютий 2017 року 19 040 грн., з них оклад – 4 800 грн., вислуга років – 1 920 грн., додаткова відпустка – 12 320 грн.; за березень 2017 року 22 501, 81 грн, з них оклад – 14 545, 45 грн., вислуга років – 5 818,18 грн., відпустка – 1 018,18 грн, відрядження – 1 120 грн; за квітень 2017 року 22 400 грн., з них оклад – 14 3015, 79 грн., вислуга років – 5 726, 32 грн., відпустка – 2 357, 89 грн.; за травень 2017 року 29 182,40 грн., з них оклад – 15 200 грн., вислуга років – 6 080 грн., відпустка – 1 120 грн., індексація – 62, 40 грн, відпустка – 6 720 грн.; за червень 2017 року 15 725, 98 грн., з них оклад – 11 200 грн., вислуга років – 4 480 грн., індексація – 45, 98 грн.; за липень 2017 року 22 456, 30 грн., з них оклад – 13 714,29 грн., вислуга років – 5 485, 71 грн., відпустка – 3 200 грн., індексація – 56, 30 грн.

Позивач на посаду була призначена до набрання чинності Законом України № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”.

Пунктом 23 Розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України від 07.07.10р. № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 01.01.17р. набрав чинності Закон України від 06.12.16р. № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, пунктом 3 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Частиною 3 ст. 133 Закону №2453-VI вказана норма містить сталу складову: “10” та динамічну: “мінімальних заробітних плат”.

Конституційний Суд України в рішенні від 19.04.2000 р. № 6-рп/2000 охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає у тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, положення Закону № 1774 не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011), передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.

У відповідності до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України визначено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Законом України “Про державний бюджет України на 2017 рік” від 21.12.16р. №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 3 200 грн. не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналізуючи наведені вище приписи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції було неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 51, 119 БК України, п.3 Розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України від 06.12.2016 року №1774 –VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ст. 133 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 07.07.2006 року; п.22 Розділу ХП Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року, тому судове рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

В силу приписів ч.4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – задоволенню.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Господарського суду Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 по справі № 820/3594/17 скасувати в частині зобов'язання Господарського суду Харківської області за період з 01.01.2017 року по 27.07.2017 року перерахувати судді Господарського суду Харківської області Калініченко Наталії Вадимівні суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

В цій частині прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 року по справі № 820/3594/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_1Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5

Повний текст постанови складено 25.01.2018.