Постанова № 71789010, 24.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/11127/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Костіва М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від відповідача - ОСОБА_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, діючого за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1, на постанову Сихівського районного суду м.Львова від 10.10.2017р. в адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_2, діючого за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1, до ОСОБА_4 районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Львівська міська рада, Львівське комунальне підприємство «Дністер», про визнання протиправним та скасування розпорядження про демонтаж самочинно здійсненої прибудови до квартири (суддя суду І інстанції: ОСОБА_5, час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: м.Львів, 15 год. 56 хв. 10.10.2017р.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначено),-

В С Т А Н О В И В:

17.07.2017р. представник ОСОБА_2, діючий за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача ОСОБА_4 районної адміністрації Львівської міської ради № 110 від 27.02.2017р. «Про демонтаж самочинно здійсненої прибудови до квартири № 8 на вул.Орлиній, 8а»; понесені судові витрати покласти на відповідача (а.с.1-10).

Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 10.10.2017р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.63-65).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив представник ОСОБА_2, діючий за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задоволити (а.с.71-82).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що переконання суду про відсутність прямого зв’язку між спірним розпорядженням та порушенням прав позивача щодо узаконення самочинного будівництва не ґрунтується на вимогах чинного законодавства; спірне розпорядження прийнято районною адміністрацією поза встановленим законом процесуальним порядком. Також оцінка суду факту неоскарження апелянтом постанови державно-архітектурної інспекції про самочинне будівництво як однієї з умов законності спірного розпорядження є невірною та незаконною; доводи суду про відсутність будь-яких правових наслідків спірного розпорядження, окрім фіксації факту вчинення самочинного будівництва, не відповідають дійсності.

Водночас, судом не враховано, що прибудова до квартири АДРЕСА_1 виконана у відповідності до вимог державних будівельних, екологічних норм і стандартів, не порушує законних прав та інтересів осіб, які проживають у вказаному будинку.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та її представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 разом із членами своєї сім’ї є співвласником квартири АДРЕСА_2 (а.с.29).

Водночас, позивачем здійснено самочинну реконструкцію вказаної квартири за рахунок самочинної добудови до неї.

Наведене самочинне будівництво виявлено Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській обл. 29.08.2011р.; вказаним органом було складено протокол № 16-С про порушення ОСОБА_1 вимог ч.3 ст.96 КУпАП, а саме здійснення реконструкції квартири за рахунок добудови за адресою: АДРЕСА_3, без затвердженої проектної документації та права на виконання будівельних робіт.

На підставі вказаного протоколу 02.09.2011р. цим же органом винесено постанову № 1с/180-ф про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 170 грн.; останній сплачений у добровільному порядку позивачем (а.с.38).

10.02.2017р. комісією в складі головного інженера ЛКП «Дністер» ОСОБА_6, майстрів ЛКП ОСОБА_7, ОСОБА_8 з виходом на місце за адресою: АДРЕСА_4, було складено ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1, самовільно, без дозволу органу місцевого самоврядування влаштувала прибудову до будинку № 8а на вул.Орлиній у м.Львові, яка розташована на першому поверсі розміром 15,01 х 2,95 (а.с.34).

21.02.2017р. відбулося засідання міжвідомчої комісії при ОСОБА_4 районній адміністрації, на якому було вирішено демонтувати прибудову до квартири АДРЕСА_5 (а.с.36).

27.02.2017р. головою ОСОБА_4 районної адміністрації Львівської міської ради прийнято розпорядження № 110 «Про демонтаж самочинно здійсненої прибудови до квартири № 8 на вул.Орлиній, 8а», яким зобов’язано співвласників квартири № 8 на вул. Орлиній, 8а, демонтувати самочинно збудовану прибудову розміром 15,01х2,95 м, будівництво якої виконано без затвердження проектної документації та права на виконання будівельних робіт, до 22.03.2017р. (а.с.33).

02.03.2017р. ЛКП «Дністер» винесено попередження, яким повідомлено позивача про те, що згідно з розпорядження № 110 від 27.02.2017р. співвласники квартири № 8 на вул.Орлиній, 8а у м.Львові зобов’язані демонтувати самочинно здійснену прибудову розміром 15,01 x 2,95м, будівництво якої виконано без затвердженої документації та права на виконання будівельних робіт (а.с.37).

10.04.2017р. комісією в складі головного інженера ЛКП «Дністер» ОСОБА_6, майстра по експлуатації житлового фонду ОСОБА_7, з виходом на місце складено акт про те, що ОСОБА_9, яка мешкає в квартирі № 8 на вул. Орлиній, 8а у м.Львові, не виконала розпорядження ОСОБА_4 районної адміністрації № 110 від 27.02.2017р. «Про демонтаж самочинно здійсненої прибудови до квартири № 8 на вул.Орлиній 8а», а саме терміном до 22.03.2017р. не було демонтовано самочинно здійсненої прибудови розміром 15,01 х 2,95 м (а.с.35).

Водночас, позивачем було затверджено у встановленому законом порядку ескізний проект «Реконструкція квартири № 8 житлового будинку № 8а по вул.Орлиній, 8а у м.Львові з прибудовою», складений Львівською організацією спілки архітекторів України ТАМ «ГАЛАРХБУД» (а.с.14-30).

Також між позивачем та ДЗ «ОСОБА_4 районна санітарно-епідемічна станція м.Львова» МОЗ України укладено договір № 339/011 від 22.10.2009р. про надання платних робіт і послугу сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (а.с.12).

За результатами проведення експертизи ДЗ «ОСОБА_4 районна санітарно-епідемічна станція м.Львова» МОЗ України видано рішення про погодження ескізного проекту «Реконструкція квартири АДРЕСА_6 з прибудовою» (а.с.13).

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції вірно виходив з того, що спірне розпорядження ОСОБА_4 районної адміністрації Львівської міської ради прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, через що правові підстави для скасування останнього є відсутніми.

Зокрема, судом з’ясовано, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження у позивача була відсутньою затверджена проектна документація та дозвільні документи на виконання будівельних робіт, що слугувало достатньою та необхідною підставою для прийняття спірного розпорядження.

Факт наявності вказаних порушень, тобто, проведення самочинного будівництва прибудови до квартири позивачем не спростовано.

Окрім цього, спірне розпорядження не порушує прав та інтересів позивача, оскільки його прийняття не створює будь-яких правових наслідків, ним лише зафіксовано факт вчинення самочинного будівництва та передбачено можливість відповідача у разі неусунення порушень закону і демонтажу самочинного будівництва звернення до суду із відповідним позовом.

Таким чином, спірне розпорядження прийнято ОСОБА_4 районною адміністрацією Львівської міської ради підставно та обґрунтовано, а також в межах її компетенції.

Стосовно доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу /ЦК/ України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з ч.7 вказаної статті у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Матеріалами справи стверджується, що в 2011 році позивач здійснила реконструкцію квартири № 8 в житловому будинку № 8а по вул.Орлиній в м.Львові за рахунок добудови без затвердження проектної документації та права на виконання будівельних робіт, чим порушила вимоги ст.ст.7, 9, 27, 28 Закону України «Про архітектурну діяльність» та ч.4 ст.26, ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

На момент винесення спірного розпорядження № 110 від 27.02.2017р. вищенаведені порушення закону позивачем не були усунуті, хоча останньою вживалися заходи для виготовлення відповідної проектної документації.

Таким чином, на час винесення спірного розпорядження (до прийняття якого минуло майже шість років) здійснена позивачем добудова квартири має статус самочинного будівництва із відповідними наслідками.

Питання самочинного будівництва передбачені Положенням про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, затв. рішенням Львівської міської ради № 835 від 09.09.2011р.

Наведеним Положенням передбачено, що:

п.4.1. - Фізична або юридична особа, яка здійснює (здійснила) самочинне будівництво, зобов’язана протягом 30 днів з дня складення акта-попередження подати заяву на ім’я директора департаменту містобудування про отримання висновку про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення здійсненого (здійснюваного) самочинного будівництва.

п.4.3. - департамент містобудування за заявою заявника, при наявності документів, зазначених у пункті 4.2, з обстеженням самочинно здійсненого будівництва (реконструкції) на місці, з залученням працівників ЛКП «Архбуднагляд» або КП «Відділ архітектурно-проектних робіт та оцінки землі» протягом 10 робочих днів готує висновок про можливість експлуатації здійсненого або про можливість закінчення самочинного здійснюваного будівництва (реконструкції).

п.5.1. - міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень:

пп.5.1.1. - про передачу матеріалів до суду у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил з відповідним позовом про зобов’язання проведення особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відповідної перебудови.

пп.5.1.2. - про передачу матеріалів до суду щодо визнання за територіальною громадою міста права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, якщо це не порушує права інших осіб.

пп.5.1.3. - про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти;

пп.5.1.4. - про погодження самочинного будівництва.

Системний аналіз вказаного Положення вказує на те, що його норми передбачають різні наслідки самочинного будівництва.

Водночас, приписами цього акту не обмежені повноваження міжвідомчої комісії, яка готує проекти відповідних розпоряджень з наведених питань, щодо прийняття рішення про знесення самочинного будівництва фактом звернення позивача із заявою про отримання висновку про можливість експлуатації проведеного самочинного будівництва. Також не передбачено чіткої послідовності вчинення дій забудовниками та органом місцевого самоврядування, відповідно до якої розгляду питання про знесення самочинного будівництво в обов’язковому порядку повинне передувати звернення забудовника із заявою про отримання висновку про можливість експлуатації проведеного самочинного будівництва та її розгляд із прийняттям негативного рішення.

Тобто, будь-яких обмежень для прийняття міжвідомчою комісією при районній адміністрації рішення про знесення самочинного будівництва на підставі наявних документів та без очікування заяви забудовника про отримання висновку про можливість експлуатації проведеного самочинного будівництва не встановлено.

Окрім цього, саме таке звернення про отримання висновку про можливість експлуатації проведеного самочинного будівництва ще не призводить до виникнення у забудовника будь-якого права на самочинне будівництво; такі дії лише ведуть до обстеження відповідальними працівниками об’єкта будівництва та підготовки до відповідного висновку, який також підлягає розгляду на міжвідомчій комісії.

Звідси, доводи апелянта про те, що спірне розпорядження прийнято районною адміністрацією поза встановленим законом процесуальним порядком є безпідставними.

Стосовно доводів апелянта щодо порушення прав позивача спірним розпорядженням колегія суддів враховує, що позивачем не спростовано факту здійснення самочинного будівництво і не представлено будь-яких доказів узаконення цього будівництва, хоча з часу його здійснення і до прийняття спірного розпорядження минуло біля шести років.

Окрім цього, незважаючи на отримання певних документів (ескізного проекту та його експертизи), позивачем не надано доказів оформлення решти необхідних документів та звернення у порядку, визначеному Положенням про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, затв. рішенням Львівської міської ради № 835 від 09.09.2011р., для узаконення самочинного будівництва.

Отже, доводи апелянта щодо порушення спірним розпорядженням прав та інтересів позивача є необґрунтованими; також останнім не доведено в судовому порядку наявності будь-яких прав на узаконення та експлуатацію самочинного будівництва.

Окрім цього, з огляду на передбачений чинним законодавством порядок знесення самочинного будівництва рішення про таке приймається лише в судовому порядку в разі незгоди з розпорядженням районної адміністрації про його знесення (демонтаж). Сам факт прийняття спірного розпорядження не призводить до можливості його примусового виконання за відсутності відповідного судового рішення.

Покликання апелянта на те, що прибудова до квартири АДРЕСА_1 виконана у відповідності до вимог державних будівельних, екологічних норм і стандартів, не порушує законних прав та інтересів осіб, які проживають у вказаному будинку, не підтверджені будь-якими технічними (експертними) документами, рішеннями судових або інших органів тощо. При цьому, вжиття позивачем заходів для оформлення частини документів, які є необхідними для розгляду питання про узаконення самочинного будівництва, ще не свідчить про відповідність зведеного об’єкта державним будівельним, екологічним нормам і стандартам.

Водночас, питання порушення законних прав та інтересів осіб, які проживають у будинку, виходить за рамки предмету розглядуваного позову; такі обставини не розглядалися відповідачем під час прийняття спірного розпорядження.

Керуючись рішеннями Європейського Суду з прав людини «Гримковська проти України», «Фадєєва проти Росії», «Дубецька та інші проти України», колегія суддів вважає, що сукупність вищеперерахованих обставин свідчить про відсутність порушення жодних прав позивача спірним розпорядженням, оскільки останньою не доведено виникнення таких прав. Зокрема, хоча спірна добудова здійснена до належної позивачу квартири, останньою не обґрунтовано доцільність такої прибудови, не наведено доводів щодо неможливості проживання у двохкімнатній квартирі загальною площею 72,7 кв.м без такої добудови тощо. Тобто, прийняття спірного розпорядження не призвело до погіршення здатності позивача користуватися своїм житлом або іншим майном.

Водночас, спірне розпорядження прийнято відповідачем у відповідності до вимог закону, останнім дотримано справедливого балансу між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому. При цьому, органом місцевого самоврядування було розроблено адекватну політику щодо об’єктів самочинного будівництва, вжито всіх необхідних заходів для своєчасної реалізації такої політики.

Також позивач, на яку поширюються згадані правовідносини, могла вплинути на процес ухвалення спірного розпорядження, їй була забезпечена можливість оскаржувати рішення суб’єкта владних повноважень; процедура прийняття спірного розпорядження була відомою, дієвою та зрозумілою, а відтак на позивача не було покладено спірним розпорядженням надмірного тягаря.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог, а тому розглядуваний позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, діючого за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1, на постанову Сихівського районного суду м.Львова від 10.10.2017р. в адміністративній справі № 464/4801/17 залишити без задоволення, а вказану постанову суду – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_10 судді ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_8 складення повного судового рішення: 25.01.2018р.