Постанова № 71788951, 24.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року Львів№ 876/11985/17Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Дідик Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Камінь-Каширського об'єднаного ОСОБА_1 Пенсійного фонду України Волинської області,

на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року (суддя – Гладіч Н.І., час ухвалення – не вказано, місце ухвалення – смт. Любешів, дата складання повного тексту – не вказана),

в адміністративній справі № 162/987/17 за позовом Камінь-Каширського об'єднаного ОСОБА_1 Пенсійного фонду України Волинської області до ОСОБА_2 примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області,

про визнання дій неправомірними, скасування постанови,

встановив:

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_3 об'єднане УПФУ Волинської області звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ОСОБА_2 примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Волинській області, в якому просив: 1) визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_4 щодо винесення постанови ВП № 54880595 від 11.10.2017 року про відкриття виконавчого провадження; 2) скасувати постанову ВП №54880595 від 11.10.2017 року про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 14.11.2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

З цією постановою суду першої інстанції від 14.11.2017 року не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №54880595 від 11.10.2017 року головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області Турчинським В.Є. було порушено вимоги законодавства України, а тому вказана постанова підлягає скасуванню. Так, при винесенні вищевказаної постанови не враховано положення п.3 ч.5 ст.27 Закону від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно якого виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», та п.9 ч.1 ст.39 цього Закону згідно якого виконавчий збір не стягується якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Вказує апелянт, що розпорядженням позивача №133035 від 21.12.2015 року виконавчий лист №162/2117/14-а виданий 09.11.2015 року виконано в частині нарахування, добровільно, до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Виплата донарахованої суми пенсії, встановленої за рішенням суду, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену постанову суду від 14.11.2017 р. та прийняти нову постанову суду, якою задоволити позовні вимоги.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційної скарги, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.10.2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54880595 за виконавчим листом №162/2117/14-а, виданим 09.11.2015 року Любешівським районним судом Волинської області (а.с. 6).

Вказаним виконавчим листом зобов'язано УПФУ в Любешівському районі Волинської області у період з 15.06.2014 р. по 02.08.2014 р. включно здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_5 відповідно до ст.39 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на радіоактивно забрудненій території у зоні гарантованого добровільного відселення. Зобов'язано УПФУ в Любешівському районі Волинської області у період з 15.06.2014 р. по 02.08.2014 р. включно здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_5 відповідно до ст.51 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю як потерпілій від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Перерахунок та виплату додаткової пенсії здійснити, виходячи з положень ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням виплачених їй сум.

Пунктом 2 вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2017 року надано боржнику строк 10 робочих днів для виконання рішення суду, а пунктом 3 цієї постанови передбачено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 12800 грн..

Також судом встановлено, що розпорядженням №133035 від 21.12.2015 року Камінь-Каширського ОУПФУ Волинської області, на виконання рішення Любешівського районного суду Волинської області по справі №162/2117/14-а було проведено нарахування стягувачу ОСОБА_5 доплати до пенсії, відповідно до ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та нарахування додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 4).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно враховано, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає ЗУ від 02.06.2016 року №1404-19 «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-19).

Так, згідно ч.1 ст.1 Закону №1404-19, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404-19, виконавець, ефективно, своєчасно і в повному обсязі повинен вчиняти виконавчі дії.

Статтею 26 Закону №1404-19 встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно ст.27 Закону №1404-19, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Згідно з п.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 р. №2832/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст.27 Закону №1404-19. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Отже, з наведених вище вимог Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що при відкритті виконавчого провадження стягнення виконавчого збору є обов'язковим.

Частиною 5 ст.27 Закону №1404-19 встановлено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Одночасно слід врахувати, що згідно з ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Як видно з матеріалів справи, виконання рішення суду в частині нарахування коштів об'єднаним УПФУ здійснено, однак виконавчий документ виданий Любешівським районним судом Волинської області досі залишається не виконаним в частині виплати коштів ОСОБА_5.

Отже, немає фактичного виконання в повному обсязі рішення Любешівського районного суду Волинської області згідно з виконавчим листом №162/2117/14-а виданим 09.11.2015 року.

Щодо твердження апелянта про те, що державним виконавцем не враховано положення п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404-19, згідно якого виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Боржником у розглядуваному виконавчому провадженні є орган ПФУ, тобто державний орган.

Вказаний виконавчий лист містить вимогу щодо зобов'язання боржника вчинити певні дії, а саме здійснити перерахунок і виплату доплат пенсії, і не містить приписів щодо стягнення коштів.

Тому виконання вказаного виконавчого листа здійснюється у відповідності до норм ЗУ «Про виконавче провадження», а не ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України (в редакції станом на момент винесення оскарженої постанови суду), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.181 КАС України (у редакції станом на момент прийняття оскарженого судового рішення), відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами державної виконавчої служби є: Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені ЗУ «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Крім цього, відповідно до ч.3 ст.287 КАС України (у чинній на даний час редакції), відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції хоча і зробив правильний висновок про необхідність заміни неналежного відповідача, тобто заміни ОСОБА_2 примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Волинській області на належного відповідача ОСОБА_1 ДВС ГТУЮ у Волинській області, однак суд першої інстанції не здійснив такої заміни відповідача у визначений законодавством спосіб.

Так, положеннями ст.52 КАС України (в редакції станом на момент винесення оскарженої постанови суду), передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту постанови суду від 14.11.2017 року видно, що до моменту винесення цієї постанови від 14.11.2017 року суд першої інстанції не проводив заміни неналежного відповідача, а висновок про необхідність такої заміни суд першої інстанції сформував лише в цій постанові суду.

При цьому, про заміну неналежного відповідача суд ухвали не приймав, розгляду справи спочатку не розпочав і ОСОБА_1 ДВС ГТУЮ у Волинській області до розгляду справи в якості належного відповідача фактично не залучив.

В такій ситуації суд апеляційної інстанції також враховує, згідно частин 1, 7 ст.48 КАС України (у чинній на даний час редакції), заміна неналежної сторони у справі допускається лише судом першої інстанції. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Тому, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості провести заміну у справі неналежного відповідача.

Таким чином, на даній стадії адміністративного судочинства є неможливим задоволення позовних вимог, які заявлені до неналежного відповідача, при відсутності правових підстав для проведення заміни неналежного відповідача судом апеляційної інстанції.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційних вимог.

Керуючись ст.ст. 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Камінь-Каширського об'єднаного ОСОБА_1 Пенсійного фонду України Волинської області – залишити без задоволення.

Постанову Любешівського районного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року в адміністративній справі № 162/987/17 за позовом Камінь-Каширського об'єднаного ОСОБА_1 Пенсійного фонду України Волинської області до ОСОБА_2 примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи чи в порядку письмового провадження – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

ОСОБА_6