Постанова № 71788782, 23.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/11733/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Дідик Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Тернопільській області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2017 року, головуючий суддя - Сливка Л.М., ухвалена о 15:07:02 год. у м. Тернополі, у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Тернопільській області до ОСОБА_1 (ОСОБА_1) про затримання особи з метою її ідентифікації та забезпечення в подальшому примусового видворення за межі України,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року позивач - Управління Державної міграційної служби України у Тернопільській області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 (ОСОБА_1), в якому просило затримати відповідача строком на шість місяців з поміщенням у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України з метою її ідентифікації та забезпечення в подальшому примусового видворення за межі України.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що з матеріалів Бережанського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Тернопільській області ним встановлено факт перебування іноземців на території України без документів, що посвідчують їх особу та свідчать про перетин державного кордону. Однією із таких осіб є відповідач. ЇЇ особу встановлено з її ж слів. Позивач вважав, що для того щоб встановити особу відповідача, що дасть можливість у подальшому вирішити питання про її видворення, слід затримати останню та помістити до відповідного пункт тимчасового тримання.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, УДМС України у Тернопільській області оскаржило її в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції про те, що посадові особи УДМС України у Тернопільській області не звертались до суду із позовом про примусове видворення відповідача, не вжили належних заходів щодо ідентифікації відповідача, а також не подали належних доказів, що відповідач не має документа, що дає право на виїзд з України, ухиляється від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджає процедурі видворення або якщо існує ризик її втечі не відповідають обставинам справи та є помилковими.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв»язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 06 листопада 2017 року т.в.о. начальника Бережанського ВП ГУН в Тернопільській області надіслав на адресу начальника УПМС України в Тернопільській області матеріали ЄО №2374 від 06 листопада 2017 року по факту виявлення групи іноземців в кількості семи осіб, з яких троє чоловічої та четверо жіночої статі, котрі перебувають на території України без документів. Про вказане свідчить фотокопія супровідного листа №7495/101/0117 від 06 листопада 2017 року.

До цього листа було додано рапорт старшого оперуповноваженого Бережанського ВП ГУН в Тернопільській області, зареєстрований в журналі обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення цього відділу поліції за №2374 від 06 листопада 2017 року. У ньому зазначено, що в ході проведення операції «Мігрант» на території Бережанського району 06 листопада 2017 року в готелі «Едем», що по вул. Замость, 3 у м. Бережани, було виявлено факт незаконного перебування на території України семерох громадян азіатської зовнішності, четверо з яких жінки та троє чоловіки. Однією з таких осіб зазначено: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення відповідачки свободи шляхом її затримання лише задля того аби встановити її особу на шість місяців, зважаючи не відсутність доказів будь-якої неправомірної поведінки з її сторони є порушенням вимог як ст. 29 Конституції України так і ст. 5 Конвенції.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства врегульовано ст.183-7 КАС України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до п. 3 ч. 2 якої у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти рішення про затримання іноземця або особи без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців (ч. 7 ст. 183-7 КАС України).

Згідно із ч. 3 та ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

За змістом п. 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1110 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2012 року №70, далі - Типове положення), пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового утримання іноземців та осіб без громадянства у разі, коли вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони ухилятимуться від виконання такого рішення, або прийнято адміністративним судом постанову про їх примусове видворення за межі України, або вони прибули на територію України відповідно до міжнародних договорів про реадмісію, або не мають законних підстав для перебування на території України і підлягають примусовому видворенню за її межі.

Іноземці та особи без громадянства утримуються у пункті тимчасового перебування протягом строку, необхідного для виконання постанови адміністративного суду про їх примусове видворення за межі України, але не більш як 12 місяців (п. 5 Типового положення).

Водночас, за змістом абз. 2 п. 15 Типового положення іноземці та особи без громадянства звільняються з пункту тимчасового перебування, зокрема, за рішенням суду, що набрало законної сили, про їх звільнення або відмову в примусовому видворенні за межі України.

Як зазначено в п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Зокрема, відповідно до п. «f» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Водночас, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях у справах «Вітольд Літва проти Польщі» від 04 квітня 2000 року та «Рахімі проти Греції» від 05 квітня 2011 року зазначив, що затримання особи є таким серйозним запобіжним заходом, застосування якого є виправданим лише в ситуації, коли інші, менш жорсткі заходи, були розглянуті і визнані недостатніми для захисту індивідуальних чи суспільних інтересів, що могли б виправдати утримання особи під вартою. Позбавлення свободи повинно не тільки здійснюватись у відповідності до національного законодавства, але й повинно бути необхідним в конкретних обставинах.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів відзначає, що підставою для прийняття адміністративним судом за клопотанням органу (підрозділу), який подав адміністративний позов про примусове видворення, рішення про затримання іноземця або особи без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні є наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано такий позов, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що право на звернення з позовом чи клопотанням про затримання іноземця або особи без громадянства виникає за наявності подачі адміністративного позову про примусове видворення такого іноземця.

Разом з тим, іноземці та особи без громадянства можуть утримуватись у пункті тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та для виконання постанови адміністративного суду про примусове видворення за межі України.

Зі змісту фактичних обставин справи слідує, що Управління Державної міграційної служби України у Тернопільській області не зверталося до суду з адміністративним позовом про примусове видворення відповідача - ОСОБА_1 (ОСОБА_1), не надало таких доказів і в процесі апеляційного розгляду.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що апелянтом зазначено лише факт перебування відповідача на території України без відповідних документів, однак не наведено підстав того, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення (в разі прийняття останнього), перешкоджатиме проведенню процедури видворення або що існує ризик його втечі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для застосування до відповідача заходу у вигляді затримати строком на 6 місяців з поміщенням у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2017 року у справі №607/14012/17 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 243 КАС України - з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький