Ухвала суду № 71765959, 24.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 487/2444/17

Категорія: 10.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Нікітін Д.Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Новоодеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Новоодеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними рішень суб'єктів владних повноважень і їх скасування та зобов'язання вчинити певні дії,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, посилаючись на те, що він має статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, тому має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку та просив суд визнати протиправним і скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області від 24 травня 2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії; визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, викладене в його листі від 06.04.2017 року №321-Б-07 в частині відмови у і задоволенні скарги на рішення управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі від 24.05.2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії; зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області розглянути питання щодо призначення йому пенсії в порядку ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач зазначав, що в травні 2016 року він звернувся до управління Пенсійного Фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІ), яка передбачає право учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на зменшення пенсійного віку на 8 років. За результатами розгляду вказаної вище заяви УПФУ було прийняте Рішення про відмову в призначенні пенсії від 24 травня 2016 року №3, в зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії.

Не погодившись з рішенням УПФУ, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зі скаргою.

За результатами розгляду цієї скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області направило листа від 06.04.2017 року № 321-Б-07, в якому міститься відмова в задоволенні скарги, оскільки, як про це зазначено в листі: «Рішенням Управління Фонду від 24.05.2016 року №3 Вам відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах... Підставою для такого рішення є те, що не підтверджено визначену статтею 55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» кількість днів роботи в зоні відчуження».

Вважаючи дії відповідача по відмові в призначення йому пенсії відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» незаконними, позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним і скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області від 24 травня 2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії; визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, викладене в його листі від 06.04.2017 року №321-Б-07 в частині відмови у задоволенні скарги на рішення УПФУ в Єланецькому районі від 24.05.2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії; зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_2 в порядку ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду від 14.09.2017 року замінено відповідача управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області на його правонаступника Новоодеське об'єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити з підстав, викладених у запереченнях.

Представник Новоодеського об'єднаного УПФ України Миколаївської області у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Новоодеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними рішень суб'єктів владних повноважень і їх скасування та зобов'язання відповідача вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області від 24 травня 2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, викладене в його листі від 06.04.2017 року №321-Б-07 в частині відмови у задоволенні скарги на рішення УПФУ в Єланецькому районі від 24.05.2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_2 в порядку ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Не погоджуючись зі вказаною постановою суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Новоодеське об'єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області подали апеляційні скарги, в яких ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, в зв'язку з тим, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення при розгляді справи.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач ОСОБА_2 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 31.08.2011 року.

Даний статус позивачу наданий на підставі довідки, виданої військовою частиною 44316 від 27.04.1993 року №1036/59, в якій зазначено всі передбачені Законом реквізити, у тому числі період участі в ліквідації катастрофи - з 06.04.1987 року по 03.07.1987 року. Зазначені в довідці населені пункти: Припять та Верхня Рудня. Тобто, довідка відповідає усім вимогам пп.5 п.2 р.ІІ Порядку.

На підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач в травні 2016 року звернувся до управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Проте, як вбачається з рішення управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області від 24 травня 2016 року №3, ОСОБА_2 було відмовлено в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку в зв'язку з тим, що в копії довідки військової частини від 27.04.1993 року №1036/59 не вказано конкретні періоди перебування в зоні відчуження та населені пункти. В архівній довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 19.09.2013 року № 26039 вказано, що ОСОБА_2 за період з 06.04.1987 року по 07.07.1987 року у складі військової частини 44316 не значиться. Книги алфавітного обліку військовослужбовців в/ч 44316 за вищезазначений період на зберігання до архіву не надходили. В первинних документах про нарахування заробітної плати не вбачається підвищення оплати праці за дні роботи (служби) у зоні відчуження.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року визнано протиправними дії Міністерства соціальної політики України комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС щодо вилучення посвідчення ліквідатора наслідків аварії Чорнобильської АЕС. Скасовано рішення Міністерства соціальної політики України комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС протокол №85 від 28.04.2015 року про вилучення посвідчення з часу прийняття. В решті позовних вимог відмовлено. Судове рішення набрало законної сили.

Разом з тим, позивачем було надано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році 2 категорії (посвідчення НОМЕР_1, видане 31.08.2011 року), та копія довідки, виданої військовою частиною 44316 від 27.04.1993 року № 1036/59, в якій зазначено всі передбачені законом реквізити, у тому числі період участі в ліквідації катастрофи - з 06.04.1987 року до 03.07.1987 року. Зазначені в ній населені пункти: Припять та Верхня Рудня.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивно забруднених території, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 49 Закону України №796 визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4 встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення», умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Згідно до вимог ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за віком мають чоловіки-після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Відповідно до вимог ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 797-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження.

Зазначеній категорії осіб відповідно до вимог ч.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видається посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Вказані посвідчення є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленим цим Законом.

Згідно до вимог ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» довідки про періоди роботи(служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З урахуванням вищенаведених норм законодавства України, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2015 року №К/800/8387/15.

Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання пенсіє за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року не менше 5 календарних днів - 10 років.

Згідно до вимог ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, визначений Порядком подання та оформлення документів, для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстрований в Мінюсті 27 грудня 2005 року за № 1566/11846) з урахуванням змін, внесених постановою Правління Пенсійного Фонду України від 15 жовтня 2009 року №23-1 (далі - Порядок).

В пункті 7 Порядку зазначено, що до заяви про призначення пенсії із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаються такі документи: посвідчення учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Таким чином, зі змісту пункту 7 вказаного Порядку слідує, що підставою для призначення пенсії, крім довідки про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, можуть бути інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, оскільки позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС, другої категорії, та документами, що містяться в матеріалах справи підтверджено період роботи, населений пункт, де ним проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, то відповідач безпідставно відмовив позивачеві у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до п.1 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно до вимог ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Вимогами статті 8 Конституції України, статті 8 КАС України та положеннями ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року визначається, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд апеляційної інстанції, керуючись принципом верховенства права та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини погоджується із висновком суду першої інстанції щодо скасування рішення управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області від 24 травня 2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, викладене в його листі від 06.04.2017 року №321-Б-07 в частині відмови у і задоволенні скарги на рішення управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі від 24.05.2016 року №3 про відмову в призначенні пенсії та вважає, що вказане становило протиправне втручання у право мирно володіти майном, яке гарантоване статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було здійснено без забезпечення «справедливого балансу» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи, а на позивача який має право на призначення та виплату пенсії із зменшенням пенсійного віку, було покладено особистий та надмірний тягар, тому що пенсія є важливим джерелом його існування.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію суду не доказали та не обґрунтували її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Новоодеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області - залишити без задоволення, а постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний колегією суддів 24 січня 2018 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: К.В.Кравченко