Ухвала суду № 71741114, 23.01.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/287/17

Провадження № 11-кп/779/38/2018

Категорія ч. 3 ст. 185 КК України

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Повзло

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзла В.В., Гандзюка В.П., Васильєва О.П.,

з участю секретаря Василаш Х.М.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень № 12016090250000568 та № 12016090250000563 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1, що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2017 року, згідно якого

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого, громадянина України,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України, з призначенням покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців.

До набрання вироком законної сили обрано ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту негайно із залу судового засідання.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 визначено обчислювати з 16 год. 15 листопада 2017 року.

за участю прокурора Журавльова Є.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_1,

ВСТАНОВИЛА:

Захисник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить оскаржений вирок суду змінити, а саме з урахуванням тих обставин, що у скоєнні даного злочину ОСОБА_2 дійсно щиро розкаявся, активно сприяв слідству, призначити йому покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України та з застосуванням ст. 69 КК України призначити йому більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, і на підставі ст. 75 КК України призначити покарання не пов’язане з позбавленням волі.

Вважає, що вирок винесений при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд вважає встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, на його думку покарання у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців, на його думку, є надто суворим. Вказує, що судом не враховано ті обставини, що передували події скоєного за станом здоров'я. Зазначає, що ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у тому, що дійсно таємно викрав майно людей, на даний час зрозумів суть своїх протиправних дій, щиро розкаюється, шкодує про скоєне, добровільно відшкодував збитки потерпілим, просив у них вибачення, останні претензій майнового характеру не мають і просили суд суворо не карати, однак вважає, що цього при винесенні вироку враховано не було. Вказує, що ОСОБА_2 вів законопослушний спосіб життя. Також, посилається на те, що ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, має постійне місце проживання, де живе разом з батьками та характеризується позитивно, до затримання працював, при цьому обставин, які б обтяжували його відповідальність не вбачається. На його думку, ОСОБА_2 може бути призначено покарання без позбавлення волі, яке буде достатнє та необхідне для його виправлення. Підсумовує, що просить застосувати до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України, оскільки з урахуванням відповідних обставин це є можливим.

Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у інше приміщення, та повторно вчинив таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у приміщення новобудови.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

12 жовтня 2016 року обвинувачений шляхом віджиму вхідних дверей проник у господарське приміщення, яке знаходиться по вул. Грушевського, 6, в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області та належить ОСОБА_3, звідки таємно викрав два металевих молотка, набір накидних ключів та пару гумових чобіт, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 майнову шкоду на суму 385 грн.

15 грудня 2016 року близько 15 год. обвинувачений, застосувавши фізичну силу, виламав тирсоплиту на вхідних дверях і проник у недобудований будинок № 15А по вул. Грушевського в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області, який належить ОСОБА_4, звідки вирішив викрасти чавунну батарею, металопластикові вікна, металеві труби та шурупи. Усвідомлюючи, що для реалізації злочинного наміру необхідно вчинити декілька тотожних діянь, спрямованих на таємне заволодіння вказаним майном, цього ж дня викрав частину майна, а саме чавунну батарею вагою 60 кг, яку вивіз за допомогою привезеної садової тачки, після чого покинув будинок.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, об’єднану єдиним умислом, обвинувачений 20 грудня 2016 року близько 15 год. через пошкоджені раніше вхідні двері проник у недобудований будинок № 15А по вул. Грушевського в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області, звідки таємно викрав три металопластикових вікна із ручкою, склопакет 4-16-4, вид фурнітури VSH п/п, шириною 900 мм довжиною 900 мм, які вивіз за допомогою привезеної садової тачки.

З метою доведення до кінця продовжуваного злочину, об’єднаного єдиним злочинним умислом, обвинувачений 26 грудня 2016 року близько 10 год. через пошкоджені раніше вхідні двері проник у недобудований будинок № 15А по вул. Грушевського в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області, звідки таємно викрав упаковку шурупів в кількості 500 штук та дві металеві труби діаметром 30 мм довжиною 2 м кожна.

Своїми злочинними діями обвинувачений спричинив потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 2444 грн.

Потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за їх участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.

Тому, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за їх відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній, просили пом’якшити покарання;

- прокурор просив залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а вирок суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, фактичні обставини скоєного ОСОБА_2, доведеність його вини та кваліфікація дій за статтею КК України, за якою він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється. Захисник ОСОБА_1 висловив свою незгоду щодо призначеного ОСОБА_2 покарання, тому колегія суддів перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

При розгляді кримінального провадження та ухваленні вироку суд першої інстанції в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2, на думку колегії суддів, дотримався вказаних вимог закону.

Колегія суддів вважає призначене покарання справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин по кримінальному провадженню у їх сукупності, таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_2, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

На думку колегії суддів, призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_2 відповідає також принципу співрозмірності конкретних злочинних діянь, вчинених ним, з покараннями, призначеним останньому.

Як вбачається зі змісту вироку, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, які пом’якшують покарання, і відсутність обставин, що обтяжують покарання. Суд також врахував думку потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні обвинуваченого. Враховуючи обставини, що пом’якшують покарання обвинуваченому, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, повне відшкодування заподіяних збитків, та наступні дані про його особу: раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим тяжких злочинів і впливають на пом’якшення покарання, суд вважав можливим застосувати до нього ч. 1 ст. 69 КК України та призначити йому основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 185 КК України. При цьому суд вважав, що обвинуваченому слід обрати покарання у виді позбавлення волі, так як вказане покарання необхідне і достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів.

Колегія суддів, вважає, що обставини, викладені в доводах апеляційної скарги як підстави для пом'якшення ОСОБА_2 покарання та застосування до нього ст. 75 КК України, констатуються з формальних підстав, адже суд першої інстанції їх в повній мірі врахував при обранні міри та виду покарання обвинуваченому, застосовуючи ч. 1 ст. 69 КК України, про що змістовно та обґрунтовано зазначено в оскаржуваному вироку.

При цьому ті обставини, що ОСОБА_2 повністю визнав свою вину, усвідомив суть своїх протиправних дій, просив вибачення у потерпілих є складовою врахованої судом обставини, що пом'якшує покарання, - щирого каяття.

Посилання захисника на те, що судом не враховано тих обставини, що передували події скоєного, на думку колегії суддів, є безпідставним у зв’язку з відсутністю підтверджених доказами даних про причини скоєння кримінальних правопорушень, зокрема про ситуації, що раптово викликали такий життєвий стан, яким іншим чином, ніж шляхом вчинення злочину, обвинувачений запобігти не міг. Крім того, такі обставини самі по собі не можуть бути підставою для призначення більш м’якого виду і розміру покарання або звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Санкція ч. 3 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років. Кримінальне правопорушення відноситься, відповідно до ст. 12 КК України, до тяжкого злочину.

Суд першої інстанції, з урахуванням всіх даних щодо особи ОСОБА_2, які вбачалися з матеріалів кримінального провадження, визнавши обставини, які пом'якшують покарання, такими, що істотно знижують ступінь тяжкості, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, застосовуючи положення ч. 1 ст. 69 КК України, призначив покарання у виді позбавлення волі у розмірі, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 185 КК України, а саме строком один рік шість місяців. При цьому визначив покарання у виді позбавлення волі на певних строк у розмірі наближеному до найменшого, встановленого для такого виду покарання в загальній частині цього Кодексу.

Покарання в іншому більш м`якому виді, що не пов'язаний з позбавленням волі, з врахуванням всіх фактичних обставин по кримінальному провадженні у їх сукупності, на думку колегії суддів, не відповідатиме цілям, передбаченим ст. 50 КК України, та загальним засадам призначення покарання, що визначені ст. 65 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів враховує, що призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК не виключає можливості звільнення особи від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Разом з тим, при зазначених захисником обставинах, які з достатньою повнотою врахував суд першої інстанції, застосовуючи ч. 1 ст. 69 КК України, підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.

Крім того, інших обставин, зважаючи на які ОСОБА_2 необхідно звільнити від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, сторона захисту не наводить.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_1 стосовно призначеного обвинуваченому покарання та можливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України є непереконливими та підстави для зміни вироку суду за мотивами викладеними в апеляційній скарзі відсутні.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1, що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді В.В. Повзло

ОСОБА_6

ОСОБА_7

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Повзло