Постанова № 71728976, 23.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/20043/16 Суддя першої інстанції: Васильченко І.П.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Олив» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Олив» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія Олив» (далі - Позивач, ТОВ «Індустрія Олив») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.12.2016 року №0007011402 та №0007021402.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується транспортування придбаного ТОВ «Індустрія Олив» у своїх контрагентів нафтопродуктів, останнім не надано визначених договорами обов'язкових документів, а також доказів розрахунків із перевізниками. Крім того, суд зауважив на відсутності у Позивача матеріально-технічних ресурсів для зберігання товару, ненаданні доказів його оприбуткування та подальшої реалізації, наймання робітників відповідної кваліфікації, а також фіктивного характеру діяльності одного з контрагентів. Викладене, на думку суду першої інстанції, перешкоджало формувати ТОВ «Індустрія Олив» дані податкового обліку.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошував, що належним чином оформленими первинними документами підтверджується факт придбання Позивачем товарів, їх транспортування та оприбуткування, а також подальшого використання у господарській діяльності. Крім того, звертав увагу на безпідставність посилання суду на матеріали кримінального провадження, зареєстрованого ще у 2014 році. Крім іншого, підкреслив неврахування судом зменшення Відповідачем податкового кредиту за операціями, що взагалі не були предметом перевірки.

У судовому засіданні представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув, направивши на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ «Індустрія Олив».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2016 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі повідомлення від 27.07.2016 року №16752/10/26-15-14-02-01-09 (т. 3 а.с. 14), п. 82.1 ст. 82ПК України, наказів від 22.07.2016 року №4492 (т. 3 а.с. 21) та від 25.08.2016 року №5278 (т. 3 а.с. 22), направлень від 11.08.2016 року №1082/26-15-14-02-01, №140/26-15-14-06-03, №2035/26-15-14-03-03, №1083/26-15-14-02-01 (т. 3 а.с. 15-18), від 17.08.2016 року №1117/26-15-14-02-01 (т. 3 а.с. 19), від 22.08.2016 року №3801/26-15-16-03-04 (т. 3 а.с. 20) проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Індустрія Олив» з питань дотримання вимоги податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року.

У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 ПК України, п. 10 П(с)БО 16 «Витрати», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 254.05.1995 року №88 та ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за рахунок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 490 366,00 грн., у тому числі за 2014 рік - 1 112 992,00 грн., за 2015 рік - 377 374,00 грн., а також завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 2 306 056,00 грн. за півріччя 2016 року;

- п. 44.6 ст. 44, п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на загальну суму 2 117 174,00 грн. за період з січня 2014 року по листопад 2014 року, а також за лютий, березень і червень 2015 року, та лютий 2016 року.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 08.09.2016 року №375/26-15-14-02-01/37144050 (т. 1 а.с. 66-156).

За наслідками розгляду заперечень від 13.09.2016 року №1393 до акту перевірки (т. 1 а.с. 162-163) ГУ ДФС у м. Києві направило на адресу ТОВ «Індустрія Олив» лист від 20.09.2016 року №20671/10/26-15-14-02-01 (т. 1 а.с. 164-171), яким повідомлено Позивача про залишення висновків акту без змін.

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 23.09.2016 року винесено податкове повідомлення-рішення:

- форми «Р» №0005441402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 046 862,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 490 366,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 556 496,00 грн. (т. 1 а.с. 157);

- форми «П» №0005431402, яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 306 056,00 грн. за півріччя 2016 року (т. 1 а.с. 158);

- форми «Р» №0005421402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 175 761,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2 117 174,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 058 587,00 грн. (т. 1 а.с. 159).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 01.12.2016 року №25932/6/99-99-11-01-01-25 (т. 1 а.с. 184-195) частково задоволено скаргу ТОВ «Індустрія Олив» (т. 1 а.с. 172-183) - скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.09.2016 року №0005421402, №0005431402, №0005441402 в частині зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат (собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) по взаємовідносинах з ПП «КЛК ГРУП» і у відповідній частині штрафні санкції, а також скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.09.2016 року №0005431402, №0005441402 в частині донарахувань та зменшення збитків по операціях за період 2015 рік, 1 півріччя 2016 року, щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником на користь ТОВ «Галіот Груп», ТОВ «Люкс Борте» та не встановлено наявність дебіторської заборгованості за 2015 рік, 1 півріччя 2016 року, а в іншій частині оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

З урахуванням рішення ДФС України Відповідачем прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 07.12.2016 року:

- форми «Р» №0007011402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 568 648,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 045 765,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 522 883,00 грн. (т. 1 а.с. 196);

- форми «Р» №0007021402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 480 603,00 грн., у тому числі за основним платежем - 383 290,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 97 313,00 грн. (т. 1 а.с. 197).

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних актів індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ «Мегарост» (Постачальник) та ТОВ «Індустрія Олив» (Покупець) укладено договір поставки від 02.09.2013 року №01/09/13 (т. 2 а.с. 2-3), за умовами якого Постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що якість товару підтверджується сертифікатом, паспортом тощо якості виробника і повинна відповідати стандартам або технічним умовам на цей товар.

Приписи п. 3.2 договору передбачено, що завантаження товару на автомобільний транспорт здійснюється організацією - зберігачем товару згідно умов договору, укладеному між Постачальником і Зберігачем.

Згідно п. 4.1 договору приймання товару за якістю і кількістю проводиться відповідно до Інструкції від 20.05.2008 року №281/171/578/155 «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

На думку Позивача, наявними у матеріалах справи документами, а саме - карткою рахунку: 631 підтверджується оприбуткування придбаного товару (т. 2 а.с. 7-15); видатковими накладними, податковими накладними та рахунками-фактури - його придбання (т. 2 а.с. 17-39, 46-62, т. 3 а.с. 64); товарно-транспортними накладними - перевезення (т. 2 а.с. 40-45, т. 3 а.с. 66); виписками по рахунку та платіжними дорученнями - оплата (т. 2 а.с. 63-76, т. 3 а.с. 67-79).

Крім того, між ТОВ «Енергокапітал» (Постачальник) та ТОВ «Індустрія Олив» (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів від 14.10.2013 року №14/10 (т. 2 а.с. 77-79), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця нафтопродукти, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Пунктом 1.4 вказаного договору передбачено, що якість товару повинна відповідати діючим ГОСТам, технічним умовам та паспортам заводу-виробника. На підтвердження відповідності якості товару Постачальник зобов'язаний надати Покупця копії паспорту якості та сертифікату відповідності.

Згідно п. 1.7 договору поставка товару може здійснюватися на умовах Інкотермс-2000 «FCA склад постачальника»при відвантаженні автомобільним транспортом, наданим Покупцем.

Приписи п. 3.2 договору визначають, що приймання товару здійснюється у відповідності до Інструкції від 20.05.2008 року №281/171/578/155 «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

На переконання Позивача, наявними у матеріалах справи документами, а саме - карткою рахунку: 631 підтверджується оприбуткування придбаного товару (т. 2 а.с. 84-92); видатковими накладними, податковими накладними та рахунками-фактури - його придбання (т. 2 а.с. 94-174, т. 3 а.с. 37-41); товарно-транспортними накладними - перевезення (т. 2 а.с. 96-147); виписками по рахунку та платіжними дорученнями - оплата (т. 2 а.с. 176-199, т. 3 а.с. 42-61).

Також між ТОВ «Люкс Борте» (Продавець) та ТОВ «Індустрія Олив» (Покупець) укладено договір поставки технічних олив від 15.06.2015 року №15/06-04 (т. 2 а.с. 200-203), за умовами якого Продавець зобов'язується постачити та передати у власність Покупця оливи в асортименті та кількості, що передбачені в накладних на відпуск товару, виписаних Продавцем, а Покупець зобов'язується прийняти товар від Продавця та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору.

Пунктом 1.3 даного договору передбачено, що якість товару повинна відповідати технологічним регламентам заводу-виробника, технічним умовам та стандарту України.

Відповідно до п. 2.1 договору товар постачається Покупцю автомобільним транспортом на умовах FCA (Інкотермс - 2010) - завантажено в автомобільний транспорт Покупця з терміналів Продавця, узгоджених сторонами додатково згідно заявок, наданих Покупцем.

Приписи п. 5.1 договору визначають, що приймання товару здійснюється у відповідності до Інструкції від 20.05.2008 року №281/171/578/155 «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

Як наполягає Позивач, наявними у матеріалах справи документами, а саме - карткою рахунку: 631 підтверджується оприбуткування придбаного товару (т. 2 а.с. 207); видатковою накладною, податковою накладною - його придбання (т. 2 а.с. 208, 210); товарно-транспортною накладною - перевезення (т. 2 а.с. 209); виписками по рахунку та платіжними дорученнями - оплата (т. 2 а.с. 212-216, т. 3 а.с. 96-101).

Крім іншого, між ТОВ «Галіот Груп» (Постачальник) та ТОВ «Індустрія Олив» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним, залізничним транспортом або самовивозу від 19.12.2014 року №19/12-04 (т. 2 а.с. 217-220), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити вартість нафтопродуктів та поставки, в порядку і на умовах, передбачених цим договором і додатками до нього.

Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що якість продукції повинна відповідати таким, що діють на території України, державним стандартам (ГОСТ), технічним умовам (ТУ) завод-виробника, іншим нормативно-технічним документам на даний вид продукції і підтверджуватися паспортом якості, видаваним виробником. Копія сертифікату відповідності на продукцію надається Покупцеві на його письмову вимогу.

Згідно п. 2.2 договору приймання товару за якістю і кількістю проводиться відповідно до Інструкції від 20.05.2008 року №281/171/578/155 «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

На переконання Позивача, наявними у матеріалах справи документами, а саме - карткою рахунку: 631 підтверджується оприбуткування придбаного товару (т. 2 а.с. 226); видатковими накладними та податковими накладними - його придбання (т. 2 а.с. 230, 232, 234-235); товарно-транспортними накладними - перевезення (т. 2 а.с. 231, 233); договором цесії №22/04-2015 від 31.03.2015 року, виписками по рахунку та платіжними дорученнями - оплата (т. 2 а.с. 227, 237-239, т. 3 а.с. 92-94).

Поряд з іншим, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Аверс Групп ЛТД» (Постачальник) та ТОВ «Індустрія Олив» (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів від 16.05.2014 року №16/05 (т. 2 а.с. 241-243), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця нафтопродукти, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Пунктом 1.4 вказаного договору передбачено, що якість товару повинна відповідати діючим ГОСТам, технічним умовам та паспортам заводу-виробника.

Згідно п. 1.7 договору поставка товару може здійснюватися на умовах Інкотермс-2000 «FCA склад постачальника»при відвантаженні автомобільним транспортом, наданим Покупцем.

Приписи п. 3.2 договору визначають, що приймання товару здійснюється у відповідності до Інструкції від 20.05.2008 року №281/171/578/155 «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

За наполяганням Позивача, наявними у матеріалах справи документами, а саме - карткою рахунку: 631 підтверджується оприбуткування придбаного товару (т. 2 а.с. 249); видатковими накладними, податковими накладними та рахунками-фактури - його придбання (т. 2 а.с. 250, 252-256); товарно-транспортною накладною - перевезення (т. 2 а.с. 251); виписками по рахунку та платіжними дорученнями - оплата (т. 2 а.с. 258-261, т. 3 а.с. 86-89).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, зазначив, що висновки податкового органу, які базуються на матеріалах зустрічних звірок, не можуть бути належними та допустимими доказами безтоварності господарських операцій, окремі недоліки товарно-транспортних накладних не підтверджують відсутність руху товару, оскільки предметом дослідження є договори поставки, а не перевезення, відсутність паспорту якості нафтопродуктів або сертифікату відповідності також не є безумовним свідченням нереальності господарських операцій. Крім того, суд зауважив, що наявність записів у журналі обліку нафтопродуктів за формою №6-НП не вимагається, оскільки такий обов'язок виникає у суб'єкта господарювання при поставці нафтопродуктів залізничним транспортом.

Разом з тим, обґрунтовуючи необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зауважив, що матеріали справи не містять документів, які б надавали можливість встановити адреси пунктів навантаження/розвантаження, у транспортних накладних відсутні дати виїзду/прибуття, відсутні дані про довіреності вантажоодержувача, як і самі довіреності; відсутні специфікації на товар, тоді як їх складання та надання є обов'язковою умовою усіх укладених договорів між позивачем та його контрагентами.

Окрім того, суд зауважив, що Позивачем не надано жодної заявки на замовлення товару, як того вимагають умови договорів, із зазначенням партії товарів, його об'єму, порядку та часу вибірки, осіб відповідальних за завантаження товару, номерів транспортних засобів та інших наданих документів та інформації, передбачених договорами та специфікаціями; не надано накладних на завантаження товару; доказів розрахунків із перевізниками; довіреностей на відповідальних осіб на отримання та завантаження товару.

У матеріалах справи, на переконання суду першої інстанції, відсутні докази, які свідчать про навантаження/розвантаження товару, докази його оприбуткування, зберігання товару з метою подальшої реалізації; докази формування основних фондів, наявність робітників відповідної кваліфікації.

Окрім того, Окружний адміністративний суд м. Києва підкреслив фіктивний характер діяльності ТОВ «Аверс Груп ЛТД», оскільки у рамках кримінального провадження директор товариства заперечував свою участь у господарській діяльності.

У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у Позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставами для висновків про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат Відповідач визначив встановлену, на його думку, фіктивність контрагента Позивача - ТОВ «Аверс Груп ЛТД» з підстав неможливості проведення зустрічної звірки останнього, заперечення директором у рамках кримінального провадження участі у господарській діяльності підприємства, ненадання паспортів якості та сертифікатів відповідності товару, неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, відсутність записів у журналах за формою №6-НП, а також відсутність необхідних умов та виробничих ресурсів. Щодо інших контрагентів - ТОВ «Мегарост», ТОВ «Енергокапітал», ТОВ «Люкс Борте», ТОВ «Галіот-Груп» ГУ ДФС у м. Києві зазначено, що операції з даними суб'єктами господарювання є безтоварними, оскільки Позивачем під час перевірки не надано паспортів якості та сертифікатів відповідності товару, перевезення неналежно оформлено товарно-транспортними накладними, відсутні записи у журналах за формою №6-НП, а також відсутні необхідні умови та виробничі ресурси.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Так, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Разом з тим, такого, що набрав законної сили, вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб ТОВ «Індустрія Олив» та/або перерахованих вище контрагентів останнього, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти позову, надано не було.

У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Індустрія Олив», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі «Булвес проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

« 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що «у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

З огляду на викладене посилання суду першої інстанції на матеріали кримінального провадження №32014100080000042 від 27.05.2014 року в якості підстав для висновку про порушення контрагентом Позивача - ТОВ «Аверс Груп ЛТД» податкової дисципліни та відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

У той же час, Окружний адміністративний суд м. Києва вірно відхилив в якості доказів посилання Відповідача на матеріали, викладені в актах про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки судова колегія вважає за необхідне підкреслити на неможливості їх врахування в якості доказової бази при розгляді справи. Зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам, оскільки підтверджують придбання та транспортування кожної партії товару. Відтак, твердження суду першої інстанції про не підтвердження документально транспортування нафтопродуктів є помилковим.

Крім того, твердження податкового органу щодо окремих недоліків товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій судовою колегією оцінюється критично, оскільки товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Позивачем даних податкового обліку за операціями з перевезення товарів на підставі договорів, укладених ТОВ «Індустрія Олив» з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 (т. 4 а.с. 138-230).

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року у справі №К/800/10421/14.

Крім іншого, отримані від ТОВ «Аверс Груп ЛТД», ТОВ «Мегарост», ТОВ «Енергокапітал», ТОВ «Люкс Борте», ТОВ «Галіот-Груп» нафтопродукти належним чином оприбутковані Позивачем та відображені у бухгалтерському обліку по рахунку 631 (т. 1 а.с. 7-15, 84-92, 207, 226, 249), а у подальшому використані у господарській діяльності ТОВ «Індустрія Олив» шляхом реалізації іншим контрагентам (т. 3 а.с. 103-266, т. 4 а.с. 1-137).

Судовою колегією поряд з іншим враховується, що відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 року № 271/121, паспорт якості це документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості нафти та/або нафтопродуктів, отримані в результаті лабораторних випробувань, і їх відповідність вимогам нормативних документів.

Згідно вказаної Інструкції сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають установленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством (Закон України «Про підтвердження відповідності»).

Таким чином, на переконання судової колегії, сертифікати відповідності та паспорти якості за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій.

За таких обставин, ненадання Позивачем до перевірки паспортів якості та сертифікатів відповідності на придбані у ТОВ «Аверс Груп ЛТД», ТОВ «Мегарост», ТОВ «Енергокапітал», ТОВ «Люкс Борте», ТОВ «Галіот-Груп» нафтопродукти не є безумовним доказом безтоварності господарських операцій навіть попри визначення у деяких з укладених із вказаними контрагентами договорів їх обов'язковості.

Поряд з іншим, судова колегія вважає обґрунтованими доводи Апелянта про те, що заявка на поставку товару не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не є підставою для формування даних податкового обліку. У зв'язку з чим, на переконання судової колегії, їх відсутність не зумовлює висновок про нездійснення господарських операцій з контрагентами. Крім того, оскільки судом першої інстанції відвідні документи не запитувалися у Позивача, колегія суддів, зважаючи на надане процесуальним законом право досліджувати нові докази, вважає за необхідне звернути увагу на те, що ТОВ «Індустрія Олив» на виконання вимог договорів направлялися контрагентам відповідні заявки, копії яких були надані Апелянтом 14.12.2017 року.

З аналогічних обставин суд апеляційної інстанції вважає передчасними висновки Окружного адміністративного суду м. Києва про відсутність специфікацій на товар, оскільки, по-перше, угода з ТОВ «Мегарост» та з ТОВ «Люкс Борте» не передбачала складання специфікацій, по-друге, до надані до апеляційної скарги копії специфікацій свідчать про їх складання сторонами на виконання умов договору з ТОВ «Енергокапітал», по-третє, додатки до договору з ТОВ «Галіот Груп» (т. 2 а.с. 221-222) та додаткові угоди до договору з ТОВ «Аверс Груп ЛТД» (т. 2 а.с. 244-245) і є, за своєю сутністю, специфікаціями на товар.

Крім іншого, колегія суддів не може погодитися з твердженням суду першої інстанції щодо відсутності довіреностей у вантажоодержувача - ТОВ «Індустрія Олив», оскільки, по-перше, зі змісту видаткових накладених вбачається зазначення їх реквізитів при отриманні товару, по-друге, такі довіреності в силу вимог затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей передаються постачальникам (продавцям), що, на переконання судової колегії, пояснює їх ненадання Позивачем під час перевірки та до суду.

При цьому судовою колегією враховується, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Однак, сама наявність або відсутність первинних документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.05.2015 року у справі №К/800/52299/14.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених Позивачем договорів.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначають, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених Позивачем з ТОВ «Мегарост», ТОВ «Енергокапітал», ТОВ «Люкс Борте», ТОВ «Галіот Груп», ТОВ «Аверс Груп ЛТД» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останнього, оскільки такі витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Індустрія Олив».

Крім того, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідачем не заперечувалось, що на момент виписування податкової накладної Позивачу контрагент останнього був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Крім того, Апелянт обґрунтовано звернув увагу на те, що оскільки до складу податкового кредиту за березень, квітень та липень 2014 року були включені суми ПДВ на підставі податкових накладних (т. 2 а.с. 149-151, 160), виписаних ТОВ «Енергокапітал» за договором доручення на надання послуг з організації збирання, знешкодження, перевезення та утилізації відпрацьованих мастил (олив) від 08.08.2013 року №20 (т. 4 а.с. 132-135), який не був предметом дослідження Відповідача при перевірці, врахування даної суми ПДВ у розмірі 27 219,20 грн. в якості завищення податкового кредиту без належного обґрунтування з боку ГУ ДФС у м. Києві не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у зв'язку з підтвердженням матеріалами справи реальності та товарності господарських операцій, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про безпідставність позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Індустрія Олив» витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, в сумі 64 551,40 грн., сплачених згідно платіжного доручення від 16.12.2016 року №8377 на суму 30 738,76 грн. та квитанції від 29.11.2017 року №2339 на суму 33 812,64 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Олив»- задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Олив» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 07 грудня 2016 року №0007011402 та №0007021402.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Олив» (02160, м. Київ, пр-т. Возз'єднання, 15, офіс, 805, код ЄДРПОУ 37144050) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 64 551 (шістдесят чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 23» січня 2018 року.