Рішення № 71722289, 22.01.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/8108/17

Провадження № 2/520/2158/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Куриленко О.М.

за участю секретаря - Баранової Ю.О.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

12.07.2017 року позивач звернулась до суду з позовом, який в подальшому був уточнений, в результаті чого був змінений відповідач, та просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 65039) суму грошових коштів у розмірі 24 398, 41 гривень, а також моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.

Свої вимоги мотивувала тим, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, з одного боку, та ОСОБА_3, яка є директором ТОВ «СІМОНТ», з другого боку, велися переговори щодо організації відпочинку позивача та укладення договору, за умовами якого ТОВ «СІМОНТ» зобов'язувалася надати туристичні послуги (поїздка до Єгипту, курорт Хургада з проживанням 10 днів та 9 ночей з забезпеченням харчування), а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зобов'язувалися оплатити такі послуги в сумі 1800 доларів США - по 900 доларів США кожен. Між сторонами було підписано копію «Заявки / додатку до договору», де визначались деякі положення про поїздку ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яку ТОВ «СІМОНТ» повинно було організувати. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 після підписання вказаного документа та зі слів ОСОБА_3 вважали, що договір про надання туристичних послуг був укладений, в результаті чого передали відповідачу грошові кошти, про що останньою було складено розписку.

Однак позивач вказує на те, що ОСОБА_3, директор ТОВ «СІМОНТ», не дивлячись на отримання передбачених «Заявкою / додатком до договору» грошових коштів, туристичні послуги не надала (поїздка до Єгипту не відбулася взагалі), а сплачені кошти не повернула до цього часу.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М., яка ухвалою від 14.07.2017 року прийняла справу до свого провадження.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та місце його проведення сповіщалась належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від неї до суду не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, яка сповіщена про розгляд справи належним чином, від якої не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою представника позивача, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.

Суд, вислухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що між нею, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з одного боку та ТОВ «СІМОНТ» в особі директора ОСОБА_3 з другого боку велися переговори щодо укладення договору, за умовами якого ТОВ «СІМОНТ» зобов'язалось надати позивачеві туристичні послуги (поїздка до Єгипту, курорт Хургада з проживанням 10 днів та 9 ночей з забезпеченням харчування), а вона, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зобов'язувалися оплатити такі послуги в сумі 1800 доларів США - по 900 доларів США кожен.

Згідно із ст. 20 ЗУ «Про туризм» у договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору: строк перебування у місці надання туристичних послуг із зазначенням дат початку та закінчення туристичного обслуговування; характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, а також дата, час і місце відправлення та повернення (якщо перевезення входить до складу туристичного продукту); готелі та інші аналогічні засоби розміщення, їх місце розташування, категорія, а також строк і порядок оплати готельного обслуговування; види і способи забезпечення харчування; мінімальна кількість туристів у групі (у разі потреби) та у зв'язку з цим триденний строк інформування туриста про те, що туристична подорож не відбудеться через недобір групи; програма туристичного обслуговування; види екскурсійного обслуговування та інші послуги, включені до вартості туристичного продукту; інші суб'єкти туристичної діяльності (їх місцезнаходження та реквізити), які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту; страховик, що здійснює обов'язкове та/або добровільне страхування туристів за бажанням туриста, інших ризиків, пов'язаних з наданням туристичних послуг; вартість туристичного обслуговування і порядок оплати; форма розрахунку.

Як вбачається з «Заявки / додатку до договору», сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх передбачених законом істотних умов договору, зокрема відсутня інформація про строк і порядок оплати готельного обслуговування, програму туристичного обслуговування, види екскурсійного обслуговування, страховика, що здійснює обов'язкове страхування туристів.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, судом встановлено, що договір з ТОВ "Сімонт" щодо туристичного обслуговування позивача укладений не був.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься розписка, складена директором ТОВ «Сімонт» - ОСОБА_5, в якій вона підтверджує факт отримання коштів від ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в сумі 1800 дол. США по 900 дол. США відповідно за тур що не відбувся до Єгипту. Повернути вказані кошти відповідач зобов'язалась до 16.02.2017 року.

Суд приймає вищевказану розписку в якості належного та допустимого доказу того, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки відповідач у судове засідання не з'явилась дані докази жодним чином не спростувала.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Установивши у справі відсутність у сторін договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, суд приходить до висновку із наявністю підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах.

Відповідачка отримані від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 900 доларів США позивачеві не повернула, так як іншого - доказів повернення грошових коштів відповідачем надано не було.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В судовому засіданні представником позивача доведено отримання відповідачем ОСОБА_3 від позивача ОСОБА_2 грошових коштів без достатньої правової підстави, що в свою чергу, дає право вимоги позивачу повернути безпідставно набуте майно - грошові кошти в розмірі 24 398, 41 гривень, що за курсом НБУ станом на 11 грудня 2017 року становило 900 доларів США , як безпідставно набутих коштів.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає стягненню у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу , якщо інший порядок не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року, у зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. Також у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, яку вона оцінює в сумі 10 000 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз'яснень, вказаних в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров;я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості

У зв'язку з наведеним, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідачки суми завданої їй моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень, оскільки позивач взагалі не довела суду, у чому саме полягає вказана шкода та чому саме вона визначена у такому розмірі.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Керуючись ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК, на підставі ст.ст. 16, 509, 629, 638, 627, 1212 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 65039, суму грошових коштів у розмірі 24 398, 41 гривень.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Куриленко О. М.