Постанова № 71716923, 15.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2018 р. Справа№ 910/14144/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Калатай Н.Ф.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Драчук Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційних скарг

1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Пром Інновація»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 11.10.2017 (повний текст складено 18.10.2017)

у справі № 910/14144/17 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Пром Інновація»

(далі - ТОВ «Бізнес Пром Інновація»)

до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк

«Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілорін ЛТД»

(далі - ТОВ «Мілорін ЛТД»)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 1) Національний банк України

2) Міністерство фінансів України

про визнання відсутнім права вимоги та визнання права

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Пром Інновація» звернулось до Господарського суду міста Києва до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілорін ЛТД» (відповідача-2) про:

- визнання відсутнім у ПАТ КБ «Приватбанк» права вимагати від ТОВ «Мілорін ЛТД» сплати суми боргу за кредитними договорами № 4М14109Д від 12.02.2014, № 4М14110Д від 17.02.2014, № 4М14107И від 19.02.2014, № 4М14092Д від 25.02.2014 в розмірі 1 339 320 543,86 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки;

- визнання права позивача вимагати від ТОВ «Мілорін ЛТД» сплати суми боргу за кредитними договорами № 4М14109Д від 12.02.2014, № 4М14110Д від 17.02.2014, № 4М14107И від 19.02.2014, № 4М14092Д від 25.02.2014 в розмірі 1 339 320 543,86 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки.

В обґрунтування своїх вимог зазначило, що позивач, як поручитель боржника - ТОВ «Мілорін ЛТД», виконав зобов'язання останнього за кредитними договорами № 4М14109Д від 12.02.2014, № 4М14110Д від 17.02.2014, № 4М14107И від 19.02.2014, № 4М14092Д від 25.02.2014 перед ПАТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 1 339 320 543,86 грн., тому , на його думку, позивач набув права вимоги виконання від боржника - ТОВ «Мілорін ЛТД» грошових зобов'язань. Оскільки ТОВ «Мілорін ЛТД» не виконало вимоги ТОВ «Бізнес Пром Інновація» про сплату заборгованості по кредитам та відсоткам за користування кредитами, позивач вважав такі дії відповідача-2 невизнанням його права вимоги сплати згаданих коштів, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 залучено до участі в даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Національний банк України (третя особа-1), Міністерство фінансів України (третя особа-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив із того, що позивачем не доведено обставин невизнання відповідачами права ТОВ «Бізнес Пром Інновація» вимагати виконання грошових зобов'язань ТОВ «Мілорін ЛТД», отже суд дійшов висновку про недоведеність факту порушення прав та інтересів ТОВ «Бізнес Пром Інновація» чи їх невизнання відповідачами у справі.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ПАТ КБ «Приватбанк» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти постанову, якою припинити провадження у справі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи. За твердженнями апелянта, позовні вимоги про визнання за позивачем права вимоги на сплату грошового зобов'язання та визнання погашеними зобов'язання є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Юридичні факти можуть встановлюватись господарськими судами лише за існування та розгляду спору між сторонами про цивільне право. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. На переконання апелянта, вимоги про встановлення юридичних фактів не підвідомчі господарським судам й це є підставою для припинення провадження у справі, тобто місцевим судом в порушення приписів процесуального законодавства прийнято до провадження справу, яка не підвідомча суду в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2017, ТОВ «Бізнес Пром Інновація» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування. За твердженнями позивача, місцевий суд не взяв до уваги, що позивачем неодноразово надсилалися відповідачу-2 вимоги про сплату боргу в розмірі 1 339 320 543,86 грн., які залишені останнім без уваги. Невручення відповідачем-1 позивачу документів, які підтверджують обов'язок ТОВ «Мілорін ЛТД», ненадання інформації про виконання ним Договору поруки свідчить про невизнання відповдіачем-1 факту оплати позивачем згаданої заборгованості та переходу до позивача права вимоги за кредитними договорами.

В судове засідання апеляційної інстанції 15.01.2018 з'явились представники позивача та відповдіача-1, представник відповідача-2, третіх осіб 1 та 2 не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги відповідача-1 заперечив, просив не брати їх до уваги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу останнього.

Представник відповдіача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти судове рішення про припинення провадження у справі. Проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив з підстав її необґрунтованості.

Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача-1не підлягають задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 20.10.2016 між ТОВ «Бізнес Пром Інновація» (позивачем, поручителем за договором) та ПАТ КБ «Приватбанк» (відповідачем-1, кредитором за договором) укладено Договір поруки № 4М14109Д/П (далі - Договір поруки), за умовами п. 1 якого його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Мілорін ЛТД» (відповідачем-2, боржником) своїх зобов'язань за:

кредитним договором № 4М14109Д від 12.02.2014 (далі - кредитний договір-1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

кредитним договором № 4М14110Д від 17.02.2014 (далі - кредитний договір-2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;

кредитним договором № 4М14107И від 19.02.2014 (далі - кредитний договір-3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;

кредитним договором № 4М14092Д від 25.02.2014 (далі - кредитний договір-4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4.

Відповідно до п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни за кредитним договором.

За умовами п. 5 Договору у випадку невиконання боржником обов'язку п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 Договору поруки (п. 6).

Цей договір на підставі п. 11 набуває чинності з дати укладення, підписання та скріплення печатками сторін і діє три роки від дати його укладання.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поруки (ст. 553 ЦК України) поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку й відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Матеріалами справи встановлено, що в подальшому між уповноваженим представником ПАТ КБ «Приватбанк», який діяв на підставі Статуту, та уповноваженим представником ТОВ «Бізнес Пром Інновація», який діяв на підставі Статуту та рішення загальних зборів учасників останнього ( протокол № 19/10/2016 від 19.10.2016), укладено кредитний договір № 4Б16088Г, за умовами якого позивачем отримано, а відповідачем-1 надано кредит з відновлювальною кредитною лінією 4 800 000 000,00 грн., з терміном погашення до 2024 року.

За твердженнями позивача отримані на підставі кредитного договору № 4Б16088Г кошти були спрямовані ним в тому числі й на виконання своїх зобов'язань за Договором поруки.

Положеннями ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором в частині виконаного зобов'язання.

Згідно долучених до матеріалів справи платіжних доручень № 3686 від 21.10.2016 на суму 380 924 820,69 грн., № 3687 від 21.10.2016 на суму 913 419 341,21 грн., № 3688 від 21.10.2016 на суму 44 970 336,74 грн., № 3689 від 21.10.2016 на суму 6 045,22 грн. позивачем перераховано відповідачу-1 кошти в загальному розмірі 1 339 320 543,86 грн. з призначенням платежу: виконання обов'язків по кредитним договорам № 4М14109Д від 12.02.2014, № 4М14110Д від 17.02.2014, № 4М14107И від 19.02.2014, № 4М14092Д від 25.02.2014 згідно договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016.

Відповідачем-1 не спростовано факту отримання коштів від позивача на загальну суму 1 339 320 543,86 грн. та не подано доказів повернення цих коштів можливо як помилково перерахованих в зв'язку з відсутністю укладеного з ним Договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016.

Таким чином, до позивача, який виконав зобов'язання відповідача-2, забезпечені порукою, перейшли усі права кредитора в цих зобов'язаннях, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як встановлено матеріалами справи позивачем надіслано відповідачу-2 угоду № 389 від 22.10.2016, за якою позивач виступає новим кредитором за кредитними договорами № 4М14109Д від 12.02.2014, № 4М14110Д від 17.02.2014, № 4М14107И від 19.02.2014, № 4М14092Д від 25.02.2014, та вимогу № 61 від 29.03.2017 про сплату 1 339 320 543,86 грн.

Спір у даній справі виник внаслідок виконання позивачем як поручителем обов'язку боржника за вищезгаданими кредитними договорами, зокрема, погасив борг в загальному розмірі 1 339 320 543,86 грн., тому на підставі ст.ст. 512, 514 ЦК України став новим кредитором за цими кредитними договорами, проте відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та факту переходу до позивача прав кредитора. Наведене й зумовило, на думку позивача, його звернення до суду з даним позовом.

За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою слід з'ясовувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, відтак будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. Тобто перехід прав до поручителя, який виконав зобов'язання презюмується і звернення особи до суду з позовом про визнання права вимоги, так само як і про визнання відсутнім в іншої особи такого права не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом за наявності відповідного спору.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що вимоги такого змісту як визнання права чи визнання відсутнім права згідно приписів ст. 16 ЦК України можуть заявлятись в суді, відтак доводи відповідача-1 (апелянта) про те, що заявлені вимоги по своїй суті є встановленням факту й не підлягають розгляду в господарських судах як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу. Відповідно відсутні й підстави для припинення (закриття ) за правилами нового ГПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) провадження у даній справі.

За приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 1 ГПК України (в чинній на момент звернення позивача до суду редакції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Саме на позивача покладено обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, отже довести, що права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати в позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідачів.

Зокрема, посилання позивача на те, що про наявність порушеного у нього права свідчить невизнання відповідачем-1 переходу прав кредитора за кредитними договорами з підстав наявності в ЗМІ інформації про фіктивність ТОВ «Бізнес Пром Інновація» як підприємства, не заслуговують на увагу, оскільки будь-яких доказів фіктивності позивача сторонами суду не надано, натомість наявні в матеріалах справи документи (в тому числі звіт про фінансовий стан позивача) свідчать про протилежне.

Більше того, наявні в матеріалах справи документи не підтверджують того факту, що відповідач-1 вважає позивача фіктивним підприємством, адже останній на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 4Б16088Г, укладеним їх уповноваженими особами із дотриманням положень установчих документів сторін, надав позивачу кредитні кошти, а позивач - виконує цей кредитний договір № 4Б16088Г, зокрема, сплачує тіло кредиту, відсотки. Таким чином, позивачем не доведено наявності у відповідачів обґрунтованих підстав вважати ТОВ «Бізнес Пром Інновація» є фіктивним, відтак не доведено його порушеного права, з метою захисту якого він звернувся із даним позовом.

Крім цього, на думку позивача, відповідачем-1 не підтверджено факту отримання коштів від позивача в сумі 1 339 320 543,86 грн. та не подано доказів їх повернення як помилково перерахованих за відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016. Посилання позивача на те, що відповідачем-1 не визнано фактів погашення коштів за боржника та переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджено. Позивачем також не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ КБ «Приватбанк» порушує його права та інтереси.

При цьому, направлення позивачем на адресу відповідача-2 листа з вимогою про сплату боргу за кредитними договорами та залишення її без реагування відповідачем-2 не свідчить про невизнання відповідачем-2 прав позивача як нового кредитора. Відповідно доводи позивача в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Пром Інновація» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/14144/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/14144/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.01.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Н.Ф. Калатай

Г.А. Жук