Ухвала суду № 71712095, 17.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер328/416/17 Головуючий у 1 інстанції Коваленко П.Л.

Номер провадження 22-ц/778/103/18 Суддя-доповідач Кухар С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого, суддіКухаря С.В.суддів:Крилової О.В. Трофимової Д.А.секретарБабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 16 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень.

В обґрунтування позову зазначено, що в період з 17.03.1986 року по 02.12.1986 року позивач проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан (далі ДРА). При виконанні службового обов'язку в ДРА, отримано множинні вогнепальні осколкові поранення правої голені, лівої руки, шиї (контузія головного мозку). Після проходження військової служби, позивач отримав значні захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день. 20.07.2011 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії. На теперішню пенсію забезпечити себе та свою родину хоча б самим необхідним є просто неможливим. Це додає йому багато неприємних відчуттів, він змушений витрачати кошти на відновлення свого здоров'я. Позивач не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному стані.

Позивач відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною, оскільки не може допомогти своїй родині як матеріально, так і фізично, повноцінно виконувати свої обов'язки по господарству. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоров'ї, а також і на його психіці, постійно виникають проблеми з придбанням ліків, які є занадто дорогими. Він постійно знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості відновлення здоров'я не має і йому необхідно жити з усіма вище переліченими хворобами. Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання. Порушено його нормальні життєві зв'язки, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 16 травня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5, задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено що з що з 17.03.1986 року по 02.12.1986 року ОСОБА_5 проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій та має статус учасника бойових дій.

При виконанні інтернаціонального обов'язку у вищезазначеній республіці у результаті мінометного обстрілу отримав черепно-мозкову травму, контузію головного мозку, вогнепальні осколкові поранення правої голені, лівої руки, шиї, що підтверджується архівною довідкою за №6/3/1-961 від 20.12.2016 року та свідоцтвом про хворобу №62 від 14.03.2000 року.

20.07.2011 року позивачу встановлена третя група інвалідності унаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1986 рік), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з з 17.03.1986 року по 02.12.1986 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 1 листопада 2017 року в аналогічній справі № 336/6349/16-ц.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 16 травня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, яку буде складено на протязі п'яти днів.

Повна постанова складена 22 січня 2018 року.

Головуючий:

Судді: