Рішення № 71709874, 17.01.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2207/17

Провадження № 2-а/226/6/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

17.01.2018 м. Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Трифонової І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мирнограді Донецької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, третя особа – управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради, про зобов’язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказав, що він, перебуваючи на обліку в управлінні соціального захисту населення Мирноградської міської ради як особа, переміщена з тимчасово окупованої території, 25.10.2017 звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові з питання поновлення пенсії, яка виплачувалася йому по березень 2017 року включно. На його особисте звернення до управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області було повідомлено, що нарахування та виплата йому пенсії не проводиться з тієї причини, що він не знаходився за адресою свого зареєстрованого місця перебування під час проведення перевірки управлінням соціального захисту населення Мирноградської міської ради. Посилаючись на норми Конституції України, Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», вважає, що у виплаті пенсії йому відмовлено незаконно, тому просить суд зобов’язати відповідача поновити йому виплату пенсії з 01.04.2017.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у передбачений діючим законодавством спосіб, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій наполягав на задоволенні вимог.

Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області ОСОБА_2 надав судові письмові заперечення на позов, де зазначив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в управлінні, є внутрішньо переміщеною особою, в управлінні соціального захисту населення Мирноградської міської ради ним була отримана довідка №0000380600 від 25.10.2017 про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи в м. Мирнограді. Виплата пенсії таким особам здійснюється за місцем перебування на обліку. За п.п.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ №365 від 08.06.2016, соціальні виплати припиняються в разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї. 24.11.2017 до управління надійшов витяг з протоколу №47 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.11.2017, яким було відмовлено ОСОБА_1 у відновленні пенсії з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи – управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради ОСОБА_3 так само надала судові письмові заперечення, де вказала, що згідно з довідкою №0000380600 від 25.10.2017 позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим протоколом №47 від 22.11.2017, позивачу було відмовлено у виплаті пенсії у зв'язку із не проживанням за вказаною адресою у м. Мирнограді.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 23.06.1998 отримує пенсію за віком (а.с.4).

Позивач взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме, з м. Донецька до м. Мирнограда Донецької області, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 25.10.2017 № НОМЕР_1 (а.с.5).

Згідно з матеріалами справи, позивач отримував пенсію у Першотравенському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області по 31.03.2017 включно (а.с.47), у зв’язку із зміною місця проживання його пенсійна справа №121200 направлена до управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові 09.11.2017 (а.с.46).

Відповідно до затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Донецьк, де зареєстрований ОСОБА_1, включене до цього Переліку.

Відсутність ОСОБА_1 за адресою, зазначеною у довідці №0000380600 від 25.10.2017, а саме: Донецька область, м. Мирноград, мікрорайон Молодіжний, 7/43, встановлена актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 20.11.2017 (а.с. 34-35).

На підставі вказаного акту комісія з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Мирноградської міської ради прийняла рішення, викладене у протоколі засідання №47 від 22.11.2017, про відмову ОСОБА_1 у призначенні соціальних виплат (а.с. 36-38).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо відмови у призначенні виплати пенсії позивачеві з причини відсутності його за зареєстрованим місцем перебування як внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч.2 ст.46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч.2 ст.22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Питання виплати пенсій врегульовані ст.47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі Закон №1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Закон №1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати відповідно до ст.49 цього Закону, але жоден з таких випадків щодо ОСОБА_1 управлінням не застосований та не доведений. Вказаною нормою Закону також передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Відповідачем відповідне рішення про припинення виплати пенсії позивачеві не приймалося.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706 (далі Закон №1706).

Відповідно до ст.7 Закону №1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

За положеннями ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст.14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв’язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Відмовивши позивачеві у призначенні виплати його пенсії, відповідач послався на відсутність його за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.

Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії з віком. Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, п.13 якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Отже, враховуючи, що пенсія за віком є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України, ч.1 ст.49 Закону №1058-VI, оскільки з квітня 2017 позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а наявний у справі протокол засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.11.2017 не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст.49 Закону №1058-VI.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати йому пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення за суттю вимог позивача.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Проаналізувавши всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що з урахуванням вимог статті 9 КАС України з метою повного захисту законних прав позивача наявна необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові щодо припинення виплати пенсії позивачеві, оскільки такі дії, як встановлено вище, не відповідають нормам діючого законодавства.

Відповідно, задоволенню підлягає і вимога про зобов’язання управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові призначити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017.

На підставі Конституції України, законами України ««Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішень Європейського суду та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись, ст.ст. 5,9,19,122,242-246,371,372 КАС України, суд

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, третя особа – управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові (ЄДРПОУ 21963441, м. Мирноград, вул. Центральна, 13) щодо непризначення виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, Донецька область, м. Мирноград, мікрорайон Молодіжний, 7/43), з 01.04.2017.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові призначити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.04.2017.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків на його оскарження, якщо апеляційна скарга на нього не була подана. Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В.С. Салькова