Постанова № 71691945, 17.01.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/3382/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Ужгород

апеляційний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» на ухвалу Виноградівського районного суду про повернення заяви позивачу, постановленої 02 листопада 2017 року головуючим суддею Леньо В.В. за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колесо» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, -

встановив:

У листопаді 2017 року ПАТ «Закарпатгаз» звернувся у суд з позовом в якому просив визнати недійсним договір дарування від 17.06.2015 року, укладений між ТзОВ «Колесо» та ОСОБА_2.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2017 року дану позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з даною ухвалою ПАТ «Закарпатгаз» оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити матеріали справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги посилається на те, що висновок суду про підвідомчість даного спору господарському суду є помилковим.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір відноситься до компетенції господарського суду, пославшись при цьому на приписи ст. 115, п. 3 ч. 3 ст. 122 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали).

Однак з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.

Як роз'яснено в п. 3 Постанови Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Статтею 179 ГК України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Оскільки однією із сторін оспорюваного договору є фізична особа, то такий договір не можу вважатися господарським.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що дана фізична особа є відповідачем у справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підвідомчість даного спору господарському суду. Даний спір виходячи із суб'єктного складу сторін підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції послався на приписи ст. 115, п. 3 ч. 3 ст. 122 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали).

Однак, даними нормами передбачено повернення судом позовної заяви у разі недотримання позивачем правил підсудності в межах цивільного судочинства.

Колегія суддів констатує, що поняття підвідомчості та підсудності є зовсім різними процесуальними інститутами. Подання позову з недотриманням правил підвідомчості (як вважав суд першої інстанції) має зовсім інші процесуальні наслідки ніж повернення позовної заяви на підставі ст. 115, п. 3 ч. 3 ст. 122 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали). Тобто, суд першої інстанції помилково послався на вказані норми та постановляючи оскаржувану ухвалу порушив процедуру вирішення даного питання, що є додатковою підставою для скасування такої ухвали.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Щодо вимог прохальної частини апеляційної скарги про стягнення на користь апелянта судових витрат за подачу апеляційної скарги, то як роз'яснено в п.37 Постанови Пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами.

Таким чином, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу суми судового збору, сплаченого апелянтом за подачу апеляційної скарги, а тому, апеляційна скарга підлягає лише частковому задоволенню.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 268, 367, 374, 379, 381, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз», задовольнити.

Ухвалу Виноградівського районного суду від 02 листопада 2017 року про повернення заяви позивачу скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 січня 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді