Постанова № 71690240, 17.01.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року м. Чернівці

справа № 716/254/16

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Яремка В.В.

секретар Скакун К.В.

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3

апеляційна скарга ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 3 жовтня 2017 року, головуючий в 1-й інстанції Пухарєва О.В.

встановив :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним.

Позовні вимоги обґрунтовував слідуючими обставинами.

У його власності перебуває частина житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1. Згідно рішення Заставнівського районного суду від 27.11.2008р. йому виділено в натурі частину зазначеного будинковолодіння, частка якого становить 22/100, а відповідачу ОСОБА_2 виділено 78/100 часток. Реєстрацію права власності було здійснено в грудні 2008 року.

Протягом 2000-2009рр. позивач перебував за межами України, а тому у вказаному будинку не проживав. Повернувшись, і маючи намір поселилися у вказаний будинок разом із своєю сім'єю, дізнався, що його мати ОСОБА_2 передала в користування свою частку у вказаному будинку ОСОБА_3

Пізніше, а саме в 2014р. йому стало відомо, що ОСОБА_3 користується вказаним будинком на підставі договору оренди. В серпні 2015

Провадження 22-ц/794/43/18 Категорія 20/21

року ОСОБА_1 дізнався, що ОСОБА_3 є власником будинку, оскільки купив в його матері її частку будинку.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що власником 78/100 житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі договору дарування, який посвідчений 21.11.2013р. приватним нотаріусом Заставнівського районного округу Бурдейним Ю.І.

Також він що зі слів сусідів та самого ОСОБА_3 дізнався, що вказаний будинок був саме куплений за кошти бабусі останнього ОСОБА_6 Враховуючи вищенаведене позивач вважав, що відповідачі, укладаючи між собою договір дарування частини житлового будинку, фактично приховали інший правочин, а саме договір купівлі-продажу частини житлового будинку, який вони насправді вчинили та який порушує його права, як співвласника будинку, який має переважне право перед ОСОБА_3 на купівлю частки у спільній частковій власності.

Позивач просив визнати договір дарування 78/100 частки житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, і посвідчений приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Бурдейним Ю.І. 21.11.2013р. удаваним та визначити, що був укладений договір купівлі-продажу; стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 3 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що він як, співвласник будинку має переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності. Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги покази свідків, які беззаперечно свідчать про удаваність оспорюваного правочину.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення - залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що позивач не надав належних підтверджень того, що договір дарування частки житлового будинку є удаваним та таким, що вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, виходячи з наступних обставин.

Встановлено, що рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19.09.2007р. визнано за ОСОБА_2 право власності на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на 5/6 частин житлового будинку з господарським спорудами по АДРЕСА_1. За ОСОБА_1 визнано право власності на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_7 на 1/6 частину вищезазначеного будинку з господарськими спорудами.

27.11.2008р. рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області проведено поділ вказаного будинку між співвласниками з виділенням часток в натурі. Зокрема позивачу ОСОБА_1 перейшло у власність 22/100 частки житлового будинку з господарськими спорудами, а відповідачу ОСОБА_2 виділено 78/100 частки даного будинковолодіння. Державна реєстрація зазначеного права власності відбулася 24.12.2008р., що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно № 42599140 від 20.08.2015р.

21 листопада 2013 року ОСОБА_2 (Дарувальник) та ОСОБА_3 (Обдарований) уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейним Ю.І., згідно якого дарувальник передала безоплатно у власність, а Обдарований прийняв у власність, як дарунок належні Дарувальнику на праві приватної власності 78/100 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Зазначене положення статті цього Кодексу відображає сутність договору дарування і вказує на його основну відмінність від оплатних договорів - перехід права власності на предмет договору до обдарованого без надання будь-якої зустрічної матеріальної чи нематеріальної компенсації дарувальникові.

За ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тобто, для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 Постанови передбачено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, укладаючи між собою договір дарування частини житлового будинку, фактично приховали інший правочин, а саме договір купівлі-продажу частини житлового будинку, який вони, на думку позивача, насправді вчинили та який порушує його права, як співвласника будинку, який має переважне право перед ОСОБА_3 на купівлю частки у спільній частковій власності.

З договору дарування від 21.11.2013р. вбачається, що ОСОБА_2, як дарувальник, та ОСОБА_3 як обдаровуваний, були попередньо ознайомлені з приписами цивільного законодавства , що регулюють укладений ними правочин(зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).

Відповідно до п. 17 договору дарування вбачається, що договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від Обдаровуваного вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Також в п. 14 договору зазначено, що дарувальник та обдаровуваний стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні , а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного договору.

ОСОБА_2 знала про те, що було укладено саме договір дарування, про що свідчить її особистий підпис, що свідчить про обізнаність дарувальника щодо її волевиявлення саме на укладення зазначеного договору.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Стверджуючи, що укладаючи договір дарування частки житлового будинку, між відповідачами фактично було укладено договір купівлі-продажу частини квартири, позивачу необхідно довести той факт, що між відповідачами виникли права та обов'язки, які характерні саме для договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України однією з характерних ознак договору купівлі-продажу є його оплатність у грошовому виразі.

Позивачем не було надано суду доказів того, що ОСОБА_3 було сплачено ОСОБА_2 кошти за спірне нерухоме майно.

Встановивши, що позивачем не було доведено мети відповідачів у прихованні своєї дійсної волі та намаганні спричинити інші наслідки, ніж ті, що випливають із договору дарування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги надані на підтвердження удаваності оспорюваного правочину позивачем докази, а саме звукозаписи розмови та її стенограма відповідача ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Відповідно до ст. ст.76,77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Однак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вказаний звукозапис розмови та її стенограма ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отриманий з дотриманням вимог законодавства.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Також безпідставними є доводи апелянта про те, що договором дарування було порушене його право на переважне право на купівлю частки у спільній частковій власності на житловий будинок, передбачене ст.362 ЦК України, виходячи з слідуючих підстав.

Згідно положень ст.362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Вимог щодо переважного права покупця позивачем не заявлено.

Переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільні власності, з'являється у співвласника тільки тоді коли мова йде про продаж майна, в даній же справі 78/100 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель була не продана, а подарована ОСОБА_2 ОСОБА_3, відповідно до договору дарування від 21.11.2013р. На зазначені правовідносини положення ст.362 ЦК України не поширюються.

Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, дослідив докази, дав їм належну оцінку, визначився з характером правовідносин, застосував відповідні норми матеріального права та зробив правильний висновок про безпідставність позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.374, ст.375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 3 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повної постанови 23 січня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Вірно з оригіналом :