Постанова № 71690072, 17.01.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/154/18Головуючий у 1-й інстанції Кваша І.М. Категорія: 47 Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Фетісової Т.Л.

суддів Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

за участю секретаря

Анкудінова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.11.2017 (ухвалене о 15 год. 21 хв. у залі судових засідань Чорнобаївського районного суду, повний текст складено 21.11.2017) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Силікат-1» про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості по орендній платі та моральної шкоди, :

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, яким просив, з урахуванням послідуючих уточнень, стягнути з ТОВ «Силікат-1» на свою користь нарахованої, але частково невиплаченої орендної плати за 2014, 2015, 2016 роки в сумі 4047,79 грн., за період з 2009 року по 2013 рік включно - 12563,35 грн., та 16000,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди, та розірвати договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,44457 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться в адмінмежах Чорнобаївської селищної ради, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Силікат-1», зареєстрований у Чорнобаївському РВ Черкаської РФ «Центр ДЗК» 09.11.2010 за №041079700064.

В обґрунтування вказано на те, що після смерті матері ОСОБА_5 позивач успадкував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,45 га, що знаходиться в адмінмежах Чорнобаївської селищної ради. Після оформлення права власності а на неї він з'ясував, що земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ «Силікат-1» на підставі договору оренди, який укладено від імені матері ОСОБА_6 Оскільки спадкодавець померла у 2012 році, з 2013 року орендна плата власнику землі не виплачувалась. Також позивач має сумніви щодо сплати орендної плати з 2009 по 2012 рік. Для з'ясування зазначених питань та отримання примірника договору, з вимогами про виплату коштів він неодноразово звертався до ТОВ «Силікат-1». Проте такі вимоги відповідачем були проігноровані, що й стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.11.2017 відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вказує на те, що суд помилково вказав про звернення позивача із вимогами про виплату орендної плати до відповідача лише у 2017 році, адже позивачем від управління агропромислового розвитку РДА 01.09.2016 одержано лист у якому вказано про те, що ТОВ «Силікат-1» уже одержувало звернення позивача та документи у підтвердження його права власності на орендовану земельну ділянку. Таким чином висновки суду першої інстанції про те, що позивач, як власник землі, набув право на одержання орендної плати лише у 2017 році є хибними, що свідчить про систематичність несплати відповідачем орендної плати у тому числі за попередні роки оренди. Суд помилково не витребував для огляду оригінал спірного договору оренди земельної ділянки, який наявний у відповідача та у відділі держгеокадастру, для того, щоб встановити дату підписання спірного договору, адже у примірнику відповідача вказано 12.02.2010, а в примірнику держгеокадастру - 12.02.2009. Суд послався на неналежний доказ для встановлення дійсної дати укладення спірного договору оренди землі - на довіреність представника орендодавця, яку датовано 11.01.2010, хоч договір та акт прийому-передачі земельної ділянки підписано власником. Позиція відповідача щодо наявності заборгованості по орендній платі перед орендодавцем та стосовно розміру здійснених виплат орендної плати є непослідовною, оскільки представник відповідача неодноразово уточнювала як визнання факту наявності боргу, який спочатку заперечувався, так і розмір суми орендної плати. Суд послався на довідку по розміру орендної плати, надану відповідачем, яка не містить ні дати ні підпису, та проігнорував розрахунки позивача. Суд, відхиляючи дані податкової інспекції про розмір нарахованого спадкодавцю доходу за 2014-2016 роки у виді орендної плати, помилково вказав на можливість наявності у особи кількох земельних ділянок, адже це спростовується законодавством, що передбачає наявність у особи лише одного паю та відомостями свідоцтва про право на спадщину у якому вказано лише про одну спірну земельну ділянку. Суд невірно вказав про неможливість нарахування розміру орендної плати понад 3%, адже вказане регулюється відповідними положеннями договору оренди. Суд помилково відхилив вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі за 2009 рік, вказавши про укладення спірного договору оренди у 2010 році, що спростовується примірником договору, наявним у держгеокадастрі, та помилково застосував позовну давність до вимог про стягнення орендної плати за 2010-2012 роки. Позивач нараховував розмір орендної плати, виходячи з вартості земельної ділянки та розміру індексу інфляції станом на день нарахування. Суд невірно вказав, що позивач зволікав з одержанням правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, що встановлено рішенням суду від 01.07.2016 про визнання за позивачем права власності на цю земельну ділянку, адже у вказаному рішенні такі висновки відсутні, а спір у тій справі вирішувався у зв'язку з відсутністю у позивача правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку для її спадкування. У даному випадку позивач не міг порушувати питання про захист свого права до оформлення права власності на спірну земельну ділянку у 2016 році, що дозволило йому одержувати відомості про це майно. Так як відповідач не виплачував оренду плату з 2009 року має місце систематичність невиплат, що є підставою для розірвання спірного договору оренди землі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги у справі є необґрунтованими, зокрема, суд вказав про відсутність систематичності несплати відповідачем орендної плати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що, встановивши дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що рішенням Чорнобаївського районного суду від 01.07.2016 за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського, площею 2,45 га, що знаходиться в адміністративних межах Чорнобаївської селищної ради та належала його матері ОСОБА_5, яка померла 16.12.2012. Звернення до суду для визнання права власності на спадкове майно обумовлене відсутністю правовстановлюючих документів на нього, що перешкодило оформити спадщину у нотаріальному порядку. Право власності позивач зареєстрував 25.07.2016, що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому 12.02.2010 представником ОСОБА_5 за довіреністю від 11.01.2010 ОСОБА_6 укладено договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Силікат-1», як орендарем, строком на 49 років (спірний договір). Вказаний договір згідно відмітки на останньому аркуші 09.11.2010 зареєстрований у Чорнобаївсьокму РВ Черкаської РФ ДП «Центр ДЗК» за №041079700064.

Представник позивача звертала увагу суду на те, що в наданій відділом держгеокадастру копії спірного договору (а.с. 103-106) інша дата його укладення - 12.02.2009.

Отже необхідно вирішити питання про дійсну дату укладення спірного договору, так як його різні примірники містять різні дати, що безпосередньо стосується встановлення фактичних обставин у справі.

В даному випадку колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірний договір укладено саме у 2010 році, а не у 2009, як вказує позивач, адже зі сторони орендодавця цей договір підписано представником ОСОБА_6 довіреність на якого власник земельної ділянки оформила лише 11.01.2010, отже цей представник не міг укладати правочини від імені свого довірителя до моменту видачі йому довіреності, що слідує з положень ст. ст. 247, 248 ЦК України про те, що чинність довіреності пов'язується зі строком її дії.

У світлі викладеного колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що суд помилково не витребував для огляду оригінал спірного договору оренди земельної ділянки, адже вказані дії не могли вплинути на висновки суду стосовно дати укладення правочину, так як за допомогою огляду документу судом можна було лише констатувати наявність розбіжностей у даті укладення договору, що вказана в його різних примірниках, та що сторонами не оспорюється.

Питання про призначення експертизи для визначення дати укладення договору сторони перед судом не ставили.

Також слід відхилити апеляційні доводи про те, що довіреність представника орендодавця є неналежним доказом для встановлення дати укладення спірного договору, оскільки за наявності сумнівів у вказаних обставинах суд правомірно використовував інші відомості, які можуть стосуватися обставин, які встановлюються.

Тут слід врахувати, що ч.1 ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки договір підписано представником сторони, дата оформлення довіреності на представництво безсумнівно стосується дати укладення таким представником правочину в інтересах довірителя в аспекті неможливості укладення правочину у період часу, що передує видачі довіреності.

Та обставина, що спірний договір та акт прийому-передачі земельної ділянки підписано також її власником не спростовує факту підписання цих же документів і представником власника, що й було враховано судом.

Отже вимоги позивача про сплату йому орендної плати за 2009 рік, коли фактично договору оренди між сторонами ще не було, є безпідставними, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Колегія суддів враховує, що правовідносини між сторонами регламентуються ЦК України, ЗК України та ЗУ «Про оренду землі».

Так згідно ч.2 ст.792 ЦК України та ч.9 ст.93 ЗК України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Статтею 13 ЗУ «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У даному випадку позивач порушує питання про розірвання спірного договору у зв'язку з невиконанням орендарем його обов'язків по сплаті орендної плати, що передбачено ст.32 ЗУ «Про оренду землі».

Встановлюючи обґрунтованість позовних вимог у справі, колегія суддів враховує, що положеннями ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим, згідно із ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Підсумовуючи викладене вище, апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що для того, щоб розірвати спірний договір оренди землі у даній справі необхідно встановити систематичність порушень зобов'язань орендаря по, зокрема, сплаті орендної плати (тобто неодноразове, триваюче порушення порядку сплати орендної плати) та істотність цього порушення у аспекті такого обмеження права орендодавця на одержання благ, визначених договором, яке призводить до втрати інтересу з його сторони на підтримання договірних правовідносин.

Далі, апеляційний суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Також відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином у даному випадку позивач набув права власності на земельну ділянку, яку передано в оренду відповідачу, 25.07.2016 після його державної реєстрації. Отже саме з цього моменту у нього виникло право вимагати сплату орендної плати від відповідача з моменту отримання ним спадщини.

Згідно п.11 спірного договору оренди землі від 12.02.2010 орендна плата вносить з 01 вересні по 31 грудня поточного року. Її розмір становить 3 % від вартісної оцінки земельного паю (п.9 договору оренди землі від 12.02.2010).

Отже, враховуючи момент виникнення у позивача права на одержання орендної плати (що мало місце у 2016 році) порушення строків сплати орендної плати буде у разі її невнесення орендарем до 31.12.2016. При цьому, орендна плата за попередні роки також має бути сплачена у вказаний строк, адже за відсутності у орендаря даних про нового власника земельної ділянки сплатити її до кінця попередніх років на користь позивача відповідач фактичної можливості не мав.

Судом встановлено, що 20.03.2017 позивачу було перераховано кошти в сумі 2504,21 грн., а 07.11.2017 - у сумі 7920,27 грн., що є орендною платою за 2013-2016 роки. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Отже орендарем допущено одноразове порушення його обов'язку по сплаті орендної плати стосовно її строків, що не дозволяє прийти до висновку про наявність систематичного порушення такого обов'язку, що, у свою чергу, давало б підстави для розірвання договору оренди землі. Крім того, колегія суддів враховує, що орендар у послідуючому погасив усю наявну заборгованість по орендній платі.

Одночасно апелянт вказує, що йому сплачено орендну плату за наведені періоди часу в меншому розмірі, ніж визначено договором, та посилається при цьому на розрахунок вартості земельної ділянки, зроблений за роки з 2009 по 2016 рік, але виходячи з її оцінки у 2016 році, що апеляційний суд вважає помилковим з огляду на таке.

З аналізу п.п.9-11 договору оренди землі від 12.02.2010 вбачається, що орендна плата розраховується виходячи з оцінки орендованої земельної ділянки у рік її сплати, отже підстав для сплати орендної плати за попередні роки, виходячи з оцінки землі, зробленої у майбутньому, не має, що спростовує апеляційні доводи про протилежне.

Отже вести мову про наявність заборгованості по орендній платі за 2013-2016 роки підстав немає.

Далі, відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності до позовних вимог у справі (а.с.155-157), звернення до суду з позовом у цій справі 24.05.2017 та саме виникнення права у позивача на одержання орендної плати у 2016 році, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за 2010-2012 роки.

Більш того, з матеріалів справи достовірно вбачається та сторонами не заперечується той факт, що спадкодавцю було виплачено орендну плату за 2010 рік, при цьому доводи апелянта про її невірний розмір обґрунтовуються розрахунком, зробленим ним виходячи з оцінки нормативної вартості землі за 2016 рік, що суд не може взяти до уваги на підставі вищевикладених мотивів.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Отже добровільна сплата відповідачем заборгованості по орендній платі за 2013 рік на правильність висновків суду у даній справі не впливає.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи з посиланням на факт звернення позивача із вимогами про виплату орендної плати до відповідача у 2016 році, адже при застосування наслідків спливу строків позовної давності має враховуватися саме момент звернення з позовом до суду.

Апеляційні доводи з посиланням на непослідовність позиції представника відповідача стосовно розмірів заборгованості по орендній платі, необґрунтованість вказівки суду про зволікання позивача з одержанням правовстановлюючих документів на земельну ділянку, правильності висновків суду у цій справі не спростовують, адже не доводять систематичність несплати орендарем орендної плати та істотність такого порушення у аспекті забезпечення реалізації прав орендодавця за спірним договором оренда землі.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що суд послався на довідку по розміру орендної плати, надану відповідачем, яка не містить ні дати ні підпису, адже її затверджено печаткою відповідача та відомостей про необґрунтованість даних, вказаних у цій довідці, при судовому розгляді встановлено не було.

Також не можна погодитися з апеляційними доводами у підтвердження розмірів орендної плати за договором стосовно даних податкової інспекції про розмір нарахованого спадкодавцю доходу за 2014-2016 роки у виді орендної плати, адже ці відомості не спростовують положення договору, які регламентують розміри та порядок сплати орендної плати.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.11.2017 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.11.2017 у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Силікат-1» про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості по орендній платі та моральної шкоди - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, що подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строки та порядку, визначені цивільним процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складено 19 січня 2018.

Головуючий

Судді