Постанова № 71688040, 16.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/11704/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Довгої О.І., Улицького В.З.,

за участю секретаря Копанишин Х.В.

представника апелянта ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представників третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі (ухвалене головуючим – суддею Матуляком Я.П. об 11 год 25 хв у м. Івано-Франківську, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції – 31 жовтня 2017 року) № 809/904/17 за адміністративним позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області до Пістинської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Національний природний парк «Гуцульщина», ДП «Кутське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення від 11-13.12.2013 «Про затвердження доопрацьованого генерального плану забудови села Пістинь».

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що оскаржене рішення відповідача від 11-13.12.2013 є протиправним, оскільки його прийняттю не передувало проведення відповідних громадських обговорень; на момент його прийняття не було враховано зауважень, які були визначенні при прийнятті попереднього рішення «Про затвердження генерального плану» від 16.07.2013; проектні матеріали генерального плану не погоджені із Національним природним парком «Гуцульщина», яка є постійним землекористувачем частини земельної ділянки, за рахунок якої збільшується територія Пістинської сільської ради.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконною, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що ДП «Кутське лісове господарство» не мало повноважень для надання погодження відповідачу проекту генерального плану забудови села Пістань, адже таке погодження мав надати Національний природний парк «Гуцульщина» (далі – НПП «Гуцульщина»). Також зазначає, що Пістинська сільська рада не мала повноважень приймати оскаржене рішення, оскільки згідно листа Івано-Франківської філії ДП «Український Державний науково – дослідний інститут проектування міст «Дніпроміст» імені ОСОБА_6» №7/484 від 10.10.2017 доопрацьований план с. Пістинь для повторного розгляду на сесію сільської ради направлено 19.12.2013, а тому на станом на 11-13.12.2013 доопрацьований план не був виготовлений. Крім цього покликається на те, що не проведено відповідно громадських слухань доопрацьованого генерального плану с. Пістинь.

Представник апелянта, представник третьої особи, Національний природний парк «Гуцульщина», в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та надали пояснення, просять апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача та представник третьої особи, ДП «Кутське лісове господарство», заперечили щодо задоволення та надали пояснення. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що рішенням двадцять восьмої сесії шостого демократичного скликання Пістинської сільсьвої ради від 11-13.12.2013 «Про затвердження доопрацьованого генерального плану забудови села Пістинь» затверджено доопрацьований генеральний план забудови с. Пістинь де враховані зауваження та пропозиції викладенні в протоколі містобудівної архітектурної ради при Івано-Франківській ОДА від 26.12.2012 включивши в межі населеного пункту 2402, 8 га, а саме: додаткова територія – 1315, 4 га, існуюча площа села – 1087, 4 га, проектна площа села – 2402, 8 га.

Вважаючи таке рішення протиправним позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримуючи погодження графічних матеріалів генерального плану у ДП «Кутське лісове господарство», як землекористувача, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з’ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.17 цього Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною 6 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно з п. 3 ч. 7 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк, зокрема, звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (для міст Києва та Севастополя), щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану населеного пункту.

Відповідно до класифікації територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, що наведена у ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема: природні території та об'єкти: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.

Згідно з ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Стаття 43 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачає, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Ст.45 ЗК України передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

З огдляду на зазначене колегія суддів вважає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати, зокрема, в комунальній власності, проте включення таких земель до складу населеного пункту шляхом розроблення його генерального плану потребує відповідного погодження з їх власниками, землекористувачами згідно з наділеними законом повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі, їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції, апелянт зазначив, що графічні матеріали генерального плану відповідач мав погодит з НПП «Гуцульщина». Однак суд апеляційної інстанції вважає таке покликання безпідставним беручи до уваги постанову Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у справі № 909/4/17 за позовом Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області до НПП «Гуцульщина» про стягнення шкоди, якою встановлено наступне.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від17.07.2002 № 271 (в редакції наказу від 02.09.2013 № 377) затверджене Положення про національний природний парк «Гуцульщина» (далі Положення), згідно з пунктом 1.1. якого НПП «Гуцульщина» є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Парк розташований на території Косівського району Івано-Франківської області.

Право парку на постійне користування земельною ділянкою оформлюється Витягом з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження (п.1.7. Положення).

Указом Президента України від 14.05.2002 № 456/2002 на території Косівського району Івано-Франківської області створено НПП «Гуцульщина».

З даного Указу вбачається, що до території НПП «Гуцульщина» погоджено в установленому порядку включення 32271 гектарів земель державної власності, в тому числі 7606 гектарів земель, що мають бути надані парку в постійне користування та 24665 гектарів земель, що включаються до складу парку без вилучення у постійних землекористувачів, які зазначені в додатках: № 1 та № 2.

У додатку № 1 до Указу Президента України від 14.05.2002 № 456/2002, визначено Перелік землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування НПП «Гуцульщина», а саме: землі Косівського міжгосподарського лісгоспу, площею 816 гектарів, у тому числі: Пістинське лісництво – 503 га, Кобаківське лісництво – 165 га, Рожнівське лісництво – 148 га; Кутського державного лісгоспу Державного комітету лісового господарства України загальною площею 6790 га, у тому числі: Косівське лісництво – 1675 га, Кутське лісництво – 1477 га, Шешорське лісництво – 3030 га, Яблунівське лісництво – 608 га. Усього 7606 га.

У додатку № 2 до Указу Президента України від 14.05.2002 № 456/2002, визначено Перелік землекористувачів, землі яких мають бути включені до складу НПП «Гуцульщина» без вилучення, а саме: Косівського міжгосподарського лісгоспу, площею 9893 га, у тому числі: Великорожинське лісництво – 3912 га, Кобаківське лісництво – 1166 га, Рожнівське лісництво – 754 га; Пістинське лісництво – 1012 га, Яблунівське лісництво – 3049 га; Кутського державного лісгоспу Державного комітету лісового господарства України загальною площею 14772 га, у тому числі: Березівське лісництво – 3116 га, Косівське лісництво – 2392 га, Космацьке лісництво – 4398 га, Кутське лісництво – 1519 га, Яблунівське лісництво – 3347 га. Усього – 24665 га.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч. 1 ст. 55 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Отже, на землі лісогосподарського призначення розповсюджується особливий режим щодо їх надання в користування та використання, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому, згідно зі ст. 3 ЗК України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас частиною 2 ст. 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Статтею 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Як зазначив Вищий господарський суд у своєму рішенні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.07.2013 № 495-р «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до статей 92, 123 і 149 ЗК України надано НПП «Гуцульщина» дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 6674 гектари (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси), що перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Кутське лісове господарство» згідно з додатком, розташованих на території Косівського району Івано-Франківської області, з подальшим наданням їх зазначеному парку у постійне користування для забезпечення його функціонування.

В той же час, постійним користувачем земельної ділянки, визначеної в Указі Президента України від 14.05.2002 № 456/2002, є Кутський державний лісгосп Державного комітету лісового господарства України, у вказаного землекористувача земельна ділянка не вилучалась, НПП «Гуцульщина» в постійне користування не надавалася, акт на право постійного користування цією земельною ділянкою НПП "Гуцульщина" не видавався і право лісокористування за ним на вказану землю не реєструвалося, що є підставою для висновку, що в розумінні діючого законодавства НПП "Гуцльщина" не є постійним користувачем лісової земельної ділянки.

Діюче законодавство України не містить такого поняття як «фактичний постійний лісокористувач», тим більше не передбачено законом і існування у двох осіб одночасно права постійного користування однією і тією самою земельною ділянкою.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII прикінцевих положень Лісового кодексу України). Позивачем не доведено того, що державний акт на право постійного користування земельними ділянками, одержаний в установленому порядку державним лісогосподарським підприємством - Державне підприємство «Кутське лісове господарство», є скасованим, недійсним або нечинним. Тому законодавчий механізм підтвердження права постійного користування земельними ділянками планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування не включається у зв'язку з існуванням законного та легітимного постійного землекористувача.

Наведене підтверджено в суді апеляційної інстанції та не спростовано доводами апелянта, оскільки будь – яких доказів про державну реєстрацію прав на постійне користування земельною ділянкою, а саме парком, ні представником апелянтом, ні представником НПП «Гуцульщина» не представлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведені вище обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач для отримання погодження графічних матеріалів генерального плану звернувся до ДП «Кутське лісове господарство».

Щодо доводів апелянта про те, що 11-13.12.2013 Пістинська сільська рада не мала повноважень приймати оскаржене рішення, оскільки лише 19.12.2013 нею було отриманий доопрацьований план колегія суддів зазначає наступне.

За результатом розгляду проекту генерального плану с. Пістинь, архітектурно-містобудівна рада облдержадміністрації на своєму засіданні згідно з витягом з протоколу № 4 засідання архітектурно-містобудівної ради облдержадміністрації від 26.12.2012 вирішила розроблений генеральний план с. Пістинь Косівського району прийняти за основу та рекомендувати Діпромісту доопрацювати ряд зауважень та пропозицій.

Згідно листа за № ГРП-7/381 від 19.06.2013 ДП УДНДІ «Діпромісто» встановлено, що у генплані с. Пістинь враховані зауваження і пропозиції викладені у протоколі архітектурно-містобудівної ради облдержадміністрації від 26.12.2012, а тому колегія суддів вважає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем було усунуто усі зауваження.

Крім цього в судовому засіданні представник відповідача та ДП «Кутське лісове господарство» зазначили, що 19.12.2013 відповідачем було отримано 2-ий, 3-ий, 4-ий примірник доопрацьованого плану, а 1 – ий знаходився в Пістинській сільській раді для проведення відповідних робіт та щодо проведення громадських слухань в тому числі, що в свою чергу виключає не врахування зауважень при прийнятті оскаржуваного рішення.

Спростувань наведеного під час судового засідання представником апелянта не надано.

Разом з цим апелянт вважає, що було порушено проведення відповідно громадських слухань доопрацьованого генерального плану с. Пістинь з чим суд не погоджується, адже як зазначено вище 1 – ий примірник доопрацьованого плану знаходився в Пістинській сільській раді, однією з метою якого стало доведення до громадськості відповідних доопрацювань та зауважень. В судовому засіданні суду було представлено, а ним оглянуто газету обласного рівня в яких висвітлювалася відповідна інформація

Суд апеляційної інстанції з системного аналізу законодавчих положень та обставин справи приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог, а доводи наведені в апеляційні скарзі зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду — без змін. ОСОБА_7 апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 809/807/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_8 судді ОСОБА_7 ОСОБА_9 Повне судове рішення складено 19 січня 2018 року