Рішення № 71687877, 18.01.2018, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/34/2018 Справа № 641/11984/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Боговського Д.Є.,

за участю секретаря – Бєлової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Інспекція з питань захисту прав споживачів у Харківській області, про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними укладені між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитний договір № HAA0GK15670075 від 28.08.2007 та договір іпотеки від 28.08.2007.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 посилається на те, що 28.08.2007 між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого їй було надано кредитні кошти готівкою через касу банку в розмірі 24314,38 доларів США у вигляді поновлювальної кредитної лінії на придбання нерухомого майна строком на 20 років зі сплатою страхових платежів у визначеному розмірі, відсотків за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту. Кредитний договір також передбачав, що кредит видається в іноземній валюті – доларах США і розрахунки між сторонами мають здійснюватися в тій же валюті. Того ж дня 28.08.2007 в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, умовами якого передбачалось передача в іпотеку нерухомого майна, належного позичальнику – квартири АДРЕСА_1. Позивач вважає, що порядок погашення кредиту як істотна умова договору не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій, як це визначено Законом України «Про банки та банківську діяльність». При цьому, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку. Однак в тексті оскаржуваного кредитного договору визначено, що повернення суми кредиту та супутніх платежів позичальник зобов’язаний проводити шляхом перерахування на вказаний рахунок, за яким згідно Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами здійснюються операції з приймання готівки в національній валюті від фізичних та юридичних осіб та готівки в іноземній валюті від фізичних осіб для здійснення переказу без відкриття рахунку та виплати переказу отримувачу готівкою.

Позивач вказує, що умови кредитного договору, укладеного між нею та банком, суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банків, Декрету КМУ «Про валютне регулювання та валютний контроль», тобто зміст правочину суперечить нормам діючого законодавства та відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Позивач наголошує, що недійсність пункту щодо погашення кредиту за кредитним договором тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів погашення кредиту кредитний договір не можливо виконувати. Перед підписання договору кредитор не повідомив позичальника належним чином про особу кредитодавця щодо права останнього на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних у договорі. А у зв’язку із недійсністю кредитного договору, недійсним також є і договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення. До того ж, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання, визнання іпотечного договору недійсним.

До суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про розгляд справи без участі позивача та її уповноваженого представника із зазначенням щодо підтримання заявлених позовних в повному обсязі та ухвалення у справі рішення по суті позовних вимог.

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в повному обсязі, надавши письмові заперечення по суті позовних вимог та заявлячи, при зверненні до суду з даним позовом позивачем пропущено строк позовної давності, в три роки, які він просить застосувати.В подальшому представник відповідача у судове засідання не з’являвся, причини неявки суду не повідомляв.

Представник третьої особи - Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області в судове засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті доходить наступного.

28 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAA0GK15670075, за умовами якого зобов’язується надати позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі через касу банку на строк з 28 серпня 2007 року по 27 серпня 2027 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в розмірі 24314,38 доларів США на придбання нерухомості в сумі 20000,00 доларів США, а також сплату страхових платежів в сумі 4314,38 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у випадку та в порядку, передбачених умовами договору. Для виконання умов даного договору банк відкриває позичальнику рахунок 29095052312788 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам.

Пунктом 7.3 кредитного договору визначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за даним договором виступає договір іпотеки від 28.08.2007, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки, надані банку з метою забезпечення зобов’язань за даним договором.

Предметом договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», посвідченого 28.08.2007 ПН ХМНО ОСОБА_3, є надання іпотекодавцем ОСОБА_1 в іпотеку нерухомого майна – однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 вказує, одна із істотних умов укладеного нею договору, не відповідає нормам діючого законодавства, а тому і кредитний договір в цілому має бути визнаний недійсним із посиланням на ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Суд із даною позицією позивача не може погодитися з наступних підстав.

Так, укладаючи оспорюваний кредитний договір, сторони погодили, що ними досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які на думку будь-якої з сторін можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

В силу ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978 № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно до Постанови №5 від 2012 р., при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст. 215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, та ст. 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить його підпис у договорі.

Протягом дії кредитного договору позивач не звертався до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. З урахуванням вищезазначеного до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема, можуть відноситися: відкриття поточного (карткового) рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості тощо.

В укладеному між сторонами у письмовій формі договору, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін.

При укладенні договору позичальник був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та проти підписання, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного позивачем суду не надано.

Згідно ч. 6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

У відповідності до п.3 ч.7 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.

Однією з засад судочинства, регламентованих ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду (ст.. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Обов’язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що позовні вимоги щодо визнання кредитного договору недійсними не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Суд погоджується із посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку для звернення до суду, визначено ст. 257 ЦК України, однак вважає за необхідне розглядати справу, яка стосується захисту прав споживачів, ухваливши рішення по суті заявлених позовних вимог.

Частиною 7 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільнено від сплати судових витрати, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1, 12.10.1981, РНОКПП НОМЕР_1; АДРЕСА_2.

Відповідач – Публічне акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського,1-Д.

Третя особа - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Харківській області, м. Харків, вул. Сумська,45.

Суддя: ОСОБА_4