Ухвала суду № 71680482, 12.07.2013, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження № 22-ц/785/5425/13

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кварталова А. М.

Категорія ЦП- 47

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Кварталової А.М.,

суддів – Гірняк Л.А., Плавич Н.Д.,

при секретарі – Павлін О.В.,

за участю: відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 квітня 2013 року,-

встановила:

17.12.2012р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який був зареєстрований 17 травня 1983р., відділом РАГС м. Ізмаїл, Одеської області, актовий запис № 329.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 посилався на те, що шлюбно-сімейні стосунки з відповідачем не склалися з причин відсутності взаєморозуміння та різних поглядів на життя, втрати любові та поваги один до одного, в зв’язку з чим їх сім`я фактично розпалася, вони разом не проживають та сумісного господарства не ведуть. Спору про розподіл сумісного майна немає.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та наполягав на розірванні шлюбу.

22.03.2013р. заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області позов позивача задоволено.

Суд розірвав шлюб між позивачем та відповідачкою.

01.04.2013р. ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2013р.

19.04.2013р. ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 22.03.2013р. задоволена, заочне рішення суду скасовано, справа призначена до судового розгляду.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19.04.2013р. позов позивача задоволено.

Суд розірвав шлюб між позивачем та відповідачкою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким в позові позивачу відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_2, її представник ОСОБА_3 просили надати строк на примирення, закрити провадження по справі, залишити без задоволення вимоги позивача.

Позивач надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, та також надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив розірвати шлюб між ним та відповідачкою, посилаючись на те, що збереження шлюбу не можливо, категорично наполягав на розірванні шлюбу.

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка позивача не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, мотиви і доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивача та її представника, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції посилався на те, що сторони однією сім’єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Судом встановлено, що сторони знаходяться у зареєстрованому шлюбі з 17 травня 1983р., що підтверджено свідоцтвом про шлюб, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 329. Позивач з моменту звернення до суду з позовом 17.12.2012р. до теперішнього часу наполягав на розірванні шлюбу, на примирення не погодився, що підтверджено його заявою до апеляційного суду, категорично наполягав на розірванню шлюбу. При цьому посилався на те, що повторно звертається до суду про розірвання шлюбу, що у 2007р. сторонам було надано строк подумати щодо збереження сім’ї , але це ще більше погіршило їх сімейні відношення .

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2013р. відповідачу відмовлено у надання строку на примирення.

Відповідно до ст.ст. 21,24 СК України, шлюбом є добровільний сімейний союз жінки та чоловіка. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

Оскільки взаємовідносини подружжя свідчать про те, що збереження шлюбу неможливо, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано задовольнив позов позивача про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. За наведених обставин суд задовольняє позовні вимоги позивача про розірвання шлюбу, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (ст. 1 СК України) та не може будуватися на примушуванні сторони до навіть формального знаходження в зареєстрованому шлюбі, а тем більш в подружніх відносинах.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

При дослідженні судом першої інстанції фактичних взаємин між сторонами дійсних причин розірвання шлюбу вірно встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача, який категорично наполягає на розірванні шлюбу.

Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справи, ненадання оцінки доказам нічим не підтверджені.

Доводи апелянта про те, що в суді на теперішній час розглядається справа про розподіл майна подружжя не є підставою для відмови позивачу у позові.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач 15.08. 2007р. звертався до суду з позовом про розірвання шлюбу, але відмовився від позову,в зв’язку з примиренням. Вказані обставини підтверджують, що сторони з цього часу не дійшли згоди щодо збереження шлюбу, а тому 17.12.2012р. позивач знов звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та наполягав на його розірванні.

Враховуючи те, що позивач протягом розгляду справи від позову не відмовився, а навпаки наполягав на його розірванні, то підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається. Оскільки ніхто не може бути примушений до проживання в шлюбі.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_4 надав заперечення до апеляційній скарги, в яких наполягав на розірванні шлюбу, посилаючись на те, що подальше сімейне життя є не можливим, оскільки шлюб існує формально та підлягає розірванню. При цьому він посилався на те, що у 2007р. сторонам було надано строк подумати щодо збереження сім’ї , але це ще більше погіршило їх сімейні відношення, що погіршує стан його здоров’я.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.209,303,308,307 ч.1п.1, 315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 квітня 2013 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7