Вирок № 71679475, 19.01.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/7591/16-к

Провадження № 1-кп/520/274/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2018 року Київський районний суд м. Одеси

у колегіальному складі суддів :

головуючого судді Галій С.П.

судді Іванчука В.В.

судді Тонконоженко М.М.

з участю :

секретаря Маркової О.В.

прокурорів Купріної І.В., Бондаренко Д.Г., Бабіна О.Д., Томашевського С.О.

захисника адвоката Бережного О.В.

потерпілого ОСОБА_2

представників потерпілого адвокатів Піскуна О.В., Споришева М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі кримінальне провадження ,яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014160020000445 від 01.10.2014 року про обвинувачення :

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженки м. Одеси, громадянки України, українки, не одруженої, не працюючої, яка зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1, обвинуваченої у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Легніца, Польща, громадянки України, українки, не одруженої, не працюючої, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2, обвинуваченої у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

В с т а н о в и в :

Обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою групою осіб, діючи шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи чужим майном в особливо великих розмірах при наступних обставинах.

У серпні 2012 року ОСОБА_5 вступила у злочинну змову з ОСОБА_6 спрямовану на заволодіння та привласнення грошовими коштами громадян.

Так, 03.08.2012 року з метою приховування юридично значимої інформації та уникнення нотаріального посвідчення, ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_6 у простій письмовій формі договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна - будинку, загальною площею 711,3 кв.м., з гаражем, площею 65кв.м., що разом розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,13га, за адресою АДРЕСА_5. Згідно умов договору ОСОБА_6 нібито передала на користь ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 345 000 (триста сорок п'ять тисяч) доларів США в рахунок сплати за вказаний житловий будинок.

В подальшому, ОСОБА_6 діючи разом з ОСОБА_5, згідно раніше досягнутої злочинної домовленості, на основі попередньо штучно створених обставин - укладання нотаріально не посвідченого договору купівлі продажу об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_5, з позовною заявою звернулася в Київський районний суд м. Одеси до ОСОБА_5 про визнання письмової форми договору купівлі-продажу укладеним та визнання за нею права власності на вказану земельну ділянку та розташоване на ній нерухоме майно.

Діючи спільно, за попередньою домовленістю з ОСОБА_5, ОСОБА_6 з метою приховування юридично значимої інформації в судовому засіданні зазначила, що передала ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 345 000 доларів США, в підтвердження чого надала суду власноручну розписку ОСОБА_5, в свою чергу представник ОСОБА_5, діючи за вказівкою обвинуваченої ОСОБА_5, визнав позовні вимоги ОСОБА_8 повністю.

Після вступу у законну силу рішення Київського районного суду м.Одеси від 16.04.2013 року, згідно якого позовні вимоги щодо визнання права власності за ОСОБА_6 задоволені, обвинувачена ОСОБА_8 фактично стала власником об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5.

В той же час, з метою подальшої реалізації своїх злочинних намірів щодо заволодіння чужим майном шляхом обману, обвинувачена ОСОБА_6, діючи за попередньою домовленістю з обвинуваченою ОСОБА_5, покладені на неї обов'язки щодо реєстрації себе як власника об'єкту нерухомості у Державній реєстраційній службі умисно не здійснила.

Таким чином, створивши підґрунтя для подальшого введення в оману осіб, обвинувачена ОСОБА_5 разом з обвинуваченою ОСОБА_6, діючи умисно, за попередньою домовленістю з ОСОБА_6, з корисливих спонукань, стала підшукувати потенційного інвестора, який мав би позичити грошові кошти ОСОБА_5 під заставу належного за даними Державної реєстраційної служби їй на той момент нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 з приховуванням юридично значимої інформації про існування рішення Київського районного суду м. Одеси про перехід права власності на це майно обвинуваченій ОСОБА_6, що набуло чинності.

В подальшому, підшукавши таку особу, а саме - потерпілого ОСОБА_2, обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продовжуючи реалізацію своєї злочинної домовленості, направленої на заволодіння та привласнення грошовими коштами громадян, запропонували ОСОБА_2 позичити грошові кошти в сумі 393 000 доларів США під заставу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_5, запевнивши його в тому, що об'єкт належить ОСОБА_5, увівши потерпілого в оману, шляхом приховування юридично значимої інформації стосовно фактичного права власності на об'єкт нерухомості.

08.07.2013 року у приміщенні нотаріальної контори, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики на суму 1 128 680 гривень, та договір іпотеки на забезпечення виконання договору позики з обтяженням об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_5. При цьому ОСОБА_5, отримуючи від ОСОБА_2 грошові кошти на вказану суму, діючи разом з ОСОБА_6, не мали наміру на повернення грошових коштів та забезпечення виконання договору позики через договір іпотеки, а переслідували лише мету заволодіння та привласнення грошових коштів ОСОБА_2 шахрайським шляхом.

08.10.2013 року у приміщенні нотаріальної контори, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір про внесення змін до договору позики від 08.07.2013 року, при цьому обвинувачена ОСОБА_5, продовжуючи реалізацію своєї злочинної домовленості, направленої на заволодіння та привласнення грошовими коштами, отримала від потерпілого ОСОБА_2 грошові кошти на суму 1 055 600 гривень, не маючи наміру в подальшому повертати борг потерпілому ОСОБА_2

07.02.2014 року у приміщенні нотаріальної контори, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_5 укладений договір про внесення змін до договору позики від 08.07.2013 року, згідно якого потерпілий ОСОБА_2 передав обвинуваченій ОСОБА_5 грошові кошти на суму 1 251 980 гривень. При цьому, обвинувачена ОСОБА_5 отримавши гроші від потерпілого, не мала наміру в подальшому повертати борг потерпілому, переслідуючи лише мету заволодіння коштами потерпілого ОСОБА_2

Таким чином, обвинувачена ОСОБА_5 діючи умисно, з корисливих спонукань, за попередньою домовленістю з обвинуваченою ОСОБА_6, направленою на заволодіння та привласнення грошовими коштами ОСОБА_2, шляхом обману, на протязі часу з 08.07.2013 року до 07.02.2014 року включно, отримала від потерпілого за нотаріально посвідченими договорами позики з доповненнями та змінами грошові кошти в сумі - 3 436 260 грн.

Продовжуючи свої злочинні дії, обвинувачена ОСОБА_6, діючи умисно, з корисливих спонукань, за попередньою домовленістю з обвинуваченою ОСОБА_5, направленою на заволодіння та привласнення грошовими коштами потерпілого ОСОБА_2, шляхом обману, з метою звільнення об'єкту іпотеки за договором між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 від 08.07.2013року, що забезпечував виконання договору позики, звернулась з позовом до Київського районного суду м. Одеси про скасування іпотеки, мотивуючи свої доводи тим, що на момент укладання договору іпотеки спірний об'єкт нерухомості належав не обвинуваченій ОСОБА_5, а їй - ОСОБА_6, на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року.

Діючи спільно, за попередньою домовленістю з ОСОБА_5, ОСОБА_6 з метою доведення злочинної домовленості до кінця, в судовому засіданні за цивільним позовом, свої вимоги мотивували тим, що 03.08.2012 року вона уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки - об'єкту іпотеки, в свою чергу ОСОБА_5, діючи умисно та спільно з ОСОБА_8, по цивільній справі визнала позовні вимоги ОСОБА_6 повністю, при цьому потерпілий ОСОБА_2 участі в судовому розгляді по зазначеній цивільній справі не приймав.

23.04.2014 року рішенням Київського районного суду м. Одеси вимоги обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5 та до потерпілого ОСОБА_2 про визнання не дійсними договору позики від 08.07.2013 року, з додатковими угодами, договору іпотеки від 08.07.2013 року, про скасування та вилучення записів щодо обтяжень, були задоволені повністю, судом в порядку цивільного судочинства було визнано недійсними договори позики та іпотеки від 08.07.2013 року, укладені між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_5 та було вилучено з державного реєстру прав на нерухоме майно номер запису про іпотеку 1562972 і 1564522 від 08.07.2013 року, щодо житлового будинку з гаражем та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5.

Своїми діями, обвинувачена ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_6 шляхом обманута зловживання довірою, за попередньою змовою групою осіб, шахрайським шляхом заволоділи грошовими коштами ОСОБА_2, завдавши йому матеріальних збитків на загальну суму 3 436 260 гривень.

Потерпілому ОСОБА_2 частково в сумі 316 680 гривень матеріальну шкоду відшкодовано добровільно.

Не відшкодовано матеріальну шкоду в розмірі 3 113 580 гривень, що є особливо великим розміром.

Своїми діями обвинувачена ОСОБА_5 скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України за кваліфікуючими ознаками: заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Своїми діями обвинувачена ОСОБА_6 скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України за кваліфікуючими ознаками: заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала, не визнала цивільний позов потерпілого до неї та надала покази про те, що з потерпілим ОСОБА_2 знайома, не пам'ятає як з ним познайомилася. В нотаріальній конторі особисто приймала участь в нотаріальних діях разом з потерпілим ОСОБА_2 з яким разом уклали договір позики грошей. Гроші отримала, пізніше частково повернула борг потерпілому. Знаходилася в нотаріальній конторі з метою отримати гроші за позикою, це було її рішення. При посвідченні договору знаходячись в нотаріальній конторі нотаріус все їй пояснила. Вона всі гроші витратила на свої потреби. Коли отримувала гроші, то надіялася на кращі часи. Вона на пенсії, бізнесом не займалась.

В судових засіданнях, при розгляді цивільних справ, від її імені приймав участь представник, який їй повідомляв про розгляд справ, тому їй було відомо про обставини розгляду цивільних справ.

Вона вважає, що не має перед потерпілим зобов'язань матеріального чи морального характеру.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала, не визнала цивільний позов потерпілого до неї та надала покази про те, що з потерпілим ОСОБА_2 не знайома.

Вона раніше працювала юристом у приватного підприємця, в охоронній фірмі «Патріот» м. Одеси, у ОСОБА_9, який є сином обвинуваченої ОСОБА_5 Між нею та ОСОБА_5 була домашня угода, згідно якої від ОСОБА_5 їй було передано земельну ділянку та будинок в м. Одесі, розташовані за адресою АДРЕСА_5, з метою об'єднати дві земельні ділянки в одну. Ще до передачі майна в іпотеку вона зверталася в Київський районний суд за проханням ОСОБА_9 з метою зареєструвати земельні ділянки. З цього приводу було рішення Київського районного суду з її участю, яке було скасовано апеляційним судом Одеської області.

В неї були відповідні відносини з обвинуваченою ОСОБА_5 яка являлась засновником двох приватних підприємств. Гроші від ОСОБА_5 в сумі, вказаній по справі, вона не отримувала.

Вона не має перед потерпілим зобов'язань матеріального чи морального характеру.

Незважаючи на невизнання обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, їх винуватість у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами :

- показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що в день його народження в 2013 році, його бізнес партнер ОСОБА_10 в приміщенні ресторану «Че Гевара»

в м.Одесі, власником якого є ОСОБА_9, познайомив його з сином обвинуваченої - ОСОБА_9. В процесі їх спілкування склалися довірливі відносини з ОСОБА_5. Пізніше ОСОБА_5 попросили його надати їм грошову позику.

Він знаходився в довірливих особистих стосунках з сином обвинуваченої ОСОБА_5 - ОСОБА_9, тому повірив обвинуваченій в правдивість її дій, погодився та передав їй в позику 393 000 доларів США після нотаріально посвідченого договору позики з нотаріально посвідченими доповненнями до договору та після передачі йому нерухомого майна обвинуваченої в іпотеку за нотаріально посвідченим договором іпотеки.

Знаходячись в нотаріальній конторі, при нотаріальному оформленні нотаріально посвідчених договорів, разом з обвинуваченою ОСОБА_5, вони разом належним чином підписали особисто в присутності нотаріуса нотаріально посвідчені договори, які досліджені в суді, після яких він особисто передавав та передав обвинуваченій ОСОБА_5 як грошову позику гроші в загальній сумі - 393 000 доларів США, гроші передавав в доларах США. Обвинувачена ОСОБА_11 була згідна з договором позики та була згідна з доповненнями до договору. Частково було йому повернуто борг.

Він вважає, що обидві обвинувачені щодо нього діяли разом, з метою незаконного заволодіння його грошима, шляхом обману та зловживання його довірою, так як він вірив обвинуваченій ОСОБА_5, яка спільно діючи з обвинуваченою ОСОБА_6 разом своїми спільними діями протиправно заволоділи його грошима.

Він був переконаний в надійності та в вигідності вкладених грошей в позику, з метою заробити грошей. Вважає що обидві обвинувачені діяли разом з метою шахрайським способом заволодіти його грошима. Гроші він передав добровільно, обвинувачені заволоділи його грошима зловживаючи його довірою та обманувши його особисто. Гроші по теперішній день йому не повернули. Він не був обізнаний в злочинному намірі обох обвинувачених на період передачі їм грошей. Вважає що умисел у обвинувачених на заволодіння його грошима виник ще до передачі ним грошей.

Він просить суд задовольнити поданий ним позов повністю і стягнути на його користь з обох обвинувачених матеріальну та моральну шкоду.

- показаннями свідка ОСОБА_12 про те, що на початку липня 2013 року за дорученням свого керівника ОСОБА_13, у якості юриста знайомилась з угодами займу та іпотеки, які були їй передані за декілька днів до підписання разом з правовстановлюючими документами на будинок і земельну ділянку, перевіряла правильність вказаних документів.

08.07.2013 року вона була присутня в приміщенні нотаріальної контори, розташованій на вул. Успенській, де відбувалось підписання угод. В приміщенні нотаріальної контори також були присутні потерпілий ОСОБА_2, обвинувачена ОСОБА_5, її син ОСОБА_9, та обвинувачена ОСОБА_8

В кімнаті нотаріуса, де відбувалось підписання документів крім нотаріуса, потерпілого ОСОБА_2 і обвинуваченої ОСОБА_5 нікого не було. Вона, ОСОБА_9 і ОСОБА_8 знаходились у приймальні. Коли ОСОБА_5 вийшла з кімнати нотаріуса, вона передала ОСОБА_9 документи. Розмов між ОСОБА_5 і ОСОБА_9 про гроші вона не чула, при підписанні договорів не була присутня, момент передачі грошей не бачила.

Вважає, що гроші від потерпілого були передані обвинуваченій ОСОБА_5 в кімнаті нотаріуса при підписанні угоди, оскільки зазначені угоди нотаріально посвідчені обвинувачена ОСОБА_5 підписала.

- показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що в липні 2013 року він консультував ОСОБА_2 щодо надання позики ОСОБА_9 сину обвинуваченої, який запропонував потерпілому житловий будинок, власником якого була мама,так як цей будинок був оформлений на його матір. Зі слів ОСОБА_2 йому відомо, що перемови про позику велись між ним та ОСОБА_9, ОСОБА_2 розумів, що позичає гроші сім'ї ОСОБА_9 Він в переговорах участь не приймав.

Угода позики була укладена і посвідчена нотаріусом. Під час укладання угоди в нотаріальній конторі були присутні він, нотаріус, його співробітниця, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8

Перед укладанням угоди сторони знайомились з документами, обвинувачена ОСОБА_8 дивилась документи, нотаріус належним чином перевірила чи є на будинок та землю обмеження, перевірила право хто власник житлового будинку та землі на якій розташований будинок, було встановлено, що власником є обвинувачена ОСОБА_5

Нотаріальна угода між ними була стандартна, претензій ні у кого не було.

Він особисто момент підписання угоди не бачив, при передачі грошей не був присутній, в якій валюті передавались гроші не бачив. Він бачив, як обвинувачена ОСОБА_5 після виходу з кімнати нотаріуса передала своєму сину ОСОБА_9 документи та якійсь пакет.

- показаннями свідка ОСОБА_14 про те, що вона являється представником потерпілого ОСОБА_2 за довіреністю, представляє його інтереси у цивільних справах.

8 жовтня 2013 року вона, у якості консультанта, разом з ОСОБА_2 і ОСОБА_15 прибула до нотаріальної контори на вул.Успенській. Потім до нотаріальної контори прибули обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_8, син обвинуваченої ОСОБА_9 в її присутності обвинувачена ОСОБА_8 знайомилась з текстом договору, жодних зауважень не було. Нотаріусом були роз'яснені пункти договору, у ОСОБА_5 зауважень не було.

Під час підписання угоди про внесення змін в договір іпотеки були присутні вона, потерпілий ОСОБА_2, ОСОБА_15, обвинувачена ОСОБА_5 та її син ОСОБА_9

Потерпілий ОСОБА_2 клав на стіл гроші у доларах США, які в присутності обвинуваченої ОСОБА_5 та за її згодою забирав її син ОСОБА_9 для ОСОБА_5, який складав гроші у пакет. Фактично гроші отримала обвинувачена ОСОБА_5 Також ОСОБА_5 склала розписку про отримання грошових коштів.

Після підписання договору і передачі грошей всі покинули нотаріальну контору.

7 лютого 2014 року в присутності тих самих осіб також була укладена угода про внесення змін в договір іпотеки. Потерпілий ОСОБА_2 передав гроші ОСОБА_5 За двома угодами від 08.10.213 року та від 07.02.2014 року ОСОБА_2 передав обвинуваченій ОСОБА_5 130 тисяч доларів США і 124 тисячі доларів США.

Обвинувачена ОСОБА_5 і ОСОБА_6 нікому не повідомляли про те, що власником майна житлового будинку та землі стала ОСОБА_8, також ОСОБА_5 не повідомляла, що звернулась до суду з позовом.

Після укладання вказаних угод після лютого 2014 року їй стало відомо, що відбулося порушення умов договору позики, позичальники перестали повертати потерпілому гроші щомісяця.

Також стало відомо, що позичальники обманули потерпілого під час угоди, коли надавали документи, які не відповідали дійсності, і не повідомили, що є спір у суді, що є треті особи, тобто зі сторони обвинувачених відбулося зловживання довірою та обман.

У зв'язку з цим, в травні 2014 року потерпілий ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду м.Одеси про стягнення грошей, судом була винесена ухвала про арешт майна. Після звернення до суду 19-20 травня 2014 року стало відомо, що 23.04.2014 року Київським районним судом м.Одеси по цивільній справі про визнання договорів недійсними винесено рішення про скасування обтяжень на нерухоме майно. Вказане рішення скасоване і остаточним рішенням відмовлено в задоволенні позову про визнання договорів недійсними.

Крім того, в 2014 році стало відомо, що суддя Київського районного суду м.Одеси розглядав цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про визнання права власності на новоутворену земельну ділянку та будинок і виніс рішення, яке потім було скасоване.

Також у Приморському районного суді м.Одесі є цивільна справа за позовом ОСОБА_5 про оскарження договору позики.

- показаннями свідка ОСОБА_16 про те, що 8 липня 2013 року до неї, як до нотаріуса звернулись потерпілий ОСОБА_2 та обвинувачена ОСОБА_5 про укладення договору позики та іпотеки, між ними були укладені письмові нотаріально посвідчені договори позики з доповненнями та іпотеки.

8 липня 2013 року при підготовці до підписання нотаріального договору обвинувачена ОСОБА_8 була присутня, вона не була учасником підписання такого договору, але обставини зв'язані з підписанням договорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 їй були відомі, вона консультувала обвинувачену.

При підписання та посвідченні договору були присутні тільки потерпілий ОСОБА_2 та обвинувачена ОСОБА_5. Перед укладенням договору у неї в кабінеті, як їй відомо, потерпілим ОСОБА_2 були передані гроші обвинуваченій ОСОБА_5, ще до підписання ними договору позики. Вона особисто гроші не рахувала і не бачила як рахувалися гроші. Сторони розрахувалися у неї в кабінеті.

В її присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 між собою спілкувалися добре, видно було що вони в добрих стосунках, вони обоє були задоволені. Також в нотаріальній конторі в цей період часу були інші особи, такі як : ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12 та інші, але вони не були присутні в кімнаті де укладалися та підписувалися договори.

Проекти договорів перед підписанням вона надавала обом сторонам угоди, вони вивчали документи. Сторони оговорювали між строки повернення грошей, ніяких ексцесів чи непорозумінь вона не бачила, тому вважає, що не було.

8 жовтня 2013 року та 7 лютого 2014 року були затверджені угоди про внесення змін в договори іпотеки. Вона особисто перевіряла право власності на нерухоме майно, згідно реєстру майно належало обвинуваченій ОСОБА_5

Сторони договорів особисто, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в її присутності, підписували надані суду всі нотаріально посвідчені договори позики зі змінами та договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки. На період підписання та нотаріального посвідчення зазначених договорів в державному реєстрі не було заборони таких дій щодо зазначеного майна.

- показаннями свідка ОСОБА_17 про те, що в 2014 році його попросили зустрітися з обвинуваченою ОСОБА_8, яка передала йому документи на будинок розташований за адресою АДРЕСА_5,що на Фонтані. Обвинуваченій ОСОБА_6 було потрібно 200 тис. доларів США. Він вияснив у неї чи не являється вказаний будинок та земельна ділянка спірним майно, на що ОСОБА_6 його запевнила, що вказане майно не є спірним. Він перевірив такі пояснення обвинуваченої і з'ясувалося, що зазначене майно є спірним, оскільки його товариш був вже визнаний потерпілим по цьому спірному майну, вже з цього приводу офіційно йшли судові розгляди.

По документам власником будинку була ОСОБА_8, але з'ясувалося, що власником вона була формально. Чоловік, який приходив з ОСОБА_8, говорив, що майно належить іншій особі, а за це майно ОСОБА_8 веде тільки перемови.

Він впізнає в залі судового засідання обвинувачену ОСОБА_8, як особу, яка вела з ним переговори з приводу позики грошей під заставу будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5.

- показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що в липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до нього і сказав, що хоче інвестувати чи дати в борг свої гроші. Його знайомий ОСОБА_9 в той період хотів знайти в борг гроші і також звертався до нього за такою допомогою. В своєму службовому офісі він познайомив ОСОБА_9 з потерпілим ОСОБА_2 і надав їм для допомоги юриста.

При переговорах ОСОБА_2 з ОСОБА_9 про позику грошей він був присутній. У матері ОСОБА_9, обвинуваченої ОСОБА_5 було своє майно будинок та земельна ділянка, а ОСОБА_9 її синові були потрібні гроші. ОСОБА_9 та його мама ОСОБА_5 брали на себе обов'язки по поверненню потерпілому грошей. Обвинувачена все розуміла, знала та особисто приймала участь в усіх нотаріальних діях, була присутня особисто в нотаріальній конторі при нотаріальному посвідченні всіх нотаріальних дій, зв'язаних з отриманням від потерпілого грошей та з передачею потерпілому в іпотеку, як вона підтверджувала, свого житлового будинку та земельної ділянки, знаходячись у нотаріуса.

При підготовці до укладення договору потерпілий ОСОБА_2 познайомився з обвинуваченою ОСОБА_5 В його присутності вони спілкувалися між собою в нотаріальній конторі, знайомилися з проектами договорів між собою, потерпілий та інші особи знайомилися з правовстановлюючими документами на будинок та земельну ділянку між ними не виникало зовсім ніяких проблем чи непорозумінь на період передачі грошей потерпілим та при посвідченні нотаріальних договорів.

В нотаріальній конторі між ними були укладені договори, а потім вияснилося, що потерпілого обманули.

Йому також відомо, що потерпілий згідно письмової угоди, передав гроші обвинуваченій ОСОБА_5, які там же, в нотаріальній конторі, отримані гроші від потерпілого вона передала своєму синові - ОСОБА_9.

Також він бачив присутню в нотаріальній конторі обвинувачену ОСОБА_6.

Він бачив як були пораховані гроші, це були долари США, їх рахували на машинці.

Він особисто був присутній в приміщенні нотаріальної контори при укладанні всіх угод між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 Вважає, що ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 обманули ОСОБА_2, гроші перестали повертати.

- показаннями свідка ОСОБА_18 про те, обвинувачені йому не знайомі. В 2013 році він працював у відділі реєстрації державний реєстратором відділу нерухомості. Він вилучав запис стосовно іпотеки за рішенням суду з будинку розташованого за адресою АДРЕСА_5,що на Фонтані.

Про зняття з реєстрації нерухомого майна він нікого не повідомляє, оскільки це не передбачено законом.

-письмовою заявою потерпілого ОСОБА_2 прокурору Одеської області про скоєння злочину щодо нього обвинуваченими ОСОБА_5, ОСОБА_6, іншими особами та про притягнення їх до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.190 КК України.

- показаннями свідка ОСОБА_15 про те, що вона працювала разом з ОСОБА_2. Зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що він позичив обвинуваченій ОСОБА_5 гроші під заставу її будинку та земельної ділянки. Вона була запрошена ОСОБА_2 в нотаріальну контору і тому була присутня при спілкуванні сторін при підготовці до заключення договору. Їй відомо про передачу грошей ОСОБА_2 обвинуваченій за письмовим договором між ними. Між сторонами був заключений нотаріально посвідчений договір позики. Гроші передавалися у нотаріуса. Вона особисто договір не бачила, але була три рази в приміщенні нотаріальної контори коли передавалися гроші і нотаріально посвідчувалися договори. Вона вважає, що гроші передавалися в кабінеті нотаріуса.

- данними договору позики від 08.07.2013 року між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, відповідно до умов якого потерпілий ОСОБА_2 передав у власність, а обвинувачена ОСОБА_5 прийняла грошові кошти в сумі 1 128 680 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 139 000 доларів США, з терміном повернення до 08.09.2014 року. ОСОБА_5 зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.3.2.договору, за домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей повинно вчинятися щомісячно до 8 числа кожного поточного місяця, починаючи з 08.08.2013 року по 08.08.2014 року, по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 3 000 доларів США. А решту суми у розмірі 812 000 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 100 000 доларів США в строк до 08.09.2014 року.

- данними договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 від 08.10.2013 року про внесення змін до договору позики посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, про наступне:

Потерпілий ОСОБА_2 передав у власність, а обвинувачена ОСОБА_5, прийняла грошові кошти в сумі 2 184 280 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 269 000 доларів США. ОСОБА_5 зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах визначених цим договором.

Пункт 3.2.Договору викласти в наступній редакції:

3.2 За домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей вчиняється щомісячно

8 числа кожного місяця, з серпня 2013 року по жовтень 2013 року, у сумі по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 3 000 доларів США, а з листопада 2013 року по серпень 2014 року по 48 720 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 6 000 доларів США. А решту суми у розмірі 1 624 000, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 200 000 доларів США в строк до 08.09.2014 року.

- даними договору від 07.02.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про внесення змін до договору позики, посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, про наступне:

потерпілий ОСОБА_2 передав у власність, а обвинувачена ОСОБА_5, прийняла грошові кошти в сумі 3 436 260 гривень, що умовами цього договору становить еквівалент 393 000 доларів США. Обвинувачена ОСОБА_5 зобов'язується повернути потерпілому ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах визначених цим договором.

2.Пункт 3.2.Договору викласти в наступній редакції:

3.2 За домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей вчиняється готівкою частинами щомісячно 8 числа кожного місяця, а саме:

- з серпня 2013 року по жовтень 2013 року у сумі по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 3 000 доларів США;

- з листопада 2013 року по лютий 2014 року по 48 720 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 6 000 доларів США;

- з березня 2014 року по серпень 2014 року по 80 550 гривень, що за домовленістю сторін на день платежу не може бути меншою еквіваленту 9 000 (дев'ять тисяч) доларів США, згідно курсу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (із розрахунку 8грн.,95 коп за 1 долар США), а решту суми у розмірі 2 685 000 (два мільйони шістсот вісімдесят п'ять тисяч) гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін на день платежу не могло бути меншою еквіваленту 300 000 доларів США, згідно курсу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до 08.09.2014 року .

Відповідно до п.6 договору позики: якщо позичальник своєчасно не поверне грошову суму, заначену у п.1 даного Договору, у встановлений строк, то він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 1 % (одного відсотка) від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

- даними договору іпотеки від 08.07.2013 року, укладеного між між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 211, та також

- даними договору від 08.10.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 394, про внесення змін до договору іпотеки від 08.07.2013 року, укладеного між між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, згідно яких в іпотеку передано права на нерухоме майно, щодо житлового будинку з гаражем по АДРЕСА_5 та земельні ділянки по АДРЕСА_5 про що було здійснено запис про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна.

-даними свідоцтва про право власності НОМЕР_1 на житловий будинок з гаражем виданого 27 грудня 2012 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, що свідчило про об'єкт нерухомості, розташований за адресою : АДРЕСА_5 який в цілому, дійсно належав ОСОБА_5, на праві приватної власності. Об'єкт в цілому складається з будинку літ.»А», загальною площею 711,3 кв.м., житловою площею 307,5 кв.м., гаражу літ.»Б», відображених у технічному паспорті від 20.02.2012 року.

Свідоцтво видане на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованого інспекцією ДАБК в Одеській області від 18.10.2012 року № ОД 14212194256, згідно розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 25.12.2012 року № 991, державного акта на право приватної власності на землю від 01.07.2002 року.

- даними про державну реєстрацію прав, номер витягу 37057564 від 28.12.2012 року, реєстраційний номер 38897103, тип об'єкта - житловий будинок з гаражем, за адресою об'єкта : АДРЕСА_5, номер запису 45074, в книзі : 316-86, тип речового права - право власності, власник - ОСОБА_5.

Підстави виникнення права власності - свідоцтво про право власності - НОМЕР_1 від 27.12.2012 року, видано виконавчим комітетом Одеської міської ради 27.12.2012 року, форма власності - приватна.

- даними згідно розпорядження голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 25 грудня 2012 року про встановлення нумерації житлового будинку загальною площею 711,3 кв.м., розташованого в АДРЕСА_5який належить - ОСОБА_5.

- данними згідно рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 2-6406 від 30.11.2011 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 та до ОСОБА_19 про визнання права власності, згідно якого обвинувачена по справі ОСОБА_5 - як позивач по зазначеній цивільній справі просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку площею, 0,0900 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_5. З якого видно, що ОСОБА_9 син обвинуваченої ОСОБА_5, як відповідач, позов визнав, підтвердив, що за кошти позивачки 15.10.2011 року він придбав зазначену земельну ділянку, але за відсутності часу не уклав договір відчуження з нею, проти визнання права власності за позивачкою не заперечував. А відповідачка за цим позовом ОСОБА_19 надала суду заяву, в якій зазначений позов визнала та просила суд розглянути справу за її відсутності.

По зазначеній цивільній справі рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі від 30.11.2011року позов обвинуваченої ОСОБА_5 задоволено, за нею визнано право власності на земельну ділянку площею, 0,0900га, розташовану за адресою: АДРЕСА_5.

Згідно досліджених доказів вказане рішення суду стало підставою для розробки технічної документації на державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку та присвоєння кадастрового номеру зазначеній земельній ділянці та подальшої її реєстрації у відповідних органах.

Враховуючи викладені факти та обставини суд, приходить до висновку, що зазначене рішення Київського районного суду м.Одеси свідчить про здійснення «узаконення» цивільно-правової угоди без нотаріального посвідчення та без необхідності підтвердження фактичної передачі грошових коштів, тобто відбулася так звана «домашня угода».

За таких викладених обставин судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 як позивач, разом з відповідачами, діяли спільно з подальшою метою мінімізації видатків (несплати послуг нотаріуса, відрахувань до Пенсійного фонду України, державного мита).

Доказом цього служить договір, укладений між позивачкою та відповідачем, розписка останнього в отриманні грошових коштів, та відсутність спору між сторонами.

Суд по даному кримінальному провадженню, враховуючи вище викладене, приходить до висновку про те, що за таких обставин, суд розглядаючи цивільний позов в порядку цивільного судочинства, при зазначених обставинах, з'ясувавши фактичні обставини справи міг дійти висновку про необхідність укладення мирової угоди між сторонами, але метою цього позовного провадження зі сторони обвинуваченої ОСОБА_5, як вважає суд по даному провадженню, було отримати рішення районного суду в порядку цивільного судочинства, яке б в подальшому послужило підставою для документального оформлення права власності на земельну ділянку за обвинуваченою ОСОБА_5.

- даними з рішення апеляційного суду Одеської області у справі № 2-6406 (22-ц/785/2676/13) від 21.03.2013 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_5 до ОСОБА_9 та до ОСОБА_19 про визнання права власності.

Згідно якого ОСОБА_19 - апелянт, не погодилась з рішенням Київського районного суду м.Одеси у справі № 2-6406 від 30.11.2011 року. Апеляційний суд Одеської області в своєму рішенні зазначив, що вивченням матеріалів справи, встановлена відсутність логічного взаємозв'язку між наступними обставинами:

-між придбанням ОСОБА_19 нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 22.05.2011 року з подальшою безкоштовною передачею ОСОБА_19, як власнику нерухомого майна, земельної ділянки на підставі рішення Одеської міської ради від 15.10.2011 року (Згідно рішення Одеської міської ради від 15.10.2011 року за № 2739-XXII земельна ділянка передана ОСОБА_19 безкоштовно зі зміною цільового призначення, як власнику частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5. Цим же самим рішенням інша земельна ділянка за цією ж адресою відведена обвинуваченій ОСОБА_5, яка також є власником частини домоволодіння за вказаною адресою);

-передачею обвинуваченою ОСОБА_5 своєму сину ОСОБА_9 грошових коштів на придбання для обвинуваченої ОСОБА_5 земельної ділянки за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_5 оскільки відсутні будь-які належні докази, що земельна ділянка за цією адресою, яка передана ОСОБА_19 в порядку безоплатної передачі, придбана за рахунок грошових коштів обвинуваченої ОСОБА_5, переданих нею своєму синові ОСОБА_9 за договором доручення від 06.09.2011 року.

-при розгляді справи ОСОБА_19 участі не приймала, її заява без дати, від її імені була подана без дотримання належного порядку вхідної кореспонденції та в той час, коли до позовної заяви не було надано уточнень, згідно яких ОСОБА_19 стала відповідачкою за позовом обвинуваченої ОСОБА_5

Рішенням Апеляційного суду Одеської області у справі № 2-6406 (22-ц/785/2676/13) від 21.03.2013 року постановлене рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.11.2011 року з зазначених підстав було скасовано та ухвалено нове рішення апеляційного суду Одеської області по цій же зазначеній справі, яким було відмовлено в позові обвинуваченій ОСОБА_5 до її сина ОСОБА_9 та до ОСОБА_19 про визнання права власності на земельну ділянку площею, 0,0900 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_5.

На підставі викладеного, суд по даному кримінальному провадженню вважає, що згідно договору купівлі-продажу від 22.05.2011року ОСОБА_9 продав, а обвинувачена ОСОБА_5, та ОСОБА_19 купили у рівних частках кожна 3/1000 частини домоволодіння з надвірними спорудами - будинку відпочинку «Маяк» за адресою: АДРЕСА_5.

Обвинувачена ОСОБА_5, як власник частини домоволодіння, могла безкоштовно отримати належну їй земельну ділянку на підставі закону, у співвідношенні до її частки в домоволодінні, але, врозріз логіці не скористалась цією можливістю передбаченою законом, а скористалась іншим способом, скористалася способом «узаконення домашньої угоди» за допомогою свого сина ОСОБА_9, на підставі договору доручення від 06.09.2011 року, розписки ОСОБА_9, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2011 року(однак, ні в рішенні Київського районного суду м. Одеси, ні в рішенні Апеляційного суду Одеської області вказаний договір купівлі продажу земельної ділянки від 15.10.2011 року не аналізується). Таким чином, як вважає суд по даній кримінальній справі обвинувачена ОСОБА_5 своїм позовом в суд спробувала здійснити привласнення земельної ділянки, що їй не належала, шляхом введення в оману суду який розглядав її позов в порядку цивільного судочинства, що і відбулось, так як право власності на цю земельну ділянку, на підставі скасованого рішення Київського районного суду за обвинуваченою ОСОБА_5 знаходилось у неї з моменту набрання чинності скасованого рішення до моменту винесення рішення апеляційною інстанцією, тобто з 10.12.2011 року до 21.03.2013року.

Суд по даному кримінальному провадженню, враховуючи викладене, приходить до висновку, що саме цей період часу, обвинуваченою ОСОБА_5 разом з обвинуваченою ОСОБА_8, був використаний для здійснення злочинного плану, направленого на шахрайське заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_20

- даними з рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №520/2488/13-ц від 16.04.2013 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Згідно зазначеного рішення суду обвинувачена ОСОБА_8 як позивач, просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 ( адресу домоволодіння змінено згідно письмової довідки з адресного бюро від 10.09.2012 року), що був укладений між обвинуваченою ОСОБА_6 та обвинуваченою ОСОБА_5 від 03.08.2012 року та визнати право власності за нею на домоволодіння та земельну ділянку.

Обвинувачена ОСОБА_5 як відповідач, по зазначеній цивільній справі була відсутня у судовому засіданні, за її вказівкою приймав участь представник, який визнав позов повністю. З пояснень сторін даних в суді, в порядку цивільного судочинства, було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_6 неодноразово зверталась до обвинуваченої ОСОБА_5 з проханням визначитись щодо дати та часу нотаріального посвідчення договору, однак, обвинувачена ОСОБА_5 ухилялась від конкретної відповіді та від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси по зазначеній цивільній справі від 16.04.2013 року позов було задоволено, було визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5, за обвинуваченою ОСОБА_6 було визнано право власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,13 га.

Тому суд по даному кримінальному провадженню, враховуючи предмет цивільного спору між вказаними обвинуваченими і в контексті попереднього рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.11.2011 року, приходить до висновку, що дане рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №520/2488/13-ц від 16.04.2013 року, в порядку цивільного судочинства, є аналогічним за способом, за допомогою судового рішення мінімізувати витрати, і при встановлених обставинах виникають цивільно - правові наслідки, що виражаються в отриманні права власності на нерухоме майно на домоволодіння та земельну ділянку, як і в першому випадку відсутній спір між сторонами, немає заперечень щодо істотних умов, що витікають з цих цивільно-правових угод, укладених між сторонами, але є відмова від їх нотаріального оформлення.

Крім того, якщо виходити з того, що обвинувачена ОСОБА_6 діяла як добросовісний набувач майна та цивільних прав і обов'язків за цим майном і не знала, чи не могла знати, про наявність цивільно-правових угод з цим майном від імені обвинуваченої ОСОБА_5, то цей факт був відомий обвинуваченій ОСОБА_5, представник якої не тільки не надав суду інформацію, що згадане у позові нерухоме майно є об'єктом іпотеки за кредитною угодою, а й визнав повністю позовні вимоги обвинуваченої ОСОБА_6

Суд, по даному кримінальному провадженню, на підставі викладеного, приходить до об'єктивного висновку про те, що вказані дії сторін у справі (в т.ч. представника ОСОБА_5 за умови його обізнаності про іпотеку і наявні обмеження) є нічим іншим як дотриманням попередньої домовленості між обвинуваченою ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_6 та є способом досягнення злочинної мети - шахрайським шляхом заволодіти грошовими коштами громадян за схемою «узаконення домашніх угод» за допомогою судових рішень та отримання від громадян грошових коштів, з метою привласнення грошових коштів під виглядом відповідного законного оформлення будь-яких цивільно-правових угод, пов'язаних з кредитуванням, позикою та іншим.

- даними з рішення апеляційного суду Одеської області у справі №520/2488/13-ц (22-ц/785/845/15) від 08.04.2015 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання права власності. Згідно тексту рішення ОСОБА_19 є апелянт, який просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №520/2488/13-ц від 16.04.2013 року. З урахуванням положень ст. 220 ЦК України, п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому вказано, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та ст.640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Рішенням апеляційного суду Одеської області у справі №520/2488/13-ц (22-ц/785/845/15) від 08.04.2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №520/2488/13-ц від 16.04.2013 року з цих же підстав було скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову обвинуваченій ОСОБА_8 до обвинуваченої ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання права власності - відмовлено.

Враховуючи викладене, суд по даному кримінальному провадженню приходить до висновку, що нікчемні угоди, в розумінні положень ч. 1 ст. 220 ЦК України, укладені обвинуваченою ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_6 послужили підставою для винесення помилкових судових рішень в порядку цивільного судочинства, які в подальшому були скасовані апеляційним судом Одеської області. Однак, за тривалий період часу, до того періоду часу, коли зазначені рішення районних судів були скасовані то обвинувачена ОСОБА_5 спільно з обвинуваченою ОСОБА_6 скоїли тривалий корисливий злочин, чим довели свій злочинний план до кінця.

Суд, по даному кримінальному провадженню, враховуючи викладене та обставини про спосіб обраний обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання зазначених «угод» дійсними в порядку цивільного судочинства, які повинні були бути тільки нотаріально посвідченим й належно зареєстрованими в державному реєстрі нотаріальних дій, приходить до висновку про те, що такі їх сумісні дії свідчать про їх сумісні злочинні дії та про їх наміри на скоєння сумісного злочину з метою заволодіння чужим майном та про схему і спробу в будь-який спосіб відвести від себе як підозру, так і передбачену Законом відповідальність за протиправні дії.

- даними з рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 23.04.2014 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, скасування та вилучення записів щодо обтяження.

Суд по даному кримінальному провадженню, проаналізувавши факти та обставини зв'язані з зазначеним рішенням суду в порядку цивільного судочинства та його виконанням, вважає, що в процесі того, що рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №520/2488/13-ц від 16.04.2013 року було чинним майже 2 роки до моменту його скасування рішенням апеляційного суду Одеської області у справі №520/2488/13-ц (22-ц/785/845/15) від 08.04.2015 року (стосується визнання за обвинуваченою ОСОБА_6 права на домоволодіння та земельну ділянку) обвинувачена ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_6 діючи спільно, умисно, з корисливих мотивів, відповідно до попередньої змови, маючи на меті уникнення від передбаченої Законом відповідальності, продовжили свою злочинну діяльність під виглядом виникнення цивільного спору між собою та потерпілим ОСОБА_2 з метою приховування злочину відносно ОСОБА_2 та створення вигляду цивільно-правових відносин в площині цивільного судочинства.

По зазначеній цивільній справі обвинувачена ОСОБА_6 як позивач, просить суд визнати недійсним договір іпотеки від 08.07.2013 року між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_5, вилучити номер запису про іпотеку з державного реєстру прав на нерухоме майно щодо житлового будинку з гаражем по АДРЕСА_5 та земельної ділянки по АДРЕСА_5 визнати недійсними договори змін до договору іпотеки, а також скасувати та вилучити запис про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна.

Обвинувачена ОСОБА_5 як відповідач, надала суду заяву, в якій позов визнала та просила розглянути справу за її відсутності.

Потерпілий ОСОБА_2 як відповідач, до суду не з'явився, повідомлявся за місцем проживання вказаним в позові, в справі вказано, що потерпілий ОСОБА_2 причини неявки до суду не повідомив, у зв'язку з чим, зі згоди позивачки суд ухвалив заочне рішення.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 23.04.2014 року позовні вимоги задоволені, договір іпотеки між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_5 визнано недійсним та вилучено з державного реєстру запису про іпотеку щодо житлового будинку з гаражем по АДРЕСА_5 та земельної ділянки по АДРЕСА_5 визнано недійсними договори змін до договору іпотеки, а також скасовано та вилучено запис про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна.

Суд по даному кримінальному провадженню, дослідивши надане рішення суду постановлене в порядку цивільного судочинства та докази, приходить до висновку про те, що обвинувачена ОСОБА_5 скориставшись часом, коли обвинувачена ОСОБА_6 згідно судового рішення, до моменту його скасування, набула права власника на спірне майно, а обвинувачена ОСОБА_5 виконуючи свою роль у злочинній змові, за допомогою цивільного позову обвинуваченої ОСОБА_6 умисно уникнула від цивільної відповідальності за нотаріально посвідченими зобов'язаннями перед потерпілим ОСОБА_2, що витікали з нотаріально посвідчених договорів позики, іпотеки, з нотаріально посвідченими змінами та доповненнями до них, а саме головне, своїми умисними заздалегідь обумовленими сумісними діями, разом вивели нерухоме спірне майно, що послужило також предметом злочинного посягання, з арешту та повернули його до цивільного обороту, для скоєння інших корисливих злочинів.

- даними з ухвали Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 31.08.2015 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, скасування та вилучення записів щодо обтяження. З якої видно, що 19.06.2015 року представник потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_14 надала суду заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м.Одеси, зазначені особи в судове засідання не з'явилися. Ухвалою заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду.

- даними з ухвали Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 23.10.2015 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, скасування та вилучення записів щодо обтяження. З якої видно, що 19.06.2015 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_14 надала суду заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 23.04.2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'являлись неодноразово. Ухвалою суду позовні вимоги обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, скасування та вилучення записів щодо обтяження залишені без розгляду.

- даними з ухвали Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 16.12.2015 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, скасування та вилучення записів щодо обтяження. З зазначеної цивільної справи видно, що потерпілий ОСОБА_2 як заявник, просить суд про поворот виконання заочного рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 23.04.2014 року, а саме: скасувати державну реєстрацію вилучення запису про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, якими накладено заборону на нерухоме майно - житловий будинок з гаражем по АДРЕСА_5 та земельної ділянки по АДРЕСА_5 відновити державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, якою накласти заборону на нерухоме майно- житловий будинок з гаражем по АДРЕСА_5 та земельної ділянки по АДРЕСА_5 та здійснити державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, якою накласти заборону на нерухоме майно - житловий будинок з гаражем по АДРЕСА_5 та земельної ділянки по АДРЕСА_5 який належить поточному власнику ОСОБА_21 В судовому засіданні ОСОБА_14 - представник ОСОБА_2, заяву підтримала, просила

задовольнити в повному обсязі. Представник ОСОБА_5 - просив у задоволені заяви відмовити. Обвинувачена ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася.

Згідно з витягу наданої довідки, за даною цивільною справою, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 21.01.2015 року (справа № 522/18939/14-ц) власником житлового будинку з гаражем по АДРЕСА_5 та земельної ділянки по АДРЕСА_5 є ОСОБА_21, яка не є стороною по справі та не є стороною у договірних відносинах між обвинуваченою ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_2 Підставою для вирішення вказаної заяви по суті суд в порядку цивільного судочинства послався на Рішення конституційного Суду України від 02.11.2011 року за № 13-рп/2011. Ухвалою суду у задоволенні заяви потерпілому ОСОБА_2 про поворот виконання рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/3522/14-ц від 23.04.2014 року було відмовлено.

Судом по даному кримінальному провадженню встановлено, що під час вирішення цивільних спорів, в порядку цивільного судочинства, що виникли на підставі угод узаконених судовими рішеннями, при зверненнях в суд обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які в подальшому були скасовані апеляційним судом Одеської області, право на спірне нерухоме майно, яке обвинувачена ОСОБА_5 передала в іпотеку потерпілому, що перебувало в різні періоди часу у різних осіб, знову ж таки, за ухвалою районного суду, знову перейшло до іншого, до нового власника, на цей раз, за прізвищем ОСОБА_21

Суд, по даному кримінальному провадженню, приходить до об'єктивного висновку про те, що вказаний факт підтверджує про тривалість злочинної змови та про узгоджені між собою злочинні дій обвинуваченої ОСОБА_5 та обвинуваченої ОСОБА_6, які зловживаючи правом, використали рішення судів постановлених в порядку цивільного провадження, на свою користь, в досягненні ними злочинної мети по заволодінню та привласненню грошових коштів громадян шляхом обману та зловживанням довірою.

- даними з ухвали Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/1059/14-ц від 24.02.2016 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_5 до ОСОБА_19, третя особа - ОСОБА_22 про визнання договору недійсним, скасування та вилучення записів щодо обтяження.

З вказаної справи видно, що обвинувачена ОСОБА_5 як позивач, просить суд визнати договір недійсним та скасування і вилучення записів про обтяження. ОСОБА_19 - відповідач, ОСОБА_22 - третя особа. Неявка до суду на протязі 2 місяців позивача. Ухвалою позовну заяву залишено без розгляду.

Суд дослідивши зазначену ухвалу вважає, що з даної справи видно, що обставини не стосуються епізоду з потерпілим ОСОБА_2, але стосуються даної справи, додатково характеризують обвинувачену ОСОБА_5, як активного учасника злочинної шахрайської схеми заволодіння та привласнення грошових коштів громадян під виглядом реалізації своїх цивільних прав за допомогою судових органів та їх рішень.

- даними з рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/1192/15-ц від 17.06.2015 року за позовом ОСОБА_19 до обвинуваченої ОСОБА_5, Київської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування свідоцтва про право власності та розпорядження.

По даній справі ОСОБА_19 як позивач, просить суд :

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської райдержадміністрації Одеської міської ради № 991 від 25.12.2012 року, яким було встановлено нумерацію житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б», розташованого на земельній ділянці, яка належить обвинуваченій ОСОБА_5 на підставі Державного акта про право власності на землю: АДРЕСА_5;

- скасувати Свідоцтво про право власності на житловий будинок з гаражем, що складається з житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б», розташованого на земельній ділянці, яка належить обвинуваченій ОСОБА_5 на підставі Державного акта про право власності на землю: АДРЕСА_5.

- скасувати державну реєстрацію Свідоцтва про право власності на житловий будинок з гаражем, що складається з житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б», розташованого на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акта про право власності на землю: АДРЕСА_5.

Представник Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради заперечувала проти задоволення позову у зв'язку з тим, що існує інша процедура скасування розпорядження, в іншій частині позову не заперечувала. Обвинувачена ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася. Судом в порядку цивільного судочинства, встановлено факт, згідно якого ОСОБА_19 є законним власником земельної ділянки площею 0,0900 га за адресою: АДРЕСА_5 на яку отримала Державний акт на право приватної власності на землю. Також встановлено, що в подальшому позивач розробила проектну документацію та отримала погодження на будівництво житлового будинку з гаражем за адресою: АДРЕСА_5 09.09.2003 року позивачу ОСОБА_19 Інспекцією ДАБК було видано Дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку за вказаною адресою. 20.08.2012 року позивач ОСОБА_19 зареєструвала в Інспекції ДАБК Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації житлового будинку за вказаною адресою.

На підставі зазначеної декларації ОСОБА_19 27.09.2012 року було видано Свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарською будівлею, який розташований за адресою: АДРЕСА_5, та в цілому складається з житлового будинку літ. «А» - загальною площею 721, 6 кв.м, житловою площею 309, 1 кв.м, з гаражем літ. «Б» , що відображено у технічному паспорті. Відповідач, по вказаній цивільній справі, обвинувачена ОСОБА_5, на підставі рішення Одеської міської ради від 15.10.2001року за №2739-XXIII є власником 0, 0400 га земельної ділянки, яка розташована АДРЕСА_5, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (обвинувачена ОСОБА_5 володіла 3/1000 частини домоволодіння з надвірними спорудами - будинку відпочинку «Маяк» за адресою: АДРЕСА_5).

Суд вважає, що в цей період часу (початок злочинної схеми) і в подальшому обвинувачена ОСОБА_5, за допомогою невстановлених осіб, 08.10.2012 року (час приблизно збігається з часом звернення ОСОБА_19 до Інспекції ДАБК) реєструє в Інспекціїї ДАБК Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5, (змінює приблизну площу), а саме: житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б».

Оскаржуваним Розпорядженням Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради № 991 від 25.12.2012, було встановлено нумерацію житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б», розташованого на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акта про право власності на землю: АДРЕСА_5.

27.12.2012 року виконавчим комітетом Одеської міської ради обвинуваченій ОСОБА_5 видано Свідоцтво про право власності на об'їєкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_5

Судом при розгляді даного кримінального провадження встановлено суттєві розбіжності в деклараціях позивача та відповідача, а також факт недостовірної інформації зазначеної обвинуваченою ОСОБА_5 в Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_5 Рішенням суду позов ОСОБА_19 задоволено, скасовано розпорядження Київської районої державної адміністрації Одеської міської ради № 991 від 25.12.2012 року, яким було встановлено нумерацію житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б за адресою: АДРЕСА_5. Скасовано Свідоцтво про право власності на житловий будинок з гаражем, що складається з житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б», розташованого на земельній ділянці, яка належить обвинуваченій ОСОБА_5 на підставі Державного акта про право власності на землю: АДРЕСА_5 Скасовано державну реєстрацію Свідоцтва про право власності на житловий будинок з гаражем, що складається з житлового будинку літ. «А» - загальною площею 711, 3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, з гаражем літ. «Б», розташованого на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акта про право власності на землю: АДРЕСА_5

Суд по даному кримінальному провадженню, дослідивши надані докази та зазначене судове рішення постановлене, в порядку цивільного судочинства, за позовом ОСОБА_19 до обвинуваченої ОСОБА_5, Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради про скасування свідоцтва про право власності та розпорядження, приходить до об'єктивного висновку про те, що в порядку цивільного судочинства в судовому засіданні було з'ясовано момент виникнення у обвинуваченої ОСОБА_5 документів про право власності на об'єкт, та спосіб, в який обвинувачена використала: судове рішення відносно покупки земельної ділянки, розпорядження про зміну нумерації будинку та (скористалась як вказано проведенням будівництва ОСОБА_19 та її зверненням до Інспекції ДАБК) за допомогою яких (документів) в подальшому, було скоєно злочин відносно ОСОБА_2

Зазначене рішення суду в порядку цивільного судочинства, вказує на доведеність вини прокурором в скоєнні злочину обвинуваченою ОСОБА_5, в приготуванні та послідовній реалізації злочинної домовленості з обвинуваченою ОСОБА_6, адже, кожна з них, як вважає суд, виконувала в свою чергу активну власну роль у досягненні спільного злочинного плану та подальших намірів.

Крім того, судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 незважаючи на «головну роль» у приготуванні та реалізації злочинного плану, направленого на шахрайське заволодіння та привласнення грошових коштів громадян, разом з обвинуваченою ОСОБА_6 є співвиконавцями злочину, який був триваючим та був доведений до кінця, також з участю інших осіб, що досудовим слідством залишились невстановленими.

- даними з ухвали апеляційного суду Одеської області у справі № 520/1192/15-ц (№22-ц/1192/15-ц) від 04.11.2015 року за позовом ОСОБА_19 до обвинуваченої ОСОБА_5, Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради про скасування свідоцтва про право власності та розпорядження.

Згідно матеріалів справи обвинувачена ОСОБА_5 як апелянт, просила суд скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/1192/15-ц від 17.06.2015 року, в судове засіданні не з'явилася. Представник Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради - апелянт, просив суд скасувати рішення в частині неправильного вирішення спору, через існування окремої процедури скасування розпоряджень органів виконавчої влади.

В задоволені апеляційних скарг було відмовлено, рішення Київського районного суду м.Одеси у справі № 520/1192/15-ц від 17.06.2015 залишено без змін.

Відповідно до рішення Київського районного суду м.Одеси за цивільною справою № 520/2488/13-ц від 16.04.2013 року, яке скасовано 15.05.2014 року обвинувачена ОСОБА_6 звернулась до державного реєстратора відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_23 із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення реєстрації права приватної власності на житловий будинок з гаражем за адресою АДРЕСА_5. 20.05.2014 року державним реєстратором відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_23 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за обвинуваченою ОСОБА_6 право власності на вказаний будинок.

Відповідно до ухвали Приморського районного суду м.Одеси за цивільною справою № 522/18939/14-ц від 21.01.2015 року право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_5 передано обвинуваченою ОСОБА_6 ОСОБА_21 в рахунок погашення заборгованості.

З досліджених матеріалів даного кримінального провадження видно, що саме в цей час ОСОБА_21 позичила гроші у ОСОБА_9, а в квітні 2015 року рішенням суду з ОСОБА_21 на користь ОСОБА_9 було стягнуто 9 890 000 грн.

10.03.2015 року ОСОБА_21 звернулась до державного реєстратора відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_24 із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення реєстрації права приватної власності на житловий будинок з гаражем за адресою АДРЕСА_5.

30.03.2015 року державним реєстратором відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_24 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за ОСОБА_21

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08.04.2015 року було скасовано рішення Київського районного суду м.Одеси за цивільною справою № 520/2488/13-ц від 16.04.2013 року.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 04.06.2015 року було скасовано ухвалу Приморського районного суду м.Одеси за цивільною справою № 522/18939/14-ц від 21.01.2015 року.

Позивач - ОСОБА_22 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_5.

Колегія суддів апеляційного суду не прийняла до уваги доводи потерпілого ОСОБА_2 стосовно порушення його прав як іпотекодержателя суміжної земельної ділянки, на якій розташовано спірний будинок, оскільки як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 розташований на земельній ділянці, юридична адреса якої, з розташованим на ній будинком, була створена шляхом об'єднання земельних ділянок та присвоєння знаку «/1» до основної адреси місця розташування.

- даними з рішення Малиновського районного суду м.Одеси у справі № 521/18557/13ц від 07.04.2015 року за позовом сина обвинуваченої ОСОБА_5Д - ОСОБА_9 до ОСОБА_21 про стягнення грошових коштів за договором позики. ОСОБА_9 як позивач, просить суд стягнути грошові кошти за договором позики, з процентами за користування грошей на день ухвалення рішення та судові витрати за розгляд справи з ОСОБА_21, в засідання не з'явився, згідно заяви підтримує позовні вимоги, згоден на заочний розгляд справи. ОСОБА_21 - відповідач, в засідання не з'явилась, відповідно до заяви позов визнала повністю. Зі справи видно, що 26.03.2014 року ОСОБА_9 позичив ОСОБА_21 9 890 000 грн., яку остання мала повернути 31.12.2014 року, що відображено у договорі позики № 26/03/14 від 26.03.2014 року, однак, до встановленої дати повернути не змогла, через різні причини. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси у справі № 521/18557/13ц від 07.04.2015 року позов задоволено, судом було стягнуто з ОСОБА_21 9 890 000 грн. та судові витрати на користь ОСОБА_9.

Суд по даному кримінальному провадженню, дослідивши зазначене рішення яке постановлене в порядку цивільного судочинства, приходить до висновку, що вказане рішення є допоміжним, з використанням допомоги ОСОБА_9 іншій особі ОСОБА_21 та для використання зазначеного рішення суду для обвинуваченої ОСОБА_5 та для обвинуваченої ОСОБА_6 у спірних відносинах з потерпілим по даному кримінальному провадженню з ОСОБА_2, так як відповідач ОСОБА_21 за документами, як встановлений факт судовим рішенням, є останнім власником спірного нерухомого майна, що було предметом іпотеки та договору позики між ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_5 та предметом судового рішення за договором купівлі-продажу між обвинуваченою ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_6

Оскільки, як вже зазначалось в постановлених судових рішеннях різних судів та різних складів суддів, постановлених в порядку цивільного судочинства, під час аналізу при прийнятті рішень, судами в прийнятих рішеннях систематично вказувалося, що спірних відносин між сторонами немає. Згідно досліджених постановлених рішень в порядку цивільного судочинства, видно, що сторони впевненні у правильному вирішенні «спору», не присутні на судових засіданнях, але вони діють разом з метою отримати судове рішення, з метою подальшого його використання(наприклад: під час виконання цього рішення звернути стягнення на майно, що належить ОСОБА_21, або скористатись цією обставиною і спробувати під час «виконання рішення» заволодіти житловим будинком ОСОБА_19)

- даними з ухвали Малиновського районного суду м.Одеси у справі № 521/3073/15-ц від 10.03.2016 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_21 про стягнення грошових коштів за договором позики. Головний державний виконавець ГТУЮ в Одеській області Щеглов Є.В. як заявник, просить суд затвердити мирову угоду між ОСОБА_9 та ОСОБА_21 з метою виконання виконавчого листа у справі № 521/3073/15-ц. ОСОБА_9, як позивач, в судове засідання не з'явився. ОСОБА_21 як відповідач в судове засідання не з'явилася. Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси у справі № 521/3073/15-ц від 10.03.2016 року затверджено мирову угоду від 28.01.2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_21

Суд по даному кримінальному провадженню, дослідивши зазначену ухвалу суду, приходить до висновку про те, що у зв'язку з набранням чинності рішення суду та втрати юридичної сили правоустановчих документів на житловий будинок, ОСОБА_21 слід було звільнити від рішення суду та його виконання.

- даними з ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду у справі № 815/879/16 від 20.09.2016 року за позовом ОСОБА_22 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОМУЮ ОСОБА_23, державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОМУЮ ОСОБА_24, треті особи - ОСОБА_19, ОСОБА_21, обвинувачена ОСОБА_6 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. ОСОБА_2 як апелянт, ОСОБА_21 як апелянт, просять суд скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2016 року. ОСОБА_25 як позивач, просить суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.05.2014 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_5 за обвинуваченою ОСОБА_6 та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.03.2015 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_21 Рішенням адміністративного суду від 26.07.2016 позов задоволено.

Державний реєстратор відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_23 .як відповідач, Державний реєстратор відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_24 як відповідач. ОСОБА_19, ОСОБА_2 та ОСОБА_21 як треті особи без самостійних вимог на предмет спору.

З тексту рішення суду постановленого в порядку цивільного судочинства видно, що суд встановив, факти закріплені попередніми рішеннями та ухвалами судів різних рівнів, встановив, що скасовані правоустановчі документи(свідоцтво про право власності, Декларація Інспекції ДАБК) на житловий будинок з гаражем на ім'я обвинуваченої ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_5, скасовано розпорядження Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради про призначення нумерації цієї адреси.

Враховуючи викладене, суд по даному кримінальному провадженню приходить до висновку про те, що зазначеною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду фактично викрито послідовний зв'язок між суб'єктами та об'єктами злочину, (нікчемними угодами, що служили підставою для винесення судових рішень, які в свою чергу служили підставою для отримання прав та обов'язків та породжували правові наслідки для учасників цих «цивільно-правових» відносин), а також встановлено, що в результаті скоєного обвинуваченими наступили негативні правові наслідки для потерпілого ОСОБА_2

- даними з ухвали Приморського районного суду м.Одеси у справі №522/9158/16 від 07.04.2017 року за позовом обвинуваченої ОСОБА_5 до потерпілого ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики. Зі справи видно, що обвинувачена ОСОБА_5 - позивач. Потерпілий ОСОБА_2 - відповідач. Представник ОСОБА_2 заявив клопотання про зупинення розгляду цивільної справи до розгляду по суті кримінального провадження № 12014160020000445, порушеної відносно ОСОБА_5, ОСОБА_6 обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси у справі №522/9158/16 від 07.04.2017 провадження по цивільній справі зупинено.

Суд, дотримуючись принципу змагальності сторін передбачений ст.7,ст.22 КПК України, забезпечив всім учасникам судового провадження рівні права, дослідив та перевірив докази надані суду, перевірив доводи прокурора про обставини скоєння злочинів та про склад злочину в діях обвинувачених.

Суд перевірив доводи захисту та обвинувачених ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про те, що вони не скоювали злочин, перевірив доводи прокурора в межах пред'явленого обвинувачення, шляхом дослідження наданих стороною обвинувачення доказів, перевіривши доводи потерпілого про обставини скоєння злочину, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, безпосередньо дослідивши та оцінивши кожен доказ окремо, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини по даному кримінальному провадженню, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні надано об'єктивні докази, які узгоджуються між собою і є послідовними та логічними, які свідчать про вчинення обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

До таких висновків суд прийшов виходячи з наступного.

Згідно досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено, що у серпні 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вступили у злочину змову спрямовану на заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману та зловживання довірою.

Для цього передбачалось створення фіктивного предмету застави нерухомого майна (іпотеки) з метою введення в оману позикодавця, який під час укладення договорів позики та іпотеки буде вважати свою позику забезпеченою цією іпотекою, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом наступного скасування цієї іпотеки досягнуть своєї мети щодо повного або часткового неповернення та заволодіння отриманими у позику грошовими коштами.

З метою реалізації зазначеного вище злочинного умислу, 03 серпня 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діючи спільно та умисно виготовили у простій письмовій формі фіктивний договір, за яким ОСОБА_5 зобов'язалась передати у власність ОСОБА_6 житловий будинок по АДРЕСА_5 у місті Одесі та земельні ділянки площею 0,04 га і 0,09 га за цією ж адресою. Цим договором укладення та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна передбачалось не пізніше 20 лютого 2013 року.

10 вересня 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діючи спільно та умисно виготовили у простій письмовій формі фіктивну додаткову угоду до вказаного договору щодо нової адреси нерухомого майна - АДРЕСА_5 згідно довідки з адресного реєстру міста Одеси від 10.09.2012 року.

Для створення фіктивності майбутнього предмету іпотеки у вигляді зазначеного вище нерухомого майна та з метою обійти імперативну вимогу закону щодо необхідності нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, який поєднаний з одночасною реєстрацію нотаріусом цього нерухомого майна за його покупцем -ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діючи спільно та умисно вирішили в обхід встановленого законом порядку оформити фіктивний перехід права власності на зазначене нерухоме майно від ОСОБА_5 до ОСОБА_6 зловживаючи правом шляхом отримання про це незаконного судового рішення.

Для здійснення зазначеного вище злочинного наміру, ОСОБА_6 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_5, у якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 03 серпня 2012 року; визнати за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 711,3 кв.м, житловою площею 307,5 кв.м, гараж літ. «Б» площею 65 кв.м, відображених у технічному паспорті від 20.02.2012 року, що розташовані в місті Одесі, по АДРЕСА_5; визнати за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель площею 0,13 га, що розташована в місті Одесі, по АДРЕСА_5.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2013 року у цивільній справі № 520/2488/13-ц позов ОСОБА_6 був задоволений і за нею було визнано право власності на зазначені об'єкти нерухомості, проте з метою забезпечення фіктивності іпотеки цього майна, як забезпечення для майбутнього запозичення грошових коштів у громадян та гарантування їх повного або часткового неповернення - ОСОБА_6 після набрання вказаним рішенням суду законної сили формально набула статусу власника вказаного майна, проте не стала реєструвати за собою право власності на це нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і воно продовжувало бути зареєстрованим на праві власності за ОСОБА_5.

Незаконність вказаного судового рішення була встановлена апеляційним судом Одеської області, який своїм рішенням від 08.04.2015 року скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та відмовив у задоволені позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Таким чином, створивши підґрунтя для подальшого введення в оману майбутнього позикодавця з метою незаконного заволодіння його грошовими коштами, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діючи спільно та умисно з корисливих мотивів стали підшукувати особу, яка мала позичити ОСОБА_5 грошові кошти під заставу належного за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на той момент нерухомого майна за адресою АДРЕСА_5 з приховуванням інформації про існування зазначеного вище судового рішення про перехід права власності на це майно до ОСОБА_6.

В подальшому, підшукавши таку особу, а саме потерпілого ОСОБА_2, обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діючи спільно та умисно з метою заволодіння його грошовими коштами шляхом обману та зловживання довірою з допомогою фіктивності предмета іпотеки - запропонували ОСОБА_2 позичити грошові кошти в сумі 393 000 доларів США під заставу нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_5, повідомивши йому завідомо неправдиву інформацію про належність цього майна ОСОБА_5 на праві власності та приховавши від нього інформацію про наявність судового рішення про перехід права власності на це майно до ОСОБА_6, чим ввели його в оману та схилили до добровільної передачі грошей у позику.

08.07. 2013 року у приміщенні нотаріальної контори, розташованої у АДРЕСА_4 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір позики на суму 1 128 680 гривень зі строком повернення до 08.09.2014 року та договір іпотеки для забезпечення його виконання з обтяженням об'єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_5. При цьому, ОСОБА_5 отримавши з допомогою спільних з ОСОБА_6 злочинних дій вказані грошові кошти,мала разом з ОСОБА_6 намір не повертати ОСОБА_2 отримані від нього у позику грошові кошти, знаючи про фіктивність предмету іпотеки, та переслідували мету безповоротно заволодіти цими грошовими коштами шахрайським шляхом.

08.10.2013 року у приміщенні нотаріальної контори, розташованої у АДРЕСА_4 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були укладені договори про внесення змін до договорів позики та іпотеки від 08.07.2013 року, при цьому ОСОБА_5 продовжуючи свої спільні з ОСОБА_6 злочинні дії на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2 отримала від нього додатково за вказаним договором позики грошові кошти суму 1 055 600 гривень, не маючи наміру в подальшому повертати борг.

07.02.2014 року у приміщенні нотаріальної контори, розташованої у АДРЕСА_4 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір про внесення змін до договору позики від 08.07.2013 року, при цьому ОСОБА_5 продовжуючи свої спільні з ОСОБА_6 злочинні дії на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2 отримала від нього додатково за вказаним договором позики грошові кошти суму 1 251 980 гривень, не маючи наміру в подальшому повертати борг.

У вказаний період з 08.07.2013 року по 07.02.2014 року з метою завоювання довіри ОСОБА_2 і зловживання нею, а також безперешкодного подальшого отримання від нього у позику наступних сум грошових коштів, ОСОБА_5 повертала йому частину отриманих нею за договором позики від 08.07.2013 року грошові кошти: 06.08.2013 року -24 360 грн., 07.09.2013 року - 24 360 грн., 07.10.2013 року - 24 360 грн., 07.11.2013 року - 48 720 грн., 06.12.2013 року - 48 720 грн., 28.12.2013 року - 48 720 грн., 04.02.2014 року - 48 720 грн., 07.02.2014 року - 48 720 грн., а всього повернула 316 680 грн..

Продовжуючи спільні злочинні дії з метою подальшого неповернення і заволодіння отриманими в позику за договором позики від 08.07.2013 року грошовими коштами ОСОБА_2,ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вирішили шляхом отримання судового рішення позбавити ОСОБА_2 можливості повернути позичені грошові кошти шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Для здійснення вказаного злочинного наміру ОСОБА_6 у березні 2014 року звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5 і ОСОБА_2, у якому просила визнати недійсними укладені між ними договір іпотеки від 08 липня 2013 року та зміни до нього від 08 жовтня 2013 року, вилучити з державного реєстру прав на нерухоме майно номер запису про іпотеку 1562972 і 1564522 від 08 липня 2013 року щодо житлового будинку з гаражем у м. Одеса по АДРЕСА_5 та земельної ділянки у м. Одеса по АДРЕСА_5 а також скасувати та вилучити записи № 1563933, 1564905 про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, якими накладено заборону на вказане нерухоме майно.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 квітня 2014 року у цивільній справі № 520/3522/14-ц позов ОСОБА_6 був задоволений - визнані недійсними укладені між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 договір іпотеки від 08 липня 2013 року та зміни до нього від 08 жовтня 2013 року, вилучені з державного реєстру прав на нерухоме майно номер запису про іпотеку 1562972 і 1564522 від 08 липня 2013 року щодо житлового будинку з гаражем у м. Одеса по АДРЕСА_5 та земельної ділянки у м. Одеса по АДРЕСА_5 а також скасовано та вилучено записи № 1563933, 1564905 про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, якими накладено заборону на вказане нерухоме майно.

Використовуючи зазначене судове рішення, ОСОБА_5, яка отримала від ОСОБА_2 за договором позики від 08.07.2013 року (зі змінами від 08.10.2013 року і від 07.02.2014 року) грошові кошти на загальну суму 3 436 260 грн. і повернула з них станом на 07 лютого 2014 року 316 680 грн., після цього ОСОБА_2 не повертала і не повернула.

Тим самим, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом обману та зловживання довірою позикодавця ОСОБА_2 щодо забезпечення іпотекою наданої ним позики, незаконно заволоділи грошовими коштами ОСОБА_2 в сумі 3 436 260 грн. завдавши йому матеріальних збитків на вказану суму, що є особливо великим розміром.

Перевіряючи кваліфікацію дій обвинувачених досудовим слідством, судова колегія по даному кримінальному провадженню враховує. що згідно ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1)подія кримінального правопорушення(час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2)винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення);

3)вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Кваліфікуючи дії обвинувачених за ч.4 ст.190 КК України шляхом обману та зловживання довірою, колегія суддів виходить з роз'яснень наданих в п. 17, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 06.11.2009 року та зі змісту статті 190 КК України про те, що шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього.

Особливістю шахрайства є те, що винна особа викликає у потерпілого спонукання, бажання передати йому майно чи уступити право на майно. З суб'єктивної сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.

Тобто відмежовуючи шахрайство від цивільно правових угод, необхідно виходити з того, що отримання чужого майна з умовою виконання якого небуть зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено те, що особа вже на момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнення, а зобов'язання не виконувати. При обвинуваченні особи у вчиненні шахрайства під час укладання договорів цивільно правового характеру слід в обов'язковому порядку встановлювати умисел на заволодіння майном в момент його отримання, в іншому випадку мова йтиме про відсутність такого складу злочину як шахрайство. Та наявність цивільно правових відносин між особами.

Згідно досліджених доказів судом достовірно встановлено подію кримінального правопорушення, час, місце, способи та інші обставини вчинення кримінального правопорушення які об'єктивно викладено в даному вироку суду.

Також встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 підтвердила укладання з потерпілим ОСОБА_2 дослідженого судом договору позики грошей.

Щодо винуватості обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, форми їх вини, мотив і мети вчинення кримінального правопорушення свідчать встановлені в судовому засіданні протиправні спільні дії обох обвинувачених.

Про відсутність в обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_26 наміру повертати грошові кошти потерпілому, отримані у потерпілого згідно з нотаріально посвідченими договорами позики, свідчить факт неповернення отриманих коштів, а також про їх злочинні наміри на скоєння злочину щодо потерпілого, свідчать їх спільні протиправні дії, якими обвинувачені створили підґрунтя для подальшого введення в оману майбутнього позикодавця, а в подальшому з метою незаконного заволодіння чужими грошовими коштами, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діючи спільно та умисно, з корисливих мотивів, підшукали особу - потерпілого ОСОБА_27 який позичив ОСОБА_5 грошові кошти під заставу належного за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на той момент нерухомого майна за адресою АДРЕСА_5 з приховуванням інформації про існування зазначеного вище судового рішення про перехід права власності на це майно до ОСОБА_6. Таким чином обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діючи спільно та умисно, з метою заволодіння грошовими коштами потерпілого, шляхом обману та зловживання довірою з допомогою фіктивності предмета іпотеки - запропонували ОСОБА_2 позичити грошові кошти під заставу нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_5, повідомивши йому завідомо неправдиву інформацію про належність цього майна ОСОБА_5 на праві власності та приховавши від нього інформацію про наявність судового рішення про перехід права власності на це майно до обвинуваченої ОСОБА_6, чим ввели потерпілого в оману та схилили до добровільної передачі грошей у позику.

Обвинувачені продовжуючи спільні злочинні дії з метою подальшого неповернення і заволодіння отриманими в позику за договором позики від 08.07.2013 року грошовими коштами потерпілого, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вирішили шляхом отримання судового рішення позбавити ОСОБА_2 можливості повернути позичені грошові кошти шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Для здійснення вказаного злочинного наміру обвинувачена ОСОБА_6 у березні 2014 року звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до обвинуваченої ОСОБА_5 і ОСОБА_2, у якому просила визнати недійсними укладені між ними договір іпотеки від 08 липня 2013 року та зміни до нього від 08 жовтня 2013 року, вилучити з державного реєстру прав на нерухоме майно номер запису про іпотеку 1562972 і 1564522 від 08 липня 2013 року щодо житлового будинку з гаражем у м. Одеса по АДРЕСА_5 та земельної ділянки у м. Одеса по АДРЕСА_5 а також скасувати та вилучити записи № 1563933, 1564905 про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, якими накладено заборону на вказане нерухоме майно.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 квітня 2014 року у цивільній справі № 520/3522/14-ц позов обвинуваченої ОСОБА_6 був задоволений - визнані недійсними укладені між обвинуваченою ОСОБА_5 і ОСОБА_2 договір іпотеки від 08 липня 2013 року та зміни до нього від 08 жовтня 2013 року, вилучені з державного реєстру прав на нерухоме майно номер запису про іпотеку 1562972 і 1564522 від 08 липня 2013 року щодо житлового будинку з гаражем у м. Одеса по АДРЕСА_5 та земельної ділянки у м. Одеса по АДРЕСА_5 а також скасовано та вилучено записи № 1563933, 1564905 про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, якими накладено заборону на вказане нерухоме майно.

Згідно досліджених судом доказів наведених в вироку суду видно, що обвинувачені діючи сумісно, кожна обвинувачена виконувала свою роль в скоєнні злочину щодо потерпілого.

В тому числі, обвинувачена ОСОБА_5 скориставшись часом, коли обвинувачена ОСОБА_6 згідно судового рішення, до моменту його скасування, набула права власника на спірне майно, а обвинувачена ОСОБА_5 виконуючи свою роль у злочинній змові, за допомогою цивільного позову обвинуваченої ОСОБА_6 умисно уникнула від цивільної відповідальності за нотаріально посвідченими зобов'язаннями перед потерпілим ОСОБА_2, що витікали з нотаріально посвідчених договорів позики, іпотеки, з нотаріально посвідченими змінами та доповненнями до них, і тим самим, своїми умисними заздалегідь обумовленими сумісними діями, разом вивели нерухоме спірне майно, що послужило також предметом злочинного посягання, з арешту та повернули його до цивільного обороту, для скоєння інших протиправних дій.

Щодо кваліфікації злочину та про злочинний умисел обвинувачених на спільне вчинення злочину, суд вважає, що про це також свідчить докази досліджені в судовому засіданні про об'єднання окремих зусиль кожної з обвинувачених у взаємообумовлену злочинну діяльність, про вчинений злочин обвинуваченими, як співучасниками, який є єдиним для них, про спрямованість зусиль кожної обвинуваченої, як співучасника скоєння злочину на досягнення загального результату злочину, а також свідчить причинний зв'язок між діями обох обвинувачених і загальним злочинним результатом, які проявилися в діях кожної обвинуваченої, проявлені обвинуваченими при їх неодноразовому зверненні в суди різних інстанцій, в порядку цивільного судочинства, з приводу нерухомого майна обвинуваченої ОСОБА_5 яке було предметом іпотеки за договором позики грошей та з метою виведення залогового майна з цивільного обороту, шляхом винесення рішень судів в порядку цивільного судочинства за їх позовами в суд, що також свідчить про активні дії обох обвинувачених оскільки ОСОБА_6 була обізнана про дії ОСОБА_5,А ОСОБА_5 була обізнана про дії ОСОБА_6, та свідчить про дотриманням попередньої домовленості між обвинуваченою ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_6, що було їх способом досягнення злочинної мети - шахрайським шляхом заволодіти грошовими коштами потерпілого за допомогою судових рішень та отримання від потерпілого грошових коштів, з метою привласнення грошових коштів під виглядом відповідного законного оформлення позики грошей.

При цьому суд враховує, що згідно досліджених документів - судових рішень як доказів, видно що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заздалегідь, ще до передачі грошей потерпілим ОСОБА_2 та після отримання грошей від потерпілого, обидві діяли спільно, узгоджено розподіливши між собою ролі, діяли як з метою подальшого заволодіння чужими грошима так же діяли спільно з метою уникнення стягнення грошей за зобов'язанням за договором іпотеки, а потерпілий на період передачі грошей не усвідомлював факту застосування щодо до нього обману та зловживання довірою зі сторони обох обвинувачених та добровільно передав свої гроші в позику.

На підставі досліджених доказів в судовому засіданні встановлений послідовний зв'язок між суб'єктами та об'єктами злочину, (нікчемними угодами, що служили підставою для винесення судових рішень, які в свою чергу служили підставою для отримання прав та обов'язків та породжували правові наслідки для учасників цих «цивільно-правових» відносин), а також встановлено, що в результаті скоєного обвинуваченими протиправних дій наступили негативні правові наслідки для потерпілого ОСОБА_2

В результаті чого обвинувачені шахрайським способом заволоділи грошовими коштами потерпілого сумі 3 436 260 гривень, чим завдали матеріальні збитки.

В судовому засіданні на підставі досліджених доказів судом встановлено, що обвинувачені діючи спільно на незаконне заволодіння чужими грошима і отримуючи грошові кошти від потерпілого, ще до моменту заволодіння та в момент заволодіння грошима, мали на меті привласнити такі кошти, а зобов'язання нотаріально посвідчені не виконувати.

Суд також вважає, що укладені нотаріально посвідчені договори з потерпілим були здійснені з метою приховати справжній характер дій обох обвинувачених. І як наслідок таких дій обвинувачених був здійснений обман та зловживання довірою потерпілого щодо цілей отримати гроші від потерпілого і таким чином було завуальовано обвинуваченими їх злочинний умисел.

Згідно доказів досліджених в судовому засіданні судом встановлено, що потерпілий ОСОБА_27 добровільно, після нотаріально посвідчених угод, передав свої грошові кошти обвинуваченим, а обвинувачена ОСОБА_5 отримала від потерпілого грошові кошти, які по теперішній час не повернула.

Вказані обставини, які досліджені та доказані в судовому засіданні, підтверджують прямий умисел, корисливий мотив і мету в діях обох обвинувачених, якими характеризується шахрайство на відміну від цивільно правових відносин. Тобто в даному випадку достовірно встановлено беззаперечний факт небажання обвинувачених повертати отримані грошові кошти, а також їх конкретні спільні дії, встановлені в судовому засіданні, направлені на скоєння злочину щодо грошових коштів потерпілого, що свідчить про наявність в їх діях складу злочину в виді шахрайства.

Також, диспозицією ч. 4 ст. 190 КК України передбачено відповідальність за шахрайство, вчинене в особливих розмірах.

Щодо кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 органами досудового розслідування за ознакою вчинення шахрайства в особливо великих розмірах суд вважає вірною.

Відповідно до примітки до ст. 185 КК України, в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Визначення судом розміру завданої шкоди, як злочином скоєним в великих розмірах ґрунтується на роз'ясненнях які містяться в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності", вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого становить великий або особливо великий розмір, може бути кваліфіковано як викрадення, привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем у великих чи особливо великих розмірах лише в тому випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи особливо великому розмірі. Викладене також стосується вчинення за таких обставин вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах. У випадках, коли умисел винного щодо розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру фактично викраденого майна.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у обвинувачених був умисел на привласнення шахрайським шляхом майна потерпілого, який був спрямований на отримання конкретної загальної суми за наслідками обману та зловживання довірою потерпілого, а тому даючи оцінку діям обох обвинувачених, враховує розмір завданої шкоди потерпілому, який перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину більше ніж в шістсот разів, що в сумі складає 3 436 260 гривень матеріальних збитків.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вказані вище докази у відповідності до вимог ст. ст. 85, 86 КПК України є належними, допустимими та достовірними, оскільки отримані в порядку встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Кожен з наведених вище письмових доказів окремо, а також у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні є достатніми та підтверджують існування обставин встановлених в судовому засіданні, які мають значення для кримінального провадження та повністю доводять винуватість обох обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст.190 КК України.

Таким чином, судова колегія кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 190 КК України за кваліфікуючими ознаками: заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Таким чином, судова колегія кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 190 КК України за кваліфікуючими ознаками: заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Колегією суддів також ретельно перевірено доводи обвинувачених та захисника про те, що обвинувачені не скоювали злочину передбаченого ч.4 ст.190 КК України та про їх виправдання за недоведеністю вини про вчинення зазначенного злочину, в якому вони обвинувачуються, суд вважає такі доводи голослівними не об'єктивними, оскільки доводи захисту про їх невинуватість спростовані дослідженими в суді доказами, які доводять вину обох обвинувачених у скоєння пред'явленого обвинувачення

Невизнання вини обвинуваченими в пред'явленому обвинуваченні суд вважає, що це є їх способом захисту від пред'явленого обвинувачення, з метою уникнути від кримінальної відповідальності за вчинений ними злочині дії.

Суд вважає, що сторона обвинувачення в судовому засіданні поза розумним сумнівом довела винуватість в скоєнні злочину обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_26

Доводи захисника Бережного О.В. про те, що по даному кримінальному провадженню порушена підсудність розгляду справи судом перевірені та спростовані ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10.08.2016 року про визначення підсудності даної кримінальної справи Київському районному суду м.Одеси.

Призначаючи покарання обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ними злочину та враховує наступне.

Відповідно до ст. 65 КК України, та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами покарання" під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суд має суворо додержуватися вимог норм закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через це реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд призначаючи покарання зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують і обтяжують покарання.

Так, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_5 колегія суддів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, вчинення обвинуваченою злочину проти власності, який згідно зі ст.12 КК України є особливо тяжким.

При цьому, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого, характер корисливого злочину, наслідки вчинення злочину та розмір завданої шкоди потерпілому, особу обвинуваченої її соціальний статус, яка за віком є пенсіонеркою, її стан здоров'я, що вона хворіє, що позитивно характеризується, на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, судимості не має, до кримінальної відповідальності притягується вперше, частково відшкодовано шкоду потерпілому, що відповідно зі ст. 66 КК України вказані обставини пом'якшують покарання, що обставини які обтяжують покарання передбачені ст. 67 КК України не встановлені, відповідно враховуючи принцип індивідуалізації призначення покарання, судова колегія приходить до висновку, про призначення обвинуваченій основного покарання в виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 статті 190 КК України та враховуючи наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, вважає, що виправлення та перевиховування обвинуваченої можливим без ізоляції від суспільства та про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 та ст.76 КК України призначеного судом в виді позбавлення волі з випробуванням, без застосування додаткової міри покарання в виді конфіскації майна.

Оскільки, чинним законодавством, нормою статті 77 КК України та згідно до роз'яснень викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», передбачено, що додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті є обов'язковою, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням конфіскація майна не застосовується так як ст. 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна не передбачена.

На підставі ст. 77 КК України, виконуючи норму закону, суд виключає застосування до обвинуваченої такої додаткової міри покарання як конфіскацію майна.

При викладених обставинах колегія суддів вважає що таке покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченої.

Підстав для призначення покарання обвинуваченій застосовуючи ст. 69 КК України судом не встановлено.

Так, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_6 колегія суддів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, вчинення обвинуваченою злочину проти власності, який згідно зі ст.12 КК України є особливо тяжким.

Тому, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого, характер корисливого злочину, наслідки вчинення злочину та розмір завданої шкоди потерпілому, особу обвинуваченої її соціальний статус, яка позитивно характеризується, має постійне місце проживання, на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, частково відшкодовано шкоду потерпілому, що відповідно зі ст. 66 КК України вказані обставини пом'якшують покарання, що обставини які обтяжують покарання передбачені ст. 67 КК України не встановлені, застосовуючи принцип індивідуалізації призначення покарання, судова колегія приходить до висновку, про призначення обвинуваченій основного покарання в виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 статті 190 КК України та враховуючи наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, вважає, що виправлення та перевиховування обвинуваченої можливим без ізоляції від суспільства та можливим звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 та ст.76 КК України призначеного судом в виді позбавлення волі з випробуванням, без застосування додаткової міри покарання в виді конфіскації майна.

На підставі ст. 77 КК України виключити застосування до обвинуваченої такої додаткової міри покарання як конфіскацію майна.

При викладених обставинах колегія суддів вважає що таке покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченої.

Підстав для призначення покарання обвинуваченій застосовуючи ст. 69 КК України судом не встановлено.

Згідно зі ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнову чи моральну шкоду, має право під час кримінального провадження подати цивільний позов до обвинуваченої особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями обвинуваченої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у звязку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

У відповідності до п.10 ч.1 ст.56 КПК України потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Колегією суддів належним чином перевірено доводи захисту, щодо письмової угоди укладеної у простій письмовій формі, укладеної 8.07.2013 року, між обвинуваченою ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_27,

Суд вважає, що такі доводи спростовані в судовому засіданні дослідженими письмовими доказами та показами свідків. Оскільки договір позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з доповненнями нотаріально посвідченими укладались, підписувались та посвідчувалися нотаріусом, яка в суді підтвердила факт належного підписання сторонами зазначених договорів, а саме що потерпілий та обвинувачена ОСОБА_5 в присутності нотаріуса особисто підписали, зазначені письмові, нотаріально посвідчені договори позики та іпотеки.

Досліджуючи надані суду докази по справі, а саме досліджені в суді нотаріально посвідчений договір позики між ОСОБА_27 та обвинуваченою ОСОБА_5, з нотаріально посвідченими доповненнями до договору та угоду укладену у простій письмовій формі, укладену 8.07.2013 року, між обвинуваченою ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_27, укладену ще до укладання нотаріально посвідченого Договору позики, колегія суддів вважає, що така проста письмова угода не може впливати на юридичну силу нотаріально посвідченого Договору позики дослідженої судом, оскільки потерпілий ОСОБА_2 та ОСОБА_5 надалі за укладеним нотаріально посвідченим Договором позики домовилися про те, що «сторони свідчать, що в п. 13 Договору, тобто в тексті цього договору позики нотаріально посвідченого, зафіксовано усі істотні умови, що стосуються позики. Будь які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору не матимуть правового значення.

Суд вважає, що справжньою правовою природою укладених договорів між потерпілим та обвинуваченою ОСОБА_5 є нотаріально посвідчений договір позики, оскільки після цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Зазначений договір позики підтверджує як його складання, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Тому колегія суддів, враховуючи доведення вини обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в скоєнні злочину щодо потерпілого ОСОБА_2 передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, розглянувши цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду спричинену злочином у вигляді заборгованості за договором позики від 08.07.2013 року у розмірі 49 290 148 гривень, у тому числі: 4 103 986 гривень - суму інфляції від суми заборгованості; 34 824 396 гривень - суму пені у розмірі одного відсотка за кожен день прострочення виконання зобов'язання; 821 466 гривень - три відсотка річних від суми заборгованості; 9 540 300 гривень - суму заборгованості та про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку 500 000 гривень, а також про стягнення в солідарному порядку понесені судові витрати у сумі 10 000 гривень, приходить до наступних висновків.

Потерпілий як позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 08.07.2013 року між ним - ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_5 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_5 прийняла грошові кошти в сумі 1 128 680 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 139 000 доларів США, з терміном повернення до 08.09.2014 року. ОСОБА_5 зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.2 договору за домовленістю сторін нарахування та сплата процентів за цим договором не здійснюється, договір позики є безпроцентним.

Відповідно до п.3.2. договору за домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей повинно вчинятися щомісячно до 8 числа кожного поточного місяця, починаючи з 08.08.2013 року по 08.08.2014 року, по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 3 000 доларів США. А решту суми у розмірі 812 000 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 100 000 доларів США в строк до 08.09.2014 року

В період існування боргу, з боку обвинуваченої ОСОБА_5 перед потерпілим ОСОБА_2, як між сторонами договору був укладений договір від 08.10.2013 року про внесення змін до договору позики, посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, про наступне:

Пункт1.Договору викладений в наступній редакції:

ОСОБА_28 передав у власність, а ОСОБА_5, прийняла грошові кошти в сумі 2 184 280 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 269 000 доларів США. ОСОБА_5. зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах визначених цим договором.

Пункт 3.2.Договору викладений в наступній редакції:

3.2 За домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей вчиняється щомісячно 8 числа кожного місяця з серпня 2013 року по жовтень 2013 року у сумі по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 3 000 доларів США, а з листопада 2013 року по серпень 2014 року по 48 720 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 6 000 доларів США. А решту суми у розмірі 1 624 000, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 200 000 доларів США в строк до 08.09.2014 року.

07.02.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір про внесення змін до договору позики, посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, про наступне:

Пункт1.Договору викладений в наступній редакції:

ОСОБА_28 передав у власність, а ОСОБА_5 прийняла грошові кошти в сумі 3 436 260 гривень, що умовами цього договору становить еквівалент 387 000 доларів США. ОСОБА_5 зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах визначених цим договором.

2.Пункт 3.2.Договору викладений в наступній редакції:

3.2 За домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей вчиняється готівкою частинами щомісячно 8 числа кожного місяця, а саме:

- з серпня 2013 року по жовтень 2013 року у сумі по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 3 000 доларів США;

- з листопада 2013 року по лютий 2014 року по 48 720 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 6 000 доларів США;

- з березня 2014 року по серпень 2014 року по 80 550 гривень, що за домовленістю сторін на день платежу не може бути меншою еквіваленту 9 000 (дев'ять тисяч) доларів США згідно курсу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (із розрахунку 8 грн.95 коп. за 1 долар США), а решту суми у розмірі 2 685 000 (два мільйони шістсот вісімдесят п'ять тисяч) гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін на день платежу не могло бути меншою еквіваленту 300 000 доларів США, згідно курсу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до 08.09.2014 .

Відповідно до п.6 договору позики: "Якщо Позичальник своєчасно не поверне грошову суму, заначену у п.1 даного Договору,у встановлений строк, то він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 1 % (одного відсотка) від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги підтримали в у повному обсязі, просили задовольнити з наведених у цивільному позові підстав та наданих суду доказів, досліджених в судовому засіданні.

Обвинувачені ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх захисник цивільний позов не визнали та заперечували проти його задоволення.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вивчивши надані докази, вислухавши сторони по справі, дослідивши їх доводи та заперечення, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, про те, що 08.07.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, відповідно до умов якого потерпілий ОСОБА_2 передав у власність, а обвинувачена ОСОБА_5 прийняла грошові кошти в сумі 1 128 680 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 139 000 доларів США, з терміном повернення до 08.09.2014 року. ОСОБА_5 зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.2 договору за домовленістю сторін нарахування та сплата процентів за цим договором не здійснюється, договір позики є безпроцентним.

Відповідно до п.3.2. договору за домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей повинно вчинятися щомісячно до 8 числа кожного поточного місяця, починаючи з 08.08.2013 року по 08.08.2014 року, по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 3 000 доларів США. А решту суми у розмірі 812 000 гривень, що за домовленістю сторін еквівалентно 100 000 доларів США в строк до 08.09.2014 року.

В період існування боргу, з боку відповідачки ОСОБА_5 перед позивачем ОСОБА_2, між сторонами був укладений договір від 08.10.2013 року про внесення змін до договору позики, посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, про наступне:

Пункт1.Договору викладений в наступній редакції:

ОСОБА_28 передав у власність, а ОСОБА_5 прийняла грошові кошти в сумі 2 184 280 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 269 000 доларів США. ОСОБА_5 зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах визначених цим договором.

Пункт 3.2.Договору викладений в наступній редакції:

3.2 За домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей вчиняється щомісячно 8 числа кожного місяця з серпня 2013 року по жовтень 2013 року у сумі по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 3 000 доларів США, а з листопада 2013 року по серпень 2014 року по 48 720 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 6 000 доларів США. А решту суми у розмірі 1 624 000, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 200 000 доларів США в строк до 08.09.2014 року.

07.02.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір про внесення змін до договору позики, посвідченого 08.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрований в реєстрі за № 210, про наступне:

Пункт1.Договору викладений в наступній редакції:

ОСОБА_28 передав у власність, а ОСОБА_5 прийняла грошові кошти в сумі 3 436 260 гривень, що умовами цього договору становить еквівалент 387 000 доларів США. ОСОБА_5 зобов'язується повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах визначених цим договором.

2.Пункт 3.2.Договору викладений в наступній редакції:

3.2 За домовленістю сторін повернення позиченої суми грошей вчиняється готівкою частинами щомісячно 8 числа кожного місяця, а саме:

- з серпня 2013 року по жовтень 2013 року у сумі по 24 360 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 3 000 доларів США;

- з листопада 2013 року по лютий 2014 року по 48 720 гривень, що за домовленістю сторін на день посвідчення цього договору еквівалентно 6 000 доларів США;

- з березня 2014 року по серпень 2014 року по 80 550 гривень, що за домовленістю сторін на день платежу не може бути меншою еквіваленту 9 000 (дев'ять тисяч) доларів США, згідно курсу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (із розрахунку 8гривень 95 коп. за 1 долар США), а решту суми у розмірі 2 685 000 (два мільйони шістсот вісімдесят п'ять тисяч) гривень, що за домовленістю сторін на день платежу не могло бути меншою еквіваленту 300 000 доларів США, згідно курсу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до 08.09.2014 року .

Відповідно до п.6 договору позики:"Якщо Позичальник своєчасно не поверне грошову суму, заначену у п.1 даного Договору, у встановлений строк, то він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 1 % (одного відсотка) від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Згідно зі ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ч.2 ст.1047 ЦК України, як доказ, на підтвердження укладання договору і його умов може бути представлена письмова розписка позичальника або інший документ, що засвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач ОСОБА_2 та відповідачка за цивільним позовом ОСОБА_5 вступили між собою у правовідносини, суть яких, згідно ст. 1049 ЦК України, полягає в тому, що боржник зобов'язаний повернути позикодавцеві борг, грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені між ними договором.

Як встановлено в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_5 борг ОСОБА_2 по теперішній час не повернула.

Вищевказаний факт піддержується тим, що борговий документ перебуває у позивача, і так як, відповідно до ч.3 ст. 545 ЦК України, тільки наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання їм свого обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини другої ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, про те, що в період дії договору позики, станом на 4 лютого 2014 року відповідачка ОСОБА_5 повернула позивачу ОСОБА_2 всього борг у розмірі 267 960 гривень, ( виплати проводилися саме, 6.08.2013 року відповідачка ОСОБА_5 повернула позивачу ОСОБА_2 кошти у розмірі 24 360 грн., - 7.09.2013 року ОСОБА_5 повернула ОСОБА_2 кошти у розмірі 24 360 грн., - 7.10.2013 року ОСОБА_5 повернула ОСОБА_2 кошти у розмірі 24 360 грн., - 7.11.2013 року ОСОБА_5 повернула ОСОБА_2 кошти у розмірі 48 720 грн., - 6.12.2013 року ОСОБА_5 повернула ОСОБА_2 кошти у розмірі 48 720 грн., - 28.12.2013 року ОСОБА_5 повернула ОСОБА_2 кошти у розмірі 48 720 грн., - 4.02.2013 року ОСОБА_5 повернула ОСОБА_2 кошти у розмірі 48 720 грн.).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

ОСОБА_5 в порушення умов договору позики від 08.07.2013року, суму позики 354 000 доларів США у строк, передбачений договором, тобто до 08.09.2014 року, не повернула.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, матеріалів справи та висновку № 118 від 10.11.2017 року судового експерта свідоцтво № 1250 від 09.06.2008 року видане на підставі рішення Центральної експертно - кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, який провів судово - економічне дослідження на даному факту, щодо обґрунтованості та документальному підтвердженні суми грошей, загальна сума заборгованості по неповернутій позиці визначена з урахуванням штрафних санкцій за несвоєчасне погашення позики та суми інфляції, визначена у розмірі 49 290 148 гривень, у тому числі :

- 9 540 300 гривень сума заборгованості у розмірі 354 000 доларів США, враховуючи курс валют на період уточнення позову, згідно наданої суду письмової довідки ПАТ КБ «Приват Банк» від 8.11.2017 року про курс валют у розмірі 26 гривень 95 коп. за один долар;

- 4 103 986 гривень - сума інфляції від суми заборгованості;

- 34 824 396 гривень -сума пені у розмірі одного відсотка за кожен день прострочення виконання зобов'язання;

- 821 466 гривень -три відсотка річних від суми заборгованості, що є як заборгованість яка утворена перед потерпілим ОСОБА_2 за зазначеним нотаріально посвідченим договором позики від 8.07.2013 року.

Відповідно до наданого на дослідження розрахунку заборгованості до позивної заяви та змін і доповнень від 08.10.2013 та від 07.02.2014 до договору позики від 08.07.2013, за період з 08.03.2014 по 08.11.2017 сума заборгованості ОСОБА_5 перед позикодавцем ОСОБА_2 встановлена в сумі 354 000 доларів США.

Згідно проведеного експертного дослідження, використовуючи курсову різницю гривневого еквіваленту ПАТ КБ «ПриватБанк» (розміщених за електронною адресою allbank.com.ua/privatbank/kurs) за на восьме число кожного місяця, визначена сума доларової заборгованості у гривні, а саме - 9 540 300 гривень.

При таких обставинах підлягає стягненню сума заборгованості основного боргу за договором позики, яка на теперішній час складає у розмірі 354 000 доларів США ( 387 000 *26,95грв = 9 540300 (дев'ять мільйонів п'ятсот сорок тисяч триста) гривень.

Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2006 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що оскільки згідно з ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, то при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначити в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні( з наведенням розрахунків з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення).

А тому необхідно стягнути з відповідачів на користь потерпілого матеріальну шкоду в сумі 354 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на день ухвалення вироку становить 9 540300 (дев'ять мільйонів п'ятсот сорок тисяч триста) гривень.

Позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.6 вищевказаного договору позики:"Якщо позичальник своєчасно не поверне грошову суму, зазначену у п.1 даного Договору, у встановлений строк, то він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 1 % (одного відсотка) від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 №663, відповідно до індексів інфляції розміщених на офіційному сайті Міністерства фінансів України за електронною адресом у мережі Інтернет «minfin.com.ua» за період з 05.06.2015 по 08.11.2017, за місяцями, за якими визначається перевищення порогу індексу споживчих цін у розмірі 101%, сума індексації за період з 08.03.2014 по 08.11.2017 від суми заборгованості у розмірі 354 000 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом ПАТ КБ «ПриватБанк» на восьме число кожного місяця, складає - 4 103 986 гривень, що відображено експертом на складеній експертом таблиці №2.

При таких обставинах підлягає стягненню борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі - 4 103 986 гривень.

Позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути борг з урахуванням пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно експертного дослідження наведеного в наданій суду таблиці №3 приведено розрахунок пені складає - 34 824 396 гривень, у розмірі одного відсотка за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

З наданих суду і досліджених в судовому засіданні письмових доказів вбачається про те, що відповідно до п.6 вищевказаного договору позики:"Якщо позичальник своєчасно не поверне грошову суму, зазначену у п.1 даного Договору, у встановлений строк, то він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 1 % (одного відсотка) від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пеньою є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки ( штрафу,пені);

При таких обставинах періодом часу для стягнення пені у розмірі 1 % (одного відсотка) від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення є один рік. Один рік це - 365 днів.

При таких обставинах, із матеріалів справи вбачається про те, що 1% пені, за кожний день прострочення не виконаного грошового зобов"язання, складає у розмірі ( 354 000 : 1%) = 3 540 доларів США - за один день, а за 365 днів - ( 3 540 дол США х 365днів )= 1 292 100 доларів США (1 292 100 х 26,95= 34 822 095 гривен, який підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_2

При таких обставинах підлягає стягненню борг з урахуванням пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі - 34 824 396 гривень.

Позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути борг з урахуванням 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідні розрахунки проведені експертом в таблиці № 4 наданій суду згідно якої видно що -три відсотка річних від суми заборгованості, що є як заборгованість яка утворена перед потерпілим ОСОБА_2 за зазначеним нотаріально посвідченим договором позики від 8.07.2013 року складає - 821 466 гривень .

При таких обставинах підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_2 борг з урахуванням 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 821 466 гривень 28 коп.

Крім того позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_6, які скоїли щодо нього злочин, на його користь спричинену ними моральну шкоду у розмірі 500 000 (п'ятьсот тисяч) гривеь.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В роз'ясненні в п. «5» постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіюванні. Суд, зокрема повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Судом встановлено, про те що спільними діями ОСОБА_5, ОСОБА_6 завдано моральну шкоду позивачу ( потерпілому) ОСОБА_2 тому обвинувачені, як вважає колегія суддів, несуть відповідальність перед потерпілим за спричинення йому моральної шкоди.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Як правило таке завдання шкоди має місце при скоєнні злочину кількома особами або в разі завдання шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого. Відповідальність осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, будується з врахуванням загальних положень ст. 543 ЦК України, тобто кредитор (потерпілий) має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників (завдавачів шкоди) разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі.

Судом встановлено, що потерпілий та члени його сім'ї по вині обвинувачених перенесли емоційні страждання через порушення звичайного способу життя, через негативний вплив на стан здоров'я та психічний стан через скоєний злочин щодо нього.

При таких обставинах підлягає стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі по 50 000 (пятьдесять тисяч) гривен з кожної.

Крім того, ОСОБА_2 просить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 10 000 (десять тисяч) гривен за проведене експертне дослідження, оплата роботи проведена згідно квитанції прибуткового касового ордера від 10.11.2017 року судовому експерту.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При таких обставинах підлягає стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_2 судові витрати по 5 000 гривень з кожної.

Враховуючи викладене, як вважає колегія суддів, що шкода заподіяна обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_2 як заподіяна з єдністю їх намірів на скоєння злочину, тому позов підлягає не солідарному, а частковому задоволенню тобто в рівних долях, відшкодовується кожною з обвинувачених по 1\2 частині боргу, тому стягненню з кожної обвинуваченої підлягає на користь позивача ОСОБА_2 1\2 частина боргу за договором позики у розмірі (49 290 148 гривень : 2 = 24 645 074 гривень), а саме: по 24 645 074 гривень, а також підлягають частковому стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_2 моральна шкода у розмірі по 50 000 (пятьдесять тисяч ) гривен, судові витрати по 5 000 гривень з кожної.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 369, 370, 371, 373, 374, 376, 395 КПК України,10, 11, 60, 64, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 530, 545, 625, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а:

ОСОБА_5 визнати винуватою в скоєнні злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Згідно ст.76 ч.1 п.п.1, 2 КК України зобов'язати засуджену ОСОБА_5 :

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Обрати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили.

ОСОБА_6 визнати винуватою в скоєнні злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Згідно ст.76 ч.1 п.п.1, 2 КК України зобов'язати засуджену ОСОБА_6 :

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду спричинену злочином - задовольнити частково, стягнути шкоду частково.

Стягнути з ОСОБА_5 частково матеріальну шкоду на користь ОСОБА_2 : 2 051 993 гривень - суму інфляції від суми заборгованості; 17 412 198 гривень - суму пені у розмірі одного відсотка за кожен день прострочення виконання зобов'язання; 410 733 гривень - три відсотка річних від суми заборгованості; 4 770 150 гривень - сума заборгованості, а всього стягнути кошти у розмірі 24 645 074 гривень.

Стягнути з ОСОБА_5 частково на користь позивача ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000 (пятьдесять тисяч) гривен.

Стягнути з ОСОБА_5 судові витрати на користь позивача ОСОБА_2 у сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_6 частково матеріальну шкоду на користь ОСОБА_2 : 2 051 993 гривень - суму інфляції від суми заборгованості;

-17 412 198 гривень - суму пені у розмірі одного відсотка за кожен день прострочення виконання зобов'язання; 410 733 гривень - три відсотка річних від суми заборгованості;

-4 770 150 гривень - сума заборгованості, а всього кошти у розмірі 24 645 074 гривень.

Стягнути з ОСОБА_6 частково на користь позивача ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000 (пятьдесять тисяч) гривен.

Стягнути з ОСОБА_6 судові витрати на користь позивача ОСОБА_2 у сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Одеської області протягом 30 днів з моменту його оголошення, шляхом подачі скарги через Київський районний суд м. Одеси.

Копію вироку негайно вручити засудженим та прокурору.

головуючий суддя Галій С.П.

суддя Іванчук В.М.

суддя Тонконоженко М.М.

Суддя Галій С. П.