Постанова № 71677004, 18.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/2130/16 Головуючий у 1 інстанції Боровікова А.І.

Провадження № 22-ц/778/701/18 Суддя-доповідач Кочеткова Ы.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м.Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий: Кочеткова І.В.,

судді: Маловічко С.В., Гончар М.С.

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Гюрсой» про стягнення заборгованості грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гюрсой» про стягнення заборгованості грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначала, що у період з 2002 року працювала на посаді головного бухгалтера в ТОВ «Гюрсой», звідки 23.03.2016 року звільнилася, проте керівництво ТОВ «Гюрсой» не розрахувалося з нею за невикористані впродовж 2006-20016 р.р. щорічні відпустки. На думку ОСОБА_2, своїми діями відповідач порушив її права, передбачені ст.116 КЗпП України. У зв'язку з цим просила суд стягнути з ТОВ «Гюрсой» грошову компенсацію у розмірі 16 632 грн. за невикористані відпустки та відповідно до ст.117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Гюрсой» на користь ОСОБА_2 14 904 грн. компе6нсації за невикористані відпустки та 24 963 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2016 року до 26 січня 2017 року, а всього 39 867 грн. без врахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавцем не порушувалися права ОСОБА_2 на щорічну оплачувану відпустку, остаточний розрахунок з нею був здійснений в день звільнення, а тому підстав для стягнення з товариства грошової компенсації за невикористані впродовж десяти років щорічних відпусток і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не має.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у період з 01.08.2002 по 23.03.2016 року перебувала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Гюрсой» (а.с.2).

Згідно наданих ТОВ «Гюрсой» письмових доказів - фотокопій наказів по товариству (а.с.16-25), ОСОБА_2 надавалися щорічні відпустки у період 2006-2016 р.р., а саме:

наказом №3 від 02.08.2006 року позивачу надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2005 р. по 08.08.2006 р) на 24 дні з 02.08.2005 р. по 26.08.2006 року;

наказом №7 від 02.08.2007 року ОСОБА_2 надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2006 р. по 08.08.2007 р) на 24 дні з 02.08.2006 р. по 26.08.2007 року;

наказом №9 від 01.08.2008 року позивачу надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2007 р. по 08.08.2008 р) на 24 дні з 01.08.2008 р. по 25.08.2008 року;

наказом №11 від 10.08.2009 року ОСОБА_2 надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2008 р. по 08.08.2009 р) на 24 дні з 10.08.2009 р. по 04.09.2009 року;

наказом №2 від 03.05.2010 року позивачу надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 01.08.2009 р. по 25.08.2010 р) на 24 дні з 03.05.2010 р. по 26.05.2010 року;

наказом №9 від 01.08.2011 року ОСОБА_2 надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2010 р. по 08.08.2011 р) на 24 дні з 01.08.2011 р. по 25.08.2011 року;

наказом №12 від 04.06.2012 року позивачу надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2011 р. по 08.08.2012 р) на 24 дні з 04.06.2012 р. по 28.06.2012 року;

наказом №7 від 01.08.2013 року ОСОБА_2 надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2012 р. по 08.08.2013 р) на 24 дні з 01.08.2013 р. по 25.08.2013 року;

наказом №9 від 07.07.2014 року позивачу надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2013 р. по 08.08.2014 р) на 24 дні з 07.07.2014 р. по 01.08.2014 року;

наказом №3 від 03.08.2015 року ОСОБА_2 надавалась тарифна відпустка (за період роботи з 08.08.2014 р. по 08.08.2015 р) на 24 дні з 03.08.2015 р. по 27.08.2015 року.

Підставою для надання тарифної відпустки у вказаних наказах зазначено заява позивача.

Також, судом встановлено, що після звільнення позивача з товариства, 23.03.2016 року на ім'я директора ТОВ «Гюрсой» від бухгалтера підприємства надійшла доповідна записка, в якій зазначено, що ОСОБА_2 не передала їй у повному обсязі бухгалтерську документацію по підприємству, в тому числі, табеля обліку робочого часу, розрахункові відомості на нарахування заробітної плати, касову звітність, податкову фінансову звітність за 2002-2015р.р. (а.с.28).

За вказаним фактом 23.05.2016 року директор ТОВ «Гюрсой» ОСОБА_3 звернувся із заявою про скоєння ОСОБА_2 злочину (щодо заволодінням бухгалтерської документації) до прокурора Комунарського району м. Запоріжжя (а.с.26).

05.07.2016 року на адресу заступника директора ТОВ «Гюрсой» ОСОБА_4 заступник начальника СВ Комунарського відділення поліції Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_5 направив повідомлення про початок досудового розслідування по кримінальному провадженню, передбаченому ч.1 ст.357 КК України (а.с.57).

Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно вимог ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Вимоги ст.83 КЗпП України передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За вимогами ч.3 ст.10, ст. 60 ЦПК України ( в редакції закону на час вирішення справи судом першої інстанції), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України ( в редакції Закону на час вирішення спору) у суді пер, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.57, 58, 59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Аналогічні положення щодо змагальності, диспозитивності, обов'язку доказування обставин, на які посилається кожна сторона, належність і допустимість доказів містяться і в ст.ст.12,13, 76-79, 81 діючого ЦПК.

Враховуючи, що позивачем не надано жодних доказів того, що вона не перебувала у щорічних відпустках за період з 2006-2016 р.р. (за виключенням 2010 року), а сторона відповідача надала належним чином завірені копії наказів про надання відпусток ОСОБА_2 за вказаний період, з урахуванням того факту, що у ТОВ «Гюрсой» відсутні усі первинні обліково-бухгалтерські документи, що підтверджується порушеним кримінальним провадженням, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не писала заяви про надання їй відпусток і що з доданими до справи наказами вона не була ознайомлена, оскільки на них відсутні її підписи, є неспроможними.

Як встановлено судом першої інстанції, обов'язок по складанню наказів про прийняття на роботу, звільнення, надання відпусток тощо в товаристві покладався саме на головного бухгалтера, тобто на позивача.

ОСОБА_6 як головний бухгалтер зобов'язана була забезпечити достовірний облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не доведений факт виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки є неспроможними, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 як головний бухгалтер використовувала надані відпустки своєчасно.

Відсутність у фінансових документах, наданих пенсійним фондом на запит апеляційного суду, відомостей про сплату товариством нарахувань за тарифні відпустки, не спростовує доводи відповідача про щорічне надання ОСОБА_6 відпусток.

Протягом 2002-2016р.р. всі звіти до пенсійного фонду та податкових органів складалися та здавалися позивачем ОСОБА_6 як головним бухгалтером.

Неправильне заповнення ОСОБА_6 як головним бухгалтером звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску, не відображення в них сум виплат за дні тарифних і додаткових відпусток не є підставою для висновку, що такі відпустки їй не надавалися.

У передбаченому законом порядку надані товариством накази про відпустки ОСОБА_6 не оспорювалися, фальшивість письмових доказів судом не встановлена.

За таких обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Ухвалюючи рішення, суд з дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України належно оцінив надані по справі докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував норми матеріального права до цих правовідносин і правомірно відмовив у задоволенні позову за безпідставністю.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, є неприйнятними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Фактично доводи зводяться до іншої оцінки доказів у справі і не відповідають приписам чинного законодавства, отже підстав для скасування судового рішення не містять.

Керуючись ст. ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року у цій справі залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: