Ухвала суду № 71668266, 15.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/18892/17

Провадження №11-кп/772/140/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Нагорняк Є. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді Нагорняка Є.П.

суддів: Рупака А.А., Ковальської І.А.,

із секретарем Міхневич І.А.,

за участю прокурора Камінського С.В.,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці судове провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 про звільнення від відбування покарання у зв’язку з його відбуттям,

в с т а н о в и в:

До Вінницького міського суду Вінницької області 26 жовтня 2017 року надійшло клопотання засудженого ОСОБА_3 про звільнення від відбування покарання в зв’язку з відбуттям строку покарання призначеного вироком Кіровоградського обласного суду від 14 квітня 1998 року, яким він визнаний винним та засуджений до виключної міри покарання смертної кари, який змінений ухвалою Кіровоградського обласного суду від 12 червня 2000 року, смертну кару замінено на довічне позбавлення волі. В ході судового розгляду клопотання ОСОБА_3 додатково пояснив, що вважає себе незаконно засудженим й просив звільнити його від відбування покарання, оскільки станом по теперішній час перебуває у місцях позбавлення волі понад 20 років, а законом не визначено тлумачення довічного позбавлення волі.

Розглянувши клопотання, суд першої інстанції відмовив у його задоволенні, посилаючись на відсутність законних підстав для його задоволення.

Вважаючи рішення суду незаконним через неправильне застосування кримінального закону, що призвело до неправильного вирішення його клопотання, засуджений ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та звільнити його від відбування покарання у зв’язку з відбуттям строку покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника засудженого ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора Камінського С.В., який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Висновок суду про необхідність залишення клопотання засудженого ОСОБА_3 без задоволення є законним та обґрунтованим, зважаючи на наступні обставини.

Згідно матеріалів судового провадження, ОСОБА_3 засуджений вироком Кіровоградського обласного суду від 14 квітня 1998 року до виключної міри покарання смертної кари. Ухвалою Кіровоградського обласного суду від 12 червня 2000 року вирок суду змінено в частині призначеного покарання у виді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.01.2011 вирішено, що положення Кримінального кодексу України 1960 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 № 1483-ІІІ, яким смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі, у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 3, 8, частини першої ст. 58, п. 22 ч. 1 ст. 92, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», ч. 2 ст. 6 Кримінального Кодексу України 1960 р., ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 р. треба розуміти як такі, що пом'якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано.

Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк.

Оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу 1960 року зі змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.

Відповідно до положень статті 25-2 КК України (в редакції 1960 року) довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 безпідставні та необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року про відмову у задоволенні його клопотання щодо звільнення від відбування покарання у зв’язку з його відбуттям - без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_3 - у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді: (підписи)

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6

Згідно з оригіналом: