Постанова № 71665683, 16.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/804/18 Головуючий 1 інст. - Шевченко С.В.

Справа № 644/4284/17-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: право власності

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» січня 2018 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення фактів прийняття спадщини, проживання однією сім'єю та про визнання права власності,

в с т а н о в и л а:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом до Харківської міської ради. В обґрунтування свого позову посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначила, що вказана квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 по 1/3 частки квартири кожному співвласнику на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане органом приватизації житлового фонду Відкритого акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» 23 березня 1999 року за реєстровим № 713 та зареєстрованим в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 24 березня 1999 року за № В-44804 в книзі № 1.

Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй 1/3 частку квартири.

20 грудня 2008 року державним нотаріусом Четвертої Харківської нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до якого спадкове майно успадкувала дочка померлої - ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 За життя ОСОБА_3 складено заповіт, відповідно до якого належну їй частку квартири АДРЕСА_2 заповіла сину - ОСОБА_2

Зазначила, що ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець померлої за заповітом мав різне зареєстроване місце проживання, у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 до спливу встановленого законом шестимісячного строку на прийняття спадщини ОСОБА_2 помер, у зв'язку з чим не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину.

Зазначила, що після смерті ОСОБА_2 вона у встановлений законом строк звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття в порядку спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги, оскільки вона спільно проживала з померлим однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Однак у видачі свідоцтва про прийняття спадщини їй відмовлено.

Вказала, що з 2000 року вона з ОСОБА_2 стали проживати однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1, в якій проживав та був зареєстрований спадкодавець, хоча вона була зареєстрована за іншою адресою.

Зазначила, що спільних дітей у них не було, проте вона має дочку від першого шлюбу та онуку, які деякий час також проживали разом з ними.

Вказала, що в період спільного проживання у цивільному шлюбі, який склав близько 17 років, вони спільно вели домашнє господарство, мали спільні права та обов'язки, сплачували комунальні послуги, здійснювали ремонт квартири, купували для облаштування квартири нову побутову техніку тощо. В організації поховання їй допомагала дочка від першого шлюбу з чоловіком, а також спільні друзі сім`ї.

Просила встановити факт прийняття ОСОБА_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за заповітом після своєї матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщини у складі 2/3 часток квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2000 року по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом як за спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 1/3 частка якої належала спадкодавцю ОСОБА_2, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1999 року та 2/3 частки якої належали його матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3:1/3 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1999 року та 1/3 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 грудня 2008 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 - задоволено, встановлено факт прийняття ОСОБА_2 спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 у вигляді 2/3 часток квартири АДРЕСА_2; встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, який помер 14 січня 20017 року.

Не погоджуючись з рішенням суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 понад 5 років та визнання за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 - скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 - відмовити в повному обсязі; стягнути з позивача на користь Харківської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги.

При цьому посилалася на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що позивачем не надано вичерпних доказів щодо реєстрації та спільного сумісного проживання однією сім'єю разом з ОСОБА_2 останні 5 років; що оскаржуване рішення ґрунтується лише на поясненнях свідків.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради необхідно задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 довела факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю протягом 5 років.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спадкова квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 по 1/3 частки. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй 1/3 частку квартири, яку успадкувала дочка померлої ОСОБА_3 01 листопада 2016 року ОСОБА_3 складено заповіт, відповідно до якого належну їй частку квартири АДРЕСА_2 вона заповіла сину - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 Заповіт він не залишив.

Як вбачається з матеріалів справи спадкоємців після смерті ОСОБА_2 не має.

Посилання ОСОБА_1 на те, що з 2000 року вона з ОСОБА_2 проживала однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1, вела спільно з ним домашнє господарство, мала з ним спільні права та обов'язки, сплачувала разом з ним комунальні послуги, здійснювала ремонт квартири, купувала для облаштування квартири нову побутову техніку, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 74 Сімейного Кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За приписами частини 2 статті 3 Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, закріпленому у ст. 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 року із змінами та доповненнями, згідно якої домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що відносини де - факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям; що якщо заявники прожили спільно близько 15 років, вони складають сім'ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок існує поза шлюбом.

Як вбачається з роз'яснень, які містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року, який діяв на час виникнення правовідносин, факт проживання однієї сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за КпШС України не встановлювався. Розділом VII Прикінцевих положень СК України передбачено, що СК України набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

Статтями 77, 79, 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом всього часу зареєстровані за різними адресами. Письмових належних та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1, вели спільно домашнє господарство, мали спільні права та обов'язки, сплачували разом комунальні послуги, здійснювали ремонт квартири, купували для облаштування квартири нову побутову техніку матеріали справи не містять. Пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не є достатніми доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку щодо проживання однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Доказів існування довготривалих відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 не надала.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, не звернувши увагу на те, що факт проживання однієї сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за КпШС України не встановлювався, а встановлювається тільки з 01 січня 2004 року, а також відсутність письмових належних та достовірних доказів (акт обстеження квартири, довідка з місця реєстрації та проживання тощо) того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, наявність усталених відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що притаманні подружжю з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_2, дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову ОСОБА_1

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, порушуючи норми процесуального права та неправильно застосовуючи норми матеріального права, що є підставою скасування рішення суду відповідно до статті 376 ЦПК України, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1

У зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 6421, 78 грн. вирішено відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст. 376, ст. ст. 381 - 384, ст. 389 ЦПК України судова колегія

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2017 року в оскаржуваній частині - скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині - відмовити.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 6421, 78 грн. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії

Повний текст постанови складено 18 січня 2018 року.