Ухвала суду № 7166282, 01.10.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

У Х В А Л А

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

“01” жовтня 2009 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

представника позивача: Савенка О.О.

відповідача: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року

у справі № 23/218-АП

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Плюс»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У травні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «Імпекс Плюс» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року, позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001062302/0 від 15 квітня 2005 року.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального права у даній справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено Акт № 61/23-1-32875354 від 13 квітня 2005 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року) в звязку з чим ним занижено суму податку на прибуток за 9 місяців 2004 року на суму 119486 грн.

На підставі Акта прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001062302/0 від 15 квітня 2005 року, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 167503 грн. 50 коп.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 березня 2004 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Наяда» було укладено договір комісії № 1-К/04 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору ТОВ «Наяда» (Комісіонер) зобовязалося за винагороду укласти від свого імені та за рахунок позивача (Комітента) однин чи декілька зовнішньоекономічних договорів з купівлі продажу в режимі експорту ПЕТ-преформ і кришок для закривання пляшок ПЕТ, наданих позивачем, а також здійснити продаж, отриманої для останнього за цими договорами, виручки в іноземній валюті у відповідності із законодавством України і перерахувати ці кошти позивачу в порядку та на умовах визначених Договором.

Крім того, Договором було передбачено, що комісіонер зобовязується надавати комітенту звіт про виконання комісійного доручення з додатками документів, які підтверджують вказані у звіті витрати комісіонера у звязку з виконанням доручення.

На виконання умов Договору ТОВ «Наяда» укладало з перевізниками договори на перевезення вантажу за межі митної території України. В підтвердження витрат, понесених ТОВ «Наяда» на транспортування вантажу, позивачу надавались копії актів прийому-здачі виконаних робіт та міжнародних товарно-транспортних накладних за формою CMR.

Відповідач вважає, що надані позивачу ТОВ «Наяда» копії міжнародних товарно-транспортних накладних за формою CMR не можуть свідчити про виконання останнім умов Договору як і про понесені ним витрати, оскільки зазначені накладні не мають чіткого відображення штампів митних органів в звязку з чим витрати по транспортуванню товару на експорт у сумі 452606 грн. є непідтвердженими.

Однак, судом першої інстанції за результатами дослідження оригіналів міжнародних товарно-транспортних накладних за формою CMR та даних висновку судово-економічної експертизи № 1223 від 15 грудня 2005 року встановлено, що в зазначених оригіналах накладних за формою CMR заповнено усі обовязкові реквізити.

Відповідно до пункту 5.1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

А відтак, твердження відповідача щодо сумнівності документів, які надавались комісіонером на підтвердження понесених витрат за Договором є непідтвердженими та безпідставними.

Отже, позивач правомірно відніс до валових витрат витрати по транспортуванню товару на експорт за Договором у сумі 452606 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, з врахуванням вимог підпунктів 1.20.1, 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 цього ж Закону в частині реалізації товарів на експорт за цінами нижчими за звичайні, в результаті чого занижено суму валового доходу за 3 квартал 2004 рік на суму 25339 грн.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року передбачено, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як встановлено матеріалами справи, при визначенні звичайної ціни на преформи для виготовлення ПЕТ пляшок та кришок при реалізації на експорт податковим органом використовувались ціни на даний товар на території України, тобто не в співставних умовах, в звязку з чим суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що при визначенні рівня звичайних цін відповідачем не було дотримано приписів підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених у повній відповідності з названими нормами матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.Судді

(підпис)Брайко А.І.

(підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар:А.В. Савченко