Постанова № 71656504, 16.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/12055/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Запотічного І.І., Улицького В.З.,

за участю секретаря Копанишин Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі (ухвалене головуючим – суддею Гулкевич І.З. м. Львові) № 813/4187/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про скасування висновку від 14.12.2016 року вчиненого Ст. ДОП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що позивач 30.11.2016 звернувся в чергову частину Стрийського відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за результатами чого йому виданий талон-повідомлення № 100 від 30.11.2016. Проте в порушення ч. 2 ст. 19 Конституції України та норм Кримінального процесуального кодексу України «Ст. ДОП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області» 14.12.2016 вчинив висновок, який позивач вважає протиправним.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Роз'яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.

Роз'яснено позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права та є незаконною, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що цей спір потрібно розглядати в порядку адміністративного судочинства за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. (далі – КАС України)

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Їхній розгляд можливий лише у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України (далі – КПК України), адже процесуальна діяльність посадових осіб правоохоронних органів має свої особливості та не віднесена до сфери управлінської діяльності.

Проте, колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції не можна визнати обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Виходячи з аналізу зазначених норм, вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

А тому, при визначенні судової юрисдикції справи суду необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, а також предмета спірних правовідносин.

Як зазначено у рішенні Конституційного суду України №19рп/2011 від 14.12.2011, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Стаття 303 КПК України встановлює перелік, рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження.

Відповідно до ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Отже, суб'єкти, визначені в цих нормах, є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень і тому виконують функції, обумовлені завданнями кримінального провадження.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач оскаржує висновок від 14.12.2016 року вчиненого Ст. ДОП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області.

На переконання апеляційного суду висновок про те, що спір підлягає розгляду в порядку КПК України є передчасним. Оскільки суддя першої інстанції на стадії відкриття провадження не встановив і такі докази відсутні в суді апеляційної інстанції, що особа Ст. ДОП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області відноситься до числа осіб передбачених ч. 1 ст. 303 КПК України, відтак не встановлено, яким саме процесуальним законом врегульовано вирішення спірних правовідносин між сторонами.

Слід зауважити, що згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузьменко проти України» (заява № 49526/07) обов’язком держави є забезпечення права на судовий захист та доступу до суду.

Відтак відсилання судом першої інстанції заявника до процедури, яка не є доступною та не здатною до безпосереднього та оперативного вирішення спору має своїм наслідком створення перешкод доступу до правосуддя, що в свою чергу призводить до порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних.

Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, оскільки винесена з неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, що і призвело до неправильного вирішення справи по суті вимог, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі № 813/4187/17 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повне судове рішення складено 17 січня 2017 року