Постанова № 71651097, 17.01.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/31/18 Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 27 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4секретарОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

28 вересня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказував, що 12 листопада 2007 року з відповідачем ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № CSHGGI0000001481.

Згідно умов договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 303 000 грн. на термін до 12 листопада 2030 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати.

Відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно договору у випадку порушення зобов’язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Позивач зобов’язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору.

Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 15 вересня 2016 року мала заборгованість - 324 079,97 грн., яка складається з наступного:

- 291 314,89 грн. - заборгованість за кредитом;

- 32 548,15 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 216,93 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором.

Позивач просив суд стягнути з відповідача за кредитним договором № CSHGGI0000001481 від 12 листопада 2007 року лише заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 291 314,89 грн. та судові витрати у розмірі 1 378,00 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № CSHGGI0000001481 від 12 листопада 2007 року за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 291 314,89 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 4 369,72 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року про задоволення позовних вимог позивача як незаконне, оскільки на думку апелянта, вона належним чином виконувала свої обов’язки по сплаті кредиту і права позивача не є порушеними, а відтак, враховуючи положення ст. 15 ЦК України, його звернення до суду є безпідставним.

Крім того, вказала, що на момент звернення до суду з позовною заявою ПАТ КБ «Приватбанк» не мав права вимоги до неї, оскільки відступив таке право Державній іпотечній установі і лише 23 березня 2017 року її було повідомлено про зворотне відступлення прав вимоги на користь ПАТ КБ «Приватбанк».

Тому, просила її апеляційну скаргу задовольнити та ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

П. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження у вказаній справі відкрито до набрання чинності редакції ЦПК України (15 грудня 2017 року), а тому розгляд подання, у відповідності до п. 9 Перехідних положень ЦПК України, продовжується за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12 листопада 2007 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір № CSHGGI0000001481 (а.с. 9-11 Т. 1).

Згідно умов договору ПАТ КБ «Приватбанк» зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 303 000 грн. на термін до 12 листопада 2030 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Також, судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов’язань за договором про іпотечний кредит між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки № СSHGGI0000001481 від 12 листопада 2007 року.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Звертаючись до суду з позовною заявою, ПАТ КБ «Приватбанк» в обгрунтування її вимог вказав, що умови договору про надання кредитних коштів виконано та надано відповідачу кредит у розмірі 303 000 грн. на термін до 12 листопада 2030 року.

ОСОБА_6 порушила взяті на себе зобов’язання щодо повернення коштів за умовами договору кредиту, тому порушені права позивача підлягають захисту в судовому порядку.

Представником позивача був наданий розрахунок заборгованості, який був визнаний судом правильним і позовні вимоги були задоволені районним судом повністю з підстав їх обгрунтованості та доведеності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначила, що суд першої інстанції при ухваленні рішення помилково врахував доведеність позивачем вимог заборгованості відповідача за договором кредиту від 12 листопада 2007 року.

В обгрунтування своїх доводів, особа, яка подає апеляційну скаргу вказала, що відповідно до додатку № 1 до кредитного договору СSHGGI0000001481 від 12 листопада 2007 року «Загальна вартість кредиту» щомісячний платіж був встановлений на рівні 3 962,68 грн. Зазначена сума ОСОБА_6 сплачується щомісячно належним чином. Тому, відповідач вважає, що вона добросовісно виконує свої зобов’язання перед банківською установою, а наданий позивачем розрахунок наявності боргу є фіктивним та не відповідає обставинам справи.

Оскільки, права позивача не є порушеними, тому він не може достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Крім того, ОСОБА_6 зазначила, що відповідно до п. 5.2.4 договору про іпотечний кредит, позивач має право вимагати дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та відсотків за користування кредитом понад два місяці.

Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги, законність та вмотивованість судового рішення районного суду, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є правильним, відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими обставинами справи та наявними матеріалами справи і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Як вже було зазначено вище, між сторонами по справі було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_6 отримала грошові кошти в розмірі 303 000 грн. на термін до 12 листопада 2030 року.

Сторони не заперечують тієї обставини, що Банк в повній мірі виконав умови договору, надавши кошти позивачу на умовах кредитного договору.

П. 2.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов’язується щомісячно до 12 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору здійснювати погашення цього кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки аннуїтетними платежами в розмірі не менше 3 962,68 грн. шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок, відкритий для обслуговування договору.

Як вбачається з виписки по рахунку, відповідач здійснювала сплату щомісячних платежів з порушенні строків, встановлених договором та не в повному обсязі, через що виникла заборгованість. Всі платежі, здійснені відповідачем в рахунок погашення заборгованості враховані в розрахунку заборгованості, а тому посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на ту обставину, що всі платежі здійснювались належним чином, спростовуються наявними матеріалами справи.

Вказана виписка по розрахунку була предметом дослідження суду і підстав для визнання її неправдивою не вбачається, оскільки представником позивача дано належні та обгрунтовані пояснення по всіх спірних питаннях по ній, а відповідачем не надано будь-яких доказів, що відомості в довідці є неправдивими.

Крім того, в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи, апеляційним судом також не здобуто переконливих доказів від відповідача, які б заперечували обґрунтованість доводів позовної заяви.

Згідно з наданого розрахунку заборгованості, яка виникла у ОСОБА_6 внаслідок невиконання умов договору вбачається, що така заборгованість становить 324 079,97 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 291 314,89 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом - 32 548,15 грн., пеня - 216,93 грн..

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Розмір заборгованості визнаний судами першої та апеляційної інстанції правильним, приведеним у відповідності до встановленого порядку, норм чинного законодавства та умов договору.

Також, в доводах апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначила, що станом на час пред’явлення позову ПАТ КБ «Приватбанк» не мав права вимоги за кредитним договором, оскільки відповідно до повідомлення від 12 листопада 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» відступило право вимоги Державній іпотечній установі за кредитним договором № СSHGІ0000001481 від 12 листопада 2007 року укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 та іпотечним договором № CSHGGІ0000001481 від 12 листопада 2007 року. І лише повідомленням Державної іпотечної установи від 23 березня 2017 року було повідомлено про зворотне відступлення прав вимоги на користь ПАТ КБ «Приватбанк». Тому вважає, що ПАТ КБ «Приватбанк» в період з 12 листопада 2007 року по 23 березня 2017 року не був належним кредитором до неї, оскільки отримав право вимоги лише 23 березня 2017 року.

Колегія суддів не може визнати такі доводи апеляційної скарги обгрунтованими, виходячи з наступного.

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_6 28 вересня 2016 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на позовній заяві (а.с. 2 Т. 1). Судом першої інстанції відкрито провадження по справі та визнано ПАТ КБ «Приватбанк» стороною у справі при вирішенні спору з ОСОБА_6 як позивача.

На момент ухвалення рішення суду 19 вересня 2017 року (а.с. 160-161 Т. 1) ПАТ КБ «Приватбанк» мав право вимоги до ОСОБА_6 за кредитним договором, що не заперечується сторонами, тому в колегії суддів, з урахуванням вищевикладених обставин відсутні підстави для визнання доводів апеляційної скарги про неналежного позивача у справі, в якого не було права вимоги вмотивованими.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_6 не надавала суду жодних доказів відсутності правових підстав звернення ПАТ КБ «Приватбанк» з відповідним позовом до неї саме з причин відсутності в нього права вимоги за кредитним договором.

Тому, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що районним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, були предметом дослідження колегії суддів і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -