Постанова № 71650681, 17.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №317/4301/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Мінгазов Р.В.

Провадження № 22-ц/778/392/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

Суддів: Крилової О.В.

ОСОБА_2

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 січня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА :

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 06.09.2013 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 7545,85 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 0,01 % на рік на суму залишку заборгованості.

Свої зобов’язання відповідач належним чином не виконував, в зв’язку з чим станом на 09.08.2016 року утворилась заборгованість в сумі 22897,08 грн.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 22897,08 грн. та судовий збір в розмірі 1378 грн.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 10 січня 2017 рокупозов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 22 897,08 грн. та судовий збір 1378 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 5 976,74 грн. та штрафу в сумі 10 126,65 грн., ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог. В решті рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права .

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Стягуючи з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по комісії за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості таких вимог.

Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за комісією, суд взагалі не перевірив доведеності та обґрунтованості цієї частини позовних вимог.

Так, в позовній заяві ОСОБА_4 посилаючись на існування у ОСОБА_3 заборгованості за комісією, не навів яким саме пунктом кредитного договору передбачено нарахування комісії.

Необґрунтованість та недоведеність зазначеної позовної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З матеріалів справи вбачається, що ні кредитним договором у вигляді анкети-заяви за №KGXRRX08240652 від 15.03.2008 року (а.с. 6), ні Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості (а.с. 7) взагалі не передбачено стягнення комісії.

Згідно кредитного договору від 15.03.20908 року комісія за проведення розрахунків по списанню та/або зарахуванню коштів становить 0% від суми виданого кредиту (а.с.6).

Відповідно до приписів ст.ст.58,59 ЦПК України ( в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин) докази мають бути належними і допустимими.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України ( в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст.. 60 ЦПК України ( в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З огляду наведеного, позивач не довів належними та допустимими доказами свої позовні вимоги щодо існування у ОСОБА_3 заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 5976,74 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, зокрема, щодо оцінки доказів, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 1.1.3 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості від 06.09.2013 року датою остаточного погашення заборгованості за договором є 31.03.2014 року. З огляду на п.п. 1.3.1 Генеральної угоди, строком повернення кредиту, який вказаний у п.п. 1.1.3 Генеральної угоди, є другий день з часу такого порушення. Підпунктом 1.3.3. Генеральної угоди визначено, що в день, наступний за днем повернення кредиту, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 11 126,23 грн. (а.с. 7)

Таким чином, враховуючи, що у строк передбачений п.п.1.1.3 Генеральної угоди, а саме до 31.03.2014 року, ОСОБА_3 кредитні кошти не повернув, тому 01.04.2014 року він повинен був сплатити Банку штраф у розмірі 11 126,23 грн. Відповідач свої зобов’язання за договором в цій частині не виконав, про дану обставину позивачу було достеменно відомо, тому саме з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 суми штрафу, передбаченої договором.

Матеріали справи свідчать про те, що, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом лише у жовтні 2016 року, тобто на день звернення позивача з наведеним позовом передбачений законом річний строк позовної давності на стягнення з ОСОБА_3 суми штрафу у розмірі 11 126,23 грн. сплив.

З огляду на ту обставину, що відповідач був позбавлений можливості скористатися своїм правом передбаченим ч. 3 ст. 267 ЦК України, оскільки справа була розглянута судом в заочному порядку, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми штрафу, підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, в зв’язку зі спливом строку позовної давності, визначеною ч. 2 ст. 258 ЦК України.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення, яке не у повному обсязі відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та ухвалення нової постанови.

В силу вимог ч.1,13 ст.141 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, має право на компенсацію за рахунок позивача судових витрат у вигляді судового збору, понесених нею при подачі цієї скарги до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити.

Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 січня 2017 рокуу цій справі - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 5 976 грн.74 коп. та штрафу у сумі 10 126 грн. 65 коп., прийняти нову постанову за якою в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 5 976 грн.74 коп. та штрафу у сумі 10 126 грн. 65 коп. відмовити. В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 1515 грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18.01.2018 року.

Головуючий:

Судді: