Постанова № 71644697, 16.01.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/8730/15-ц Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №279/8730/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 листопада 2017 року, ухвалене головуючим-суддею Волковою Н.Я. у м. Коростені,

встановив:

У травні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) звернулось з даним позовом в якому просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку на їх користь 185183 грн. 30 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що між ним та ОСОБА_2 27.12.2005 було укладено кредитний договір №ZRFWAK00280312 про отримання кредиту в розмірі 42000,00 грн. на термін до 26.12.2010 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,75% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,12% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати комісії за дострокове погашення кредиту. В забезпечення виконання договору позивачем було укладено договір поруки з ОСОБА_3, яка виступила поручителем ОСОБА_2 Позичальник своїх обов’язків згідно укладеного договору не виконує, станом на 03.04.2015 має заборгованість в сумі 185183 грн. 30 коп., яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 27458 грн. 65 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 41778 грн. 75 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором в сумі 115693 грн. 90 коп., та 252 грн. комісії за користування кредитом.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Банк подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення. Суд неправомірно застосував строк позовної давності до спірних правовідносин. Позичальник передав Банку автомобіль, що був предметом застави, який був проданий 17.03.2015 за 10000 грн. Вказана сума була спрямована на погашення процентів за вищевказаним кредитним договором. Однак, після продажу предмета застави, станом на 03.04.2015 у ОСОБА_2 залишилась непогашена заборгованість у сумі 185183 грн. 30 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості. Крім того, суд не дотримався принципу оцінки доказів. Вважають, що оскільки на момент ухвалення судового рішення борг в повному обсязі не повернуто, то суд не мав підстав для відмови в захисті права на отримання сум передбачених умовами договору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 27.12.2005 між Банком та ОСОБА_2 укладено договір №ZRFWAK00280312 про отримання кредиту в розмірі 42000 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом на строк до 26.12.2010.

У забезпечення виконання договору того ж дня позивачем укладено договір поруки з ОСОБА_3, яка виступила поручителем позичальника.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються і ними визнаються.

Спірні правовідносини виникли між ПАТ КБ "Приватбанк" і ОСОБА_2 з приводу прострочення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором і виникнення через це заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Встановлено, що у суді першої інстанції ОСОБА_2 заявив клопотання про застосування позовної давності до спірних відносин і відмову у зв’язку з цим у задоволенні позову (а.с.74-78 том 1).

Положення ст. ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261, ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України дають визначення позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а також передбачають тривалість загальної позовної давності у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Із матеріалів справи убачається, що початкова заборгованість виникла у січні 2007 року, кінцевий строк виконання спірного зобов’язання настав 26.12.2010, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості, яка утворилась станом на 29.09.2011 в сумі 55055 грн. 32 коп. 21 жовтня 2011 року. Ці обставини сторонами не заперечуються. При цьому банк скористався своїм правом вимоги дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору. Таким чином позивач змінив строк виконання кредитних зобов'язань, що призвело до початку перебігу позовної давності.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.06.2012 по справі №2-2855/11 звернуто стягнення на предмет застави шляхом його продажу позивачем (а.с.45 том 1).

Предмет застави Банком реалізовано 17.03.2015 та отримані від його реалізації 10000 грн. зараховані безпосередньо позивачем на погашення заборгованості. Вказаний факт не може вважатись як вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, оскільки дії щодо зарахування коштів в сумі 10000 грн. здійснені у примусовому порядку самим позивачем.

Згідно положень ст. 264 ч.2 ЦК України у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, перебіг позовної давності переривається. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ст.264 ч.3 ЦК України).

Отже, зверненням позивача 21.10.2011 з позовом про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 29.09.2010, було перервано строк загальної та спеціальної позовної давності і з 22.10.2011 їх перебіг розпочався заново.

Враховуючи передбачені законом строки спеціальної та загальної позовної давності, 22.10.2012 закінчився строк спеціальної позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, а 22.10.2014 – загальної позовної давності щодо стягнення іншої частини заборгованості.

Щодо висновків суду про застосування позовної давності, то їх суд знаходить обґрунтованими. Підстав для визнання пропущення даного строку з поважних причин не вбачається через їх відсутність у ПАТ КБ "ПриватБанк", тим більше, позивач клопотання про це не заявляв.

Посилання Банку в апеляційній скарзі на те, що перебіг позовної давності розпочався заново після постановлення 22.06.2012 судового рішення, є помилковим, оскільки переривання строку позовної давності та початок перебігу нового строку законом (ст.264 ЦК України) пов’язується саме з моментом пред’явлення особою позову, а не з часом постановлення за таким позовом судового рішення.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного суду України в абзаці третьому п. 11 своєї постанови від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", вбачається, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Інші доводи апеляційної скарги про недодержання норм процесуального права (ст.5, ч.3 ст.10, ч.1 ст.11 ЦПК України) є необґрунтованими.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України апеляційний суд визнає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачається, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді:

Повний текс постанови складений 18 січня 2018 року